Уламки

Чоловік, чий брат не виходив на зв’язок із початку березня, нарешті знайшов його тіло — того вбили у власному домі, у Ворзелі, пострілом у спину. А тоді облили тіло бензином і підпалили. 

***

Мама, яка тремтячими руками написала на спині своєї доньки її ім’я, прізвище, дату народження та контакти родичів — кульковою ручкою, на випадок, якщо когось із них вб’ють або дитина загубиться. 

***

Дівчинка з розбомбленого вщент Маріуполя, яку назвали українською Анною Франк за те, що вона документувала хроніки війни у своєму щоденнику. 

***

Бабуся із Бучі, яка не змогла сказати про себе нічого, крім власного імені, і журналісти через Фейсбук шукали хоч якихось її родичів. І знайшли. 

***

Мешканець села під Києвом, який намагався евакуюватися на власному автомобілі, але був розстріляний у своєму авто на Житомирській трасі, — родичі змогли дізнатися про його смерть через місяць, але їм не дали забрати тіло відразу, бо воно, ймовірно, було начинене вибухівкою.

***

Жінка, до будинку якої увірвалися двоє п’яних російських військових. У неї на очах один застрелив її чоловіка. Одразу по тому обидва по черзі зґвалтували її саму. Поруч увесь час залишалася її дитина*.

***

Дванадцятирічний хлопець та його мама з Ірпеня, поховані на території житлового комплексу, де вони жили, аж поки не потрапили під мінометний обстріл просто на вулиці.

***

Чоловік, у якого окупанти вкрали телефон і який не знає, куди вдалося виїхати його дружині, і чи вдалося взагалі, — і також просить знайти її через соціальні мережі та волонтерів. 

***

Чотирирічний хлопчик Сашко, який тікав від обстрілів на човні разом із бабусею, а потім зник. Його шукала вся Україна, але знайшли мертвим — ймовірно, човен перевернувся, бо по ньому стріляли росіяни. 

***

Вагітна з маріупольського пологового будинку, якій роздробило стегно від вибуху і яка просила добити її, бо не хотіла страждати, а тоді померла разом із дитиною. 

***

Український футболіст із села Мотижин, якого вбили разом із батьками. Перед тим окупанти викрали родину, адже матір футболіста була старостою села. 

***

Шестирічний хлопчик, який посивів після того, як в нього на очах окупанти кілька разів зґвалтували маму. Вона померла згодом від тяжких травм, несумісних з життям. 

***

Жінка, яка прикріпила до одягу свого сина бірки з його даними на випадок, якщо на шляху до українсько-польського кордону або під час його перетину хлопчик загубиться в натовпі. 

***

Мешканець Бучі, який втратив під обстрілами всю свою сім’ю, а тепер дає інтерв’ю журналістам просто на кладовищі, на могилах дружини та дітей, щоб засвідчити цей злочин росіян перед світом.

***

Одинадцятирічний хлопчик, який сам дістався із Запоріжжя до Словаччини та перейшов кордон вночі, маючи при собі лиш пакет із паспортом та номер телефону, написаний батьками на руці. 

***

Фотокореспондент, який знімав у Іловайську та вибрався звідти живим, а через вісім років був убитий двома пострілами в голову на Київщині. 

***

Пенсіонер, якого розстріляли просто на вулиці, коли він йшов у сусідню хату погодувати стареньку лежачу матір. 

***

Шестирічний хлопчик з Бучі, який приносить на могилу матері консерви. Його мама померла з голоду під час окупації міста — тепер вона похована просто у дворі свого ж багатоповерхового будинку. 

***

Жінка з Ірпеня, яка купила квартиру в новобудові й робила там ремонт, коли в її ЖК прилетів ворожий снаряд. Пізніше вона потрапила на знаменитий знімок — той, де мирні мешканці ховаються від обстрілу під зруйнованим мостом. 

***

Мешканець Бучі, який прожив у підвалі більше як місяць. Він власноруч поховав у дворі трьох своїх товаришів. Одного збирав по частинах — на все поховання окупанти дали йому 20 хвилин. 

*Це виправлена версія матеріалу. У першому варіанті одна з історій пізніше не підтвердилася, тому ми замінили її.