Країна незламних

    Країна незламних

    Вчинки українців, які вражають світ і дивують нас самих

    [Цей текст був написаний для третього числа друкованого журналу Reporters]

    Професор університету, який добровільно подався до війська у перший день російського вторгнення. Тепер читає лекції студентам онлайн просто з окопу: у бронежилеті й касці, з повним боєкомплектом і зошитом із нотатками. 

    *

    Бабуся з села на Київщині, яка допомагала ЗСУ наводити вогонь на ворога — ходила пішки на позиції росіян, рахувала техніку й передавала дані українським військовим. Дізнавшись про це, окупанти знищили її хату і вбили її саму. Перед тим жінка допомогла знешкодити близько сотні одиниць ворожої техніки. 

    *

    Військовий, який підірвав разом із собою автомобільний міст, щоб зупинити колону російських танків. Він заклав вибухівку, але сам відійти не встигав і ухвалив рішення, яке позбавило його життя, але уповільнило просування ворога.

    *

    П’ятнадцятирічна дівчина, що самостійно взялась кермувати й проїхала тридцять кілометрів, аби вивезти з Попасної кількох дорослих зі складнішими пораненнями. Під час обстрілу їй самій двічі прострелили ногу.

    *

    Власник ферми в селі на Київщині, яке понад місяць було окуповане. Аби врятувати  людей в оточенні від голоду, вирішив забити усе поголів’я і безкоштовно роздав м’ясо мешканцям навколишніх сіл. 

    *

    Пара фотографів, які до останнього залишалися в оточеному і майже знищеному бомбами Маріуполі, аби фіксувати злочини російської армії проти цивільного населення. Їхні знімки показали болісну правду про Маріуполь і шокували світ. 

    *

    Двоє військових, які спеціально зайшли на одну з вулиць Ірпеня, де все ще тривали бої, щоб вивезти лежачого діда. 

    *

    Рибалка, який вивіз з окупації 160 працівників Чорнобильської АЕС, — самотужки за кілька днів він зробив 25 ходок саморобним дерев’яним човном.

    *

    Жінка, яка у бомбосховищі «Азовсталі» готувала дітям на пательні й відкритому вогнищі «торт» із залишків борошна й цукру, аби відсвяткувати день народження одного з малюків і врятувати їх від страху перед постійними вибухами, що лунали згори. 

    *

    Жінка, яка не обіймала двох своїх синів уже 84 дні — від самого початку війни. Її діти у безпеці за кордоном, вона — служить у територіальній обороні Миколаєва, захищаючи місто, де виросла.

    *

    Сторож знищеного російською ракетою музею, який під обстрілами виносив із палаючої будівлі картини видатної української художниці Марії Примаченко. Пояснював пізніше, що почував би вину, якби все згоріло, а він ніяк не зарадив.


    Долучайтеся до Спільноти The Ukrainians, щоби отримувати друкований примірник Reporters двічі на рік


    Власник  львівського футбольного пабу, який з початком війни забрав із дому кота і разом з дівчиною переїхав на місце праці, перетворивши паб спершу на пункт обігріву і безкоштовних обідів для переселенців, а згодом — на штаб збору допомоги для військових. Ті, хто вчора пив у них пиво, сьогодні вже на війні — вони не могли не допомагати. 

    *

    Дівчина, що врятувала з-під обстрілів в Ірпені понад двадцять тварин: п’ятьох котів, хамелеона, павука, черепаху, хом’яка та п’ятнадцятьох собак, деякі з них — з інвалідністю і на візках. Фото, де дівчина тримає на повідку вісім хворих собак одночасно, потрапило в десятки світових медіа.

    *

    Пенсіонерка з Маріуполя, евакуйована в Польщу разом зі своїм півнем. Тижнями вона ховалася від обстрілів у підвалі й часом не мала що їсти сама, проте завжди знаходила, чим погодувати улюбленого птаха.  

    *

    Оперний співак із Полтавщини, який вивіз з обстріляних Харкова й Охтирки понад п’ятдесят цивільних. Під час одного з таких виїздів його авто обстріляла російська диверсійно-розвідувальна група, чоловік отримав кульові поранення та потрапив у реанімацію. Але вижив.

    *

    Жінка з Маріуполя, що прийняла передчасні пологи у породіллі просто в підвалі будинку. Не маючи жодного досвіду, вона консультувалася з лікарем через чат-бот у смартфоні. 

    *

    Провідниця, яка, разом із колегами, жила у вагоні від самого початку війни, — її зміна в поїзді за маршрутом Київ-Рахів-Київ тривала 43 доби. Цей потяг — один із тих, що загалом евакуювали понад три мільйони людей. Одночасно, бувало, перевозили по п’ять тисяч пасажирів на 16 вагонів.

    *

    16-річний хлопець, який під час авіанальотів на Чернігів допомагав медикам перев’язувати поранених у бомбосховищі школи. Після пережитого упевнився в бажанні вивчитися на лікаря. 

    *

    Кондитерка, яка до повномасштабного вторгнення мала черги із замовлень на святкові десерти, а за перші 70 днів великої війни разом із командою випекла майже 35 тисяч хлібин для мешканців Бучі, Гостомеля й Бородянки.

    *

    Прикордонник, що став найцитованішою людиною в Україні. 24 лютого російський військовий корабель підійшов до невеликого українського острова Зміїний, на якому перебували всього 13 прикордонників, і двічі оголосив гарнізону: «Я — русскій воєнний корабль. Прєдлагаю сложить оружиє». Відважний українець — у перший день війни, коли ніхто ще не мав певності, що Україна обов’язково переможе, — відповів: «Русскій воєнний корабль, іді нахуй».

    Колаж: Вадим Блонський

    Дочитали до кінця! Що далі?

    Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду, знань і ресурсів. А літературний репортаж — це ще й один із найдорожчих жанрів журналістики. Тому ми потребуємо вашої підтримки.

    У нас немає інвесторів чи «дружніх політиків» — ми завжди були незалежними. Єдина залежність, яку хотілося б мати — залежність від освічених і небайдужих читачів. Запрошуємо вас приєднатися до нашої Спільноти.

    Щотижня надсилаємо
    найцікавіше

    0:00
    0:00