Люди одне одного бояться

Тернопільщина — у трійці лідерів серед українських областей за кількістю інфікованих коронавірусом. На ранок п’ятниці 3 квітня тут було зафіксовано 114 випадків, одна людина померла. Понад три десятки хворих у цьому регіоні — лікарі й медсестри, і практично всі вони з одного району, Монастириського.

Що відбувається в охопленому пандемією містечку та ближніх селах, чому саме цей район став епіцентром епідемії та чи не є монастириська ситуація сценарієм, за яким надалі розвиватимуться події у решті країни, читайте у репортажі Reporters.

45-річна пані Марія з села Коржова, що за 13 кілометрів від райцентру, не має ані кашлю, ані підвищеної температури. Але точно знає, що хвора на COVID-19, — діагноз підтвердив лабораторний тест. 

— Я бухгалтеркою працюю в нашій лікарні. Ясно, що до нас з різними документами постійно лікарі заходили. Певно, так і підхопила, — розповідає телефоном. — Я уже два тижні як на карантині, а оце в минулу неділю попросили всіх вийти здати тест. Нас п’ятеро в кабінеті, то у всіх п’ятьох результат позитивний. 

Мала б самоізолюватися — та немає як. Живуть удвох із мамою, тій уже 70. 

— От як я від неї ізолююся? — чую, що посміхається. — Мама сама ходити не може, вона після інсульту. Мушу і в туалет її зводити, і їсти подати. Більше нікого нема. Надвір виходжу — як не виходити? То ж у селі живеш: в хаті мусиш розпалити, і господарка яка є, курям дати треба. Але в мене ні з одної сторони сусідів нема, ні з другої. Так у нас по селах уже давно є — через хату люди повимирали. Але кожен тепер і боїться сусідства — людям здається, що вірус і на кілометр шириться. В магазин не ходжу: його у нас в селі нема. Подзвонила була до знайомої, попросила лимонів мені привезти — вдягла маску, рукавички, запхала гроші у кульочок. Як вона назад їхала, то повісила продукти на пліт, спасибі їй. Стараюсь ні з ким не контактувати. 

Результатів аналізу пані Марія чекала три дні. Зразки для ПЛР-тестування (полімеразно-ланцюгової реакції) беруть на місці, але досліджують їх в обласному центрі — в Тернополі. 

— Я ж два тижні уже ніде не виходила, значить, підхопила той вірус іще раніше. А тоді не було ні масок, ні рукавиць.

Думаю, якби взяти всіх людей від хати до хати і протестувати, то більше як половина району було би хворих, якщо не всі. А на статистику по лікарях як глянеш, то взагалі страшно — думаю, за кілька днів жодного здорового лікаря в районі не лишиться. 

Схожої думки дотримується і 56-річний пан Ігор із самих Монастириськ. 

— Наша медицина до такого не готова! — каже він. І розповідає, як, імовірно, заразився сам. — Десь числа 13-го [березня], у мене якраз внуки були, відчув температуру. Зміряв — підвищена. Від того дня скакала весь час. Найвища була 38,4. То я лиш тоді її збивав, а решту часу чекав, щоб організм сам боровся. Очі сльозилися, тіло ломило. І ще в грудях трохи боліло, але я спортсмен по життю: кожного ранку зарядку роблю, віджимання — думав, може, то від того. Все ж вирішив на всяк випадок сходити до сімейної лікарки. Зробили мені рентген — легені чисті. А за кілька днів виявилося, що лікарка сама хвора на коронавірус. Ще спершу телефоном консультувала, а тоді їй гірше стало, то забрали в Тернопіль.

Чоловік завершив перший курс антибіотиків, проте легше йому не ставало. Вирішив іти в лікарню знову.

— Прийшов, кажу, контактував із лікаркою, яка захворіла. А медсестри мені: «Ви — контактер! Чого прийшли? Ми зараз поліцію викличемо». Поскандалили. Пішов був шукати головного сімейного лікаря. Він якраз на вулиці курив, то я за два метри від нього стояв, питав, чи можуть мені тест зробити. За кілька днів і йому хворобу підтвердили. 

Самому ж панові Ігорю аналіз на коронавірус зробили лише за два тижні від перших симптомів. Результату він досі чекає.

— Раніше не робили, бо пробірок не мали. Мені зробили тільки той швидкий тест. Він показав негативний результат, але ж йому віри нема.  

Серед хворих у районі — 22 медсестри, 10 лікарів, троє поліцейських, один священник, завдитсадка, вчитель, рятувальник, голова ОТГ. Загалом уже майже сотня людей. Заступник керівника створеного кілька тижнів тому штабу боротьби з коронавірусом на Монастирищині Павло Дронь кілька разів на день звітує у Facebook про число хворих. У телефонній розмові підтверджує: насправді їх може бути в рази більше.

З одного епіцентру — в інший

У Монастириськах мешкає трохи більш як 5,5 тисячі людей. У всьому районі — понад 27 тисяч. Місцеві кажуть, що район маленький і роботи тут практично немає, тож багато хто шукає її за кордоном. 

— У нас усе закрите давно: і тютюнова фабрика, і маслозавод, і цегельний. Люди мусять їхати на заробітки. Тепер от усі повернулись і таке у нас почалося, — розповідає місцева волонтерка, 55-річна Марія Крайняк. Вона й сама три тижні тому повернулася з Італії. Кілька місяців гостювала в друзів у Ломбардії й опинилася в епіцентрі італійської епідемії COVID-19. — Страшно там було. От і в нас схоже: я в центрі міста живу, дивлюся у вікно тепер — нікого немає на вулиці. І тихо так. Тільки чути, як швидкі їздять і пожежна машина.  

Повернувшись із Італії, жінка на два тижні самоізолювалася: жила в окремій кімнаті, а коли виходила у спільні з родиною приміщення — надягала маску, рукавички, дезінфікувала всі поверхні, яких торкалася. Втім, очевидно, що подібних правил безпеки в районі дотримувалися не всі. 

Початок епідемії тут пов’язують із похороном священника.  

— На початку березня ховали одного священника. Він сам був на Бучацький парафії, але родом із нашого району. І мав колєгу із Заліщиків. Отой заліщицький отець приїздив на похорон, а через кілька днів зліг у тернопільську лікарню з коронавірусом, — пригадує Ігор Федоришин, військовий капелан і місцевий священник. — Після того кинулися шукати, хто контактував із ним, а на тому похороні ж маса людей була!

Є й інша історія. Від початку березня в місцевій лікарні лежала одна з медсестер. Лабораторний аналіз підтвердив у неї грип. Згодом, коли хворій стало гірше, тест на коронавірус теж дав позитивний результат. 

— Лікарі, медсестри — всі ходили до неї і не мали ніяких засобів захисту. Не було й мови ні про які одноразові комбінезони! Потім бац —  і «корона». Вже тоді всі почали переживати. Костюми шукали, хто які міг, окуляри і все решта. А зразу не було нічого! Одні рукавиці раз на два дні видавали, — каже голова місцевої профспілки  медиків, лікар-дерматовенеролог та лаборант Віталій Тріщук.

Хвора медсестра понад тиждень була на апараті штучної вентиляції легень. Її стан досі важкий, але дихати вже може самостійно. 

— З того світу її витягнули, — констатує колега.

Іншому хворому так не пощастило. 

Боялись ховати померлого

68-річний Павло із села Ковалівка помер у тернопільській лікарні 25 березня. Наразі це єдиний летальний випадок в області. Як розповіли лікарі, чоловік не мав супутніх хвороб, однак із коронавірусом його організм не впорався. 

— Помер тато зранку. Подзвонили з лікарні моїй сестрі, сказали, щоб приїхала своїм транспортом, із домовиною, і забрала тіло, — розповіла дочка померлого в інтерв’ю «Радіо Свобода». — Тіло батька винесли з лікарні у мішку й зачинили двері. Сестра з чоловіком несли тіло до машини, допомогла ще медсестра. Мішок розсовувався, тіло випадало. Батько важив 100 кг. Самі поклали тіло тата в домовину, не маючи ніякого захисного одягу. До того сестра телефонувала в лікарню і їй сказали, що медперсонал не буде себе наражати на небезпеку. А далі домовину не могли в бус засунути. Тоді вже дзвонила до головного лікаря, він порадив просити людей. Але всі втікали. Лише через дві години вийшов лікар у захисному костюмі й допоміг домовину поставити в машину. Тата повезли в село. Моя сестра з чоловіком, які мають трьох дітей, без жодного захисту несли тіло. Це в голові не вкладається. Люди в селі бояться, відмовились викопати могилу. Мер Монастириськ знайшов людину, яка викопала могилу. Опускали тіло мер, його заступник, голова сільської ради і мій шваґро. Сестра світила телефоном, а вони закопували яму, бо вже був вечір.

Померлого навіть не відспівав священник. 

— Люди мають страх. Домовилися, що коли мине пандемія, тоді й буде панахида, — говорить заступник голови районної ради Павло Дронь. 

Відповіді на питання, чи готовий район до того, що хворі можуть почати вмирати масово, як це відбувається в Італії та інших країнах світу, тут не має ніхто. Щоправда, після випадку з першим померлим місцева влада таки зібрала групу людей, які займатимуться похованнями у разі наступних летальних випадків.

— Ніхто про таке не думає. Наш народ забобонний. Припустімо, приїжджає зараз у Монастириська пересувний крематорій. Ви уявляєте ту паніку? — розводить руками лікар Віталій Тріщук.

Панікують уже й без того. Телефон керівництва місцевого штабу боротьби з коронавірусом не змовкає.

Сусідка на подвір’я плюнула

«Був у нас кумедний дзвінок з одного не проблемного села від літньої жіночки: “Прошу прислати пожежну машину, щоб покропила у нас на подвір’ї, бо до мене приходила сусідка, ми стояли розмовляли — і вона два рази плюнула на подвір’я!”» — писав у Фейсбуці кілька днів тому Павло Дронь. На той дзвінок не реагували.

Роботи з дезінфекції вистачає. Після того, як у районі підтвердився перший випадок COVID-19, штаб із ліквідації надзвичайної ситуації поклав ці функції на рятувальників. Вулицями міста й довколишніх сіл тепер щоденно їздить команда, яка обробляє розчином із хлором тротуари, під’їзди, сходові майданчики, приватні подвір’я.

— Хіба як дощ, то не кропимо, — ділиться деталями операції голова районного управління МНС Василь Старик. — Кропимо там, де найбільше скупчення людей. У цьому є сенс, бо ж вірус може переноситись на взутті. Йде людина вулицею, закашлялася, впала слина на тротуар, а ззаду інша людина наступила і принесла вірус додому. Щоб такого не було, миємо вулиці. 

Стандартних функцій з рятувальників теж ніхто не знімав. У штаті — чотири відділення на 30 осіб. Чергують по два караули позмінно: одні дезінфікують територію, інші чекають на пожежні виклики.  

— Людей вистачає, але працюють у рознос, — зізнається начальник. — Народ он суху траву палить — не думають ні про той вірус, ні про що. По 5-6 викликів на день із тою травою!

Один із 30 рятувальників уже хворий. Підтвердився COVID-19 і в голови міста.

Дізнатися, скільки ж усього інфікованих у районі, досі неможливо — тести є, але немає чим збирати матеріал.

«Найкраще» забезпечена лікарня

У кабінеті заступника оперативного штабу, 50-річного Павла Дроня, медична маска висить на стіні. Каже, що про власний захист особливо не дбає, але про інших думає — як виходить до людей, маску вдягає. 

— Засобів захисту для лікарів та інших служб у нас вистачить на тиждень-другий. А от ліків бракує. І далеко не всі контактні особи вже обстежені — маємо дефіцит пробірок та шпателів. Їх по всій Україні не вистачає. Нам треба як мінімум 600 пробірок і 300 шпателів.  У нас близько 200 контактних осіб. Це ті, хто на похороні був, потім на поминках. А вони ж собі вже далі контактували, — голос у нього втомлений.

Розповідає про те, як місцеву районну лікарню оперативно перетворювали на госпіталь. Минулого тижня звідти виписали пацієнтів та припинили амбулаторний прийом. Тепер лікують лише тих, у кого підтвердили коронавірус. 

— Інфекційне відділення закрите вже років 5 чи 7. Спершу ми мали спроваджувати легких пацієнтів на самоізоляцію, а тих, що у важчому стані, — в Тернопіль. Але потім у вищих інстанціях алгоритм змінили: в області вирішили, що ми маємо розгорнути тут інфекційний шпиталь. А наша ж лікарня не пристосована до такого!  

Нашвидкуруч переобладнали хірургічне відділення на інфекційне. Встановили відсмоктувачі рідини з легень, два апарати ШВЛ. У районі був лише один — хоч і старенький, але робочий апарат Carina. Інший передали із Заліщиків. За два тижні мають отримати ще один апарат — його купівлею займаються волонтери. 

— Ми з отцем Федоришиним від 16-го року багато їздили по лінії фронту до наших хлопців. Досі військовим помагали, але тепер тут біда, — розповідає пані Марія Крайняк. — Офіційно кажуть, що наш Монастириський район найкраще забезпечений і наша лікарня найкраще забезпечена — нібито маємо п’ять апаратів ШВЛ. Але це неправда. Через іншого волонтера у Тернополі ми вже знайшли апарат. Я маю друзів по всьому світу. Америка, Канада, Англія, Франція, Іспанія, Італія — звідусіль нам гроші надсилають. Зібрали необхідні 908 тисяч. Були п’яті на черзі, але нас пересунули на перше місце. Та все одно доведеться два тижні чекати розмитнення. Добре, що зараз немає критичних хворих. А як не дай Боже? Не дай Боже, не дай Боже…

Не стати українським Уханем

Пізно ввечері 1 квітня в медіа з’явилися новини з Монастириськ. Кілька місцевих мешканців записали відеозвернення до Президента Володимира Зеленського з проханням щось робити, аби місто не стало українським Уханем. «Ми не можемо справитися з коронавірусною інфекцією голими руками. Нам потрібні захисні маски та костюми, тести, ліки, окуляри, — йшлося у відеозверненні. — Почуйте нас! Ми ще живі, ми хочемо жити».

— Цей відеосигнал трохи запізнілий, — каже заступник оперативного штабу Павло Дронь. — Ситуація сьогодні краща порівняно з тим, як це виглядало два тижні тому, коли була госпіталізована перша хвора, коли ми не мали майже нічого із забезпечення. 

За його словами, на тих хворих, що наразі госпіталізовані (на момент написання репортажу таких було 19), медперсоналу вистачає. У більшості інфікованих медсестер та лікарів симптомів коронавірусу немає — наразі вони на самоізоляції. У лікарні сподіваються, що за кілька тижнів ті зможуть повернутися до роботи.

Тиждень тому в новинах по всій країні повідомляли — восьмеро медиків монастириської лікарні написали заяви на звільнення. Але Павло Дронь каже, що сенсацію з цього медійники зробили дарма: 

— У перші дні справді були заяви сестринського персоналу.

Люди мали страх, бо в лікарні не було засобів захисту. Але тепер у нас є костюми, тож усі заяви, крім одної, відкликані — люди самі вирішили, що залишаються працювати. Ми вдячні лікарям, медсестрам, які не піддаються паніці, далі працюють і навіть не думають ретируватися. 

Чому хворіють медики? 

«У боротьбі з Covid-19 медичні працівники в усьому світі платять високу ціну. Тисячі з них заразилися коронавірусом, надходить дедалі більше повідомлень про померлих медпрацівників. Попри захисний одяг та маски, лікарі й медсестри, схоже, більше схильні до зараження, ніж більшість людей, і, можливо, також мають вищу ймовірність тяжкого перебігу хвороби», — пише BBC. Чому так? 

Видання пояснює, що основна причина — у кількості вірусу, з яким щодня мають справу медики. Що більше вірусне навантаження, то вища ймовірність тяжчого перебігу хвороби. Лікарі й медсестри часто перебувають у тісному контакті з людьми, які сильно заражені та мають багато вірусу в організмі, тож вони зазнають впливу дуже високих доз вірусу. А кількість вірусу майже напевне визначає баланс сил у битві між вірусом та імунною системою людини. 

— Що будете робити, якщо одночасно захворіють усі медики і рятувати хворих не буде кому? — питаю Павла Дроня уже вдруге.

— Як зляже весь персонал, тоді про це має думати начальник обласного управління охорони здоров’я, — міркує замкерівника районного штабу. — Будемо, певно, перекидати медиків з інших амбулаторій, просити допомоги в сусідів.

Утім, подібний сценарій може чекати й на інші райони.

— Може, десь ситуація і буде кращою, але загалом сценарій один, — зітхає пан Павло. І додає те, що я чула вже не раз, поки збирала інформацію: Монастириський район став центром епідемії коронавірусу в області лише тому, що тут почали активно тестувати населення. — В інших районах поки що немає такої статистики, як у нас, бо не тестують. 

— Ми працюємо, як у пеклі, — додає. — Щодня на зв’язку з лікарнею, з лабораторією, з поліцією, рятувальниками — сотні дзвінків! І голова болить, і тиск піднімається, але хіба я можу то все лишити?! Скажуть потім, що втік, сховався. 

Сам Павло не знає, чи має в собі вірус. 

— От скінчиться пандемія чи хоч тестів буде вдосталь, тоді зробимо собі. А поки що маємо перевіряти тих, хто був контактний. 

Хоч тепер уже зрозуміти, кого варто й не варто перевіряти, складно — всі ж у сім’ях живуть.

***

На недільній службі у селі Коржова порожньо. Отець Ігор служить і за себе, і за дяка.

— Я через фейсбук передав, щоби люди до церкви не йшли. Розійшлося швидко, як пожежа в лісі. Люди вже знають, що мають дивитися трансляцію богослужіння в хаті, а священник служить у церкві, але без людей. Люди тепер бояться одне одного. Церква пуста. Не знаю, що на Пасху нас чекає. 

Фотографії надані ДСНС у Тернопільській області.

За допомогу у написанні репортажу дякуємо Наталі Михайлишин та Ігорю Федоришину.