Піти в IT
[Цей матеріал створений у співпраці з Mate academy]
IT — одна з небагатьох професій, позбавлена типових українських проблем: корупції, кумівства, хамства. Когось вона приваблює змогою незабаром виїхати з країни. Більшість — змогою з країни не виїздити. Цікава робота, прогресивний колектив і гідний рівень життя можливі в Україні й сьогодні, вважає подружжя Апостолів, яке шість років тому покинуло комфорт і перспективи у США й повернулося в Україну заради освітнього IT-стартапу.
Заснована ними школа Mate academy навчає охочих IT-професій у досить незвичний спосіб, який, перефразуючи Ільфа й Петрова, можна описати як «уранці — стільці, ввечері — гроші». Смілива модель оплати за навчання лише після успішного працевлаштування свідчить про якість і затребуваність набутих у Mate знань, адже у школі впевнені: їхні випускники без роботи не лишаться, звідки б вони не прийшли в IT.
Академія приятелів
Білі стіни, скляні двері з чорними рамами, кабінки для переговорів у коридорі — сучасний інтер’єр IT-школи Mate academy контрастує з фасадом дореволюційного будинку в центрі Києва, де вона розташована. На кухні булькає кавоварка. Над мінімалістичними столами тріскотять під пальцями клавіші.
Раптом у розпалі робочого дня лунає удар у гонг.
— Спочатку ми називалися Easy Start in IT. Згодом виявилося, що він геть не ізі, — пригадують засновники школи, як обирали назву. — Тому ми стали Mate academy — «приятелями», які навчають і допомагають знайти роботу.
Чорна худі, джинси, нехитрі кросівки Adidas. З-під окулярів дивляться уважні очі відмінника. Програміст, яким його уявляє пересічна людина. Романові Апостолу 33, але виглядає він молодше.
До своїх 25 Роман здійснив мрію багатьох айтішників — потрапив у Google. З-поміж усіх офісів компанії обрав нью-йоркський. Починав простим розробником, а за два з половиною роки виріс до власника рекламного проєкту.
У Нью-Йорк вони переїхали разом з дружиною Анною. Вона не мала права на роботу в Сполучених Штатах, утім, сидіти вдома й ходити на манікюри їй теж було не до вподоби. Так в Анни Апостол виникла ідея: навчати українців айтішних професій, допомагати їм із пошуком роботи в ІТ-компаніях і брати оплату за курс лише в разі працевлаштування.
— Спочатку це був друг друга, якого я вчила професії QA (Quality Assurance, тестувальника програмного забезпечення) — скайпом із Нью-Йорка, — пригадує вона свого першого студента. — У 2015-му на ринку була шалена конкуренція, і пошуки роботи затягнулися. Хлопець був не з Києва. Він виживав — удень навчався і ходив на співбесіди, ночами працював на автомийці. Гроші закінчувалися швидко. Він хотів уже повертатися в рідне місто, однак я наполягала, щоб не здавався. За деякий час йому таки запропонували роботу на кілька сотень доларів. Зрозуміло, ми нічого не заробили, однак його приклад нас надихнув. Система працювала!
— Я тоді й сам обирав, чим хочу займатися далі, — пригадує Роман, — попри те, що вже мав власну команду і зарплату, яка забезпечувала комфортне життя. Звісно, можна було залишитись у Google і робити багату компанію ще багатшою. Але Аня тоді вже встигла працевлаштувати близько сотні студентів. Я знав їхні особисті історії і те, як змінилися їхні життя.
Тож у 30 Роман прийняв рішення, яке багато айтішників не зрозуміли б, — пішов із Google і повернувся в Україну.
— Будувати власний бізнес — значно цікавіший виклик, аніж працювати програмістом у великій міжнародній компанії, — продовжує. — Замість писати код, мусиш вирішувати бізнес-проблеми.
2015 року вони з дружиною відкрили у Києві офіс Mate academy, де студенти платять за навчання лише по тому, як знаходять роботу. Працевлаштувавшись, колишній студент школи сплачує 17% від зарплати протягом двох років — така модель називається ІSA (Income Share Agreement, тобто угода про розподіл доходу).
— Скидається на якусь схему, — дивуюся. — У кандидатів не виникає недовіри?
— Сарафанне радіо — найкраща реклама, — пояснює третій співзасновник, Максим Лисак, який відповідає у Mate за маркетинг. — Ледве не половина кандидатів приходять за рекомендацією наших колишніх студентів.
Цікавлюсь, як у школі забезпечують, щоб студент після працевлаштування не зник.
— Підписуємо договір. Але нерідко люди й самі прагнуть бути чесними. Навчився, отримав омріяну роботу, змінив життя — як тут бути невдячним, не платити?
— Хто стає вашими студентами?
— Побутує стереотип про поділ на технарів і гуманітаріїв. Мовляв, робота в IT вимагає особливого складу розуму. Але серед наших студентів технічну освіту мають не більше третини. Решта — будь-хто: вчорашні музиканти, військові, будівельники, лікарі.
Найперше, вважає Роман, потрібно зрозуміти власну мотивацію.
— Те, чим ти плануєш займатись, повинно подобатись. Бодай трішки. Ті, хто приходять в ІТ винятково по високу зарплату, безкоштовні обіди, спортзал і комфортний офіс, навряд чи досягнуть успіху. Тяжко писати код вісім годин на день, якщо ти цю справу ненавидиш. З іншого боку, як зрозуміти, чи подобається тобі IT, якщо ти навіть не пробував?
Я вирішую спробувати. На сайті Mate є кілька варіантів професій. Навмання подаю заявку на Frontend — створення публічної частини веб-додатків, з якою безпосередньо взаємодіє користувач. Після реєстрації отримую два тижні на опанування основ мови JavaScript. Готуватимуся за короткими відео і завданнями на закріплення теорії.
За два тижні мене чекає тестове завдання. Якщо впораюся, мене запросять на інтерв’ю.
— Потрібно розуміти, чи потягне людина курс, адже він доволі складний, — пояснюють засновники, чому не беруть усіх охочих. — Під час інтерв’ю ми звертаємо увагу на мотивацію кандидатів, їхню готовність до неминучих труднощів. Не менш важливі комунікативні навички, попри репутацію айтішників як відлюдькуватих соціопатів. Другий етап інтерв’ю — технічна частина, коли кандидати наживо виконують нескладні завдання. Маємо пересвідчитися, що людина засвоїла базу обраного фаху. Без цього навчання на курсі неможливе. І на завершення перевіряємо рівень англійської.
Кандидатів, які пройшли відбір, чекає 3-4 місяці інтенсивного навчання: з понеділка по п’ятницю, з 09:00 до 18:00. Щоденний розклад складається з алгоритмічних задач, лекцій, практичної роботи і розбору помилок. По п’ятницях — тестові співбесіди.
— На цей час людина повністю випадає зі звичного життя і забуває про все, крім навчання. Нові технології, дедлайни і багато-багато коду. З групою працює ціла команда. Тренер пояснює студентам новий матеріал, ментори допомагають розібрати типові помилки, а координатори готують до пошуку роботи. Нерідко студенти допомагають одне одному. Наша команда докладає чималих зусиль, щоб ніхто не почувався покинутим.
Лінійна алгебра розвитку
Українська політична аксіома: з влади добровільно не йдуть. Колишній журналіст, політик і народний депутат, 42-річний Єгор Соболєв — один з небагатьох, хто пішов. Але спершу про те, як у неї прийшов:
— До 2012 року я мав успішну журналістську кар’єру, комфортне професійне середовище, хорошу зарплату. Втім, займаючись журналістськими розслідуваннями, ми знали, наскільки кепські справи в Україні. Тож було два варіанти: або емігрувати, або змінювати власну країну. Після серйозної розмови з дружиною вона сказала: змінюй.
У 2013 році Соболєв виступив співорганізатором Євромайдану. Після перемоги Революції Гідності підготував і провів через парламент закон «Про очищення влади», а восени 2014-го його обрали народним депутатом за списком політичної партії «Самопоміч». Соболєв-депутат доклався до розробки законодавства про електронне декларування, незалежність Національного антикорупційного бюро, прокуратури й суду. Запам’ятався відмовою від службового авто та дипломатичного паспорта.
— За наступні 7 років Україна неймовірно змінилася, стала європейською демократією, хоч наразі ще не досвідченою. 2019 року, коли завершувалася моя каденція у Верховній Раді, я запитав себе: чи є бодай один закон, який я хотів би провести у наступному парламенті? І не зміг відповісти.
Якщо похід із журналіста в депутати був принаймні передбачуваним, то у 2019-му Єгорові вдалося здивувати всіх, хто стежив за його кар’єрою.
— Після складення депутатських повноважень, вирішуючи, чим займатися далі, я мав перед собою два шляхи: продовжувати громадсько-політичну діяльність або спробувати щось геть нове. Я хотів, щоб майбутня робота як змінювала світ, так і давала можливість для постійного розвитку. ІТ ідеально відповідає цим двом вимогам. Ця сфера глобальна, відкрита і має чіткі та прозорі правила. Комп’ютер ніколи не обманює. Оперуючи абстракціями, айтішник здатен вирішити будь-яке завдання, його ніщо не спиняє — на відміну від журналістики, де викриваєш проблему, але вона від того не вирішується. Або політики, де ти залежиш від готовності цілого суспільства до змін.
Коли питаю, чи складно було полишати комфорт української політики, Соболєв лише сміється.
— Я там був оточений найкрутішими шахраями. Під час політичного протистояння слухав погрози, що моїх дітей обіллють кислотою. Погрози передавали через батьків дружини — задля більшого психологічного ефекту. Щоразу, сідаючи за кермо, я зазирав під авто — чи немає там вибухівки. А зі скількома друзями я пересварився через політичну м’ясорубку, годі й згадувати.
Якось фейсбук показав Єгорові рекламу Mate, а подруга розповіла про її засновника Романа Апостола. Соболєв вирішив випробувати на собі, як працює цей проєкт. З-поміж усіх напрямів обрав Python — ця мова програмування входить у п’ятірку найпопулярніших у світі. Її використовують у веб-розробці, аналізі даних, а також для створення додатків та ігор. Ютюб та інстаграм цілком написані на Python, а назва пішла від популярного у 1970-х британського телевізійного скетч-шоу «Летючий цирк Монті Пайтона».
— Я легко впорався з тестовим завданням, — розповідає Єгор. — Далі була тільки співбесіда. На них я завжди почувався як риба у воді. А на цій провалився. Я вивчав синтаксис Python, користуючись IDE — редактором коду, що містить підказки. Натомість на співбесіді, без допомоги редактора, щось наплутав.
Попросивши про перескладання, Соболєв отримав відмову — мовляв, правила вступу для всіх однакові. Це був перший провалений іспит у його житті.
— От уяви: успішний журналіст і політик завалює вступний іспит на освітні курси. Я був шокований і розлючений на себе самого. В соромі написав Романові. Він запропонував не чекати нового набору на Python, натомість подаватися на мову Java, курс із якої стартував за два тижні. Знов успішно виконав тестове завдання. На новому інтерв’ю страшенно хвилювався, але цього разу впорався із завданням. І мене зарахували!
Перші два дні навчання Єгор був змушений пропустити, бо мав виступати у Міжнародному кримінальному суді в Гаазі про ідею створення Міжнародного антикорупційного суду. Але навчальна програма у Mate була така насичена, що навіть два дні далися взнаки. Повернувшись із Нідерландів, Соболєв опинився серед найгірших студентів і залишався там протягом усього першого місяця.
— Щоб наздогнати решту групи, я вчився весь вільний час, без вихідних: по багато разів слухав лекції, кодував, вишукував помилки у коді, передивлявся форум програмістів. А коли наша група почала писати перший проєкт — це був інтернет-магазин, — я побачив: нарешті виходить. Друга половина курсу далася мені вже відносно легко.
У березні 2020-го, коли пандемія коронавірусу одну за одною обвалювала різні галузі бізнесу, у тому числі ІТ, Єгорова група якраз закінчувала курс і починала шукати роботу. Він надсилав резюме у сотні компаній — і не отримував жодного відгуку. Згодом запросили тільки на дві технічні співбесіди. Першу Єгор завалив. Після другої, за словами рекрутерки, потрапив у число найкращих кандидатів, але ринок вакансій для початківців і далі падав, тому його майбутню посаду просто скоротили.
Врешті-решт Соболєв улаштувався стажером у стартапі Data Ocean — провайдері доступу до державних реєстрів.
— Натоді там не було ні продукту, ні грошей — сама лише ідея. Але я охоче пішов туди по досвід. Згодом у нас з’явився цікавий продукт, і мені почали платити перші гроші.
За іронією долі, замовником проєкту виявилася громадська організація «Центр протидії корупції», з якою Соболєв раніше багато співпрацював над створенням антикорупційного законодавства.
— Колеги жартують, що, чим би я не займався, виходить антикорупція, — сміється.
Парламентські роки були для Єгора психологічно найважчими. На їхньому тлі нинішня робота видається йому суцільною відпусткою.
— Коли пишеш код, працює твій мозок, а душа при цьому спокійна. Адже комп’ютер завжди виконує те, про що ви домовились.
Усе життя Єгор вважав себе типовим гуманітарієм, але після 40 з’ясувалося, що йому подобається математика й абстрактні алгоритмічні задачі. Колись він протистояв спецпризначенцям на Грушевського та блокував потяги з окупованих територій, а нині — провалюється на кілька годин у код і захоплюється лінійною алгеброю.
Єгор Соболєв працює Java-розробником уже півтора року. Каже, діти святкували завершення його депутатства — тепер він може приділяти їм набагато більше часу. Водночас активно займається дальшою самоосвітою, щоб набути фундаментальних математичних знань. Прагне потрапити у сферу штучного інтелекту і сподівається незабаром заробляти більше.
Для таких невпевнених, як я
З 34-річною Сашею Сосєдовою, UI/UX-дизайнеркою і колишнім медиком, зустрічаємось біля Театру опери та балету для дітей. Щойно закінчився «Аладдін», і ми йдемо у Pesto Cafe, де для чотирирічної Богдани є дитяча ігрова кімната.
Саша виросла на залізничній станції Кавуни Арбузинського району, що поряд з Южноукраїнськом на Миколаївщині. Вивчившись у Кіровограді на фельдшера, 2002-го вона за скеруванням поїхала працювати у глухе село.
— Будиночок над болотом, підйом о шостій. Щоранку з валізкою через плече їздила велосипедом на виклики хворих, — посміхається.
У фізіогномістів є теорія, що панівна емоція карбується на обличчі людини, з роками стаючи його звичайним виразом. У Сашиному випадку це усмішка, щедра й безумовна.
Амбіції юної фельдшерки не обмежувались амбулаторією села. Вона мріяла стати нейрохірургом, рятувати людей. Але на підготовчому курсі до вступу в Полтавську медичну академію дівчині дали зрозуміти: мізків їй не бракує, на відміну від грошей. Вона встигла вступити на соціологію в один зі столичних вишів, але вже за пів року звідти пішла, вступивши на заочне навчання на біофаці Київського національного університету ім. Шевченка.
— Хотілося займатися чимось, максимально близьким до медицини, тому я обрала кафедру фізіології людини і тварин, — пояснює вибір спеціальності.
Після випуску Сосєдова працювала в одній зі столичних дитячих лікарень. То була робота для душі, а на життя дівчина заробляла дилером у казино.
— Це той, хто стоїть за рулеткою і роздає карти, — пояснює. — У середині нульових я жила надголодь, а тут було безкоштовне навчання, обід і навіть індивідуальний пошив форми за знятими з тебе мірками.
Згодом після скромного «народного» казино з невисокими ставками і безкоштовною кавою Саша потрапила до люксового закладу з дзеркальними VIP-залами, куди часто навідувалися зірки естради й відомі спортсмени. До персоналу там ставилися як до пустого місця. Один з футболістів «Динамо», який у гніві полюбляв жбурляти фішки, якось розсік Саші ключицю. У травні 2009 року після пожежі в одному з гральних залів Дніпра, яка забрала життя десятьох людей, в Україні заборонили гральний бізнес, і Саша мусила шукати новий заробіток.
Згодом влаштувалась у столичний Інститут токсикології. Серйозна наука, робота за фахом — здавалось би, мрія збулась. Однак робота передбачала досліди на тваринах. Саша з колегами вивчали вплив пестицидів на репродуктивну діяльність, місяцями годуючи ними щурів, а потім розтинаючи вагітних самок.
— Досі не можу собі пробачити. Я недовго там пропрацювала. Не витримала.
Як люди зазвичай уявляють реанімацію? Тиша, непритомні, під’єднані до приладів пацієнти. Але в реанімаційному відділенні столичної Павлівської психіатричної лікарні, яка стала Сашиною новою роботою, тихо не було. За чотири місяці там Саша схудла на 8 кілограмів.
— Якось півтора місяця виходжувала пацієнта з важкою травмою голови. Сильно прив’язалася до нього, а згодом він помер. Я швидко вигоріла.
Натоді Саша вже виношувала Богдану, тож заради спокійної вагітності перевелася на кафедру психіатрії в Національному медичному університеті імені Богомольця — займатись паперовою роботою. Звідти пішла у декрет, кінець якого збігся з початком карантину. Через скорочення штату Сосєдову попросили звільнитися. Вона не заперечувала — низька зарплата, брак перспектив. У медицину Саша вирішила не повертатись.
Матері-одиначці з дитиною важко знайти хорошу роботу. Доводиться хапатися за першу-ліпшу пропозицію, адже за житло й садочок треба платити щомісяця, а їсти бажано щодня. Саша влаштувалася мерчендайзером на молочному виробництві. По кілька годин на день проводила у холодильниках, не встигала забирати Богдану з садочка, тому вже за місяць вирішила, що далі так жити не можна. Потрібно було щось кардинально змінювати.
— Я не вірила, що таке можливо у мої 34, у моїй ситуації та з моїм рівнем англійської, — пригадує, як роздумувала про початок кар’єри в ІТ. — Гадала, що це шлях для молоді з технічною освітою. Але виявилося, що в моїх кумів є родич, який закінчив Mate academy і знайшов роботу.
Саша подала заявку в переддень Нового 2021 року. Коли куми дізналися, що вона успішно пройшла відбір, позичили їй «щасливий ноутбук», з яким кумів брат пройшов у Mate курс із фронтенду.
— Я люблю людей і спілкування, тому спочатку не уявляла, як цілими днями сидітиму за клавіатурою. Потім дізналася, що є професія UІ/UX-дизайнер, значною частиною якої є інтерв’ю з майбутніми користувачами, — пояснює Сосєдова, чому вибрала саме цей напрямок.
UI/UX-дизайн (User Interface/User Experience, користувацький інтерфейс і досвід) — це проєктування формату взаємодії користувача із застосунком на основі досліджень його досвіду і поведінки. Скажімо, як розмір кнопок вплинув на його рішення? Які враження він отримав від взаємодії з сайтом або додатком? Наскільки легко йому було вирішити свою задачу?
Сашина емпатійність, яка раніше переважно шкодила, в новій професії допомагає — дозволяє подивитися на продукт очима користувача і зрозуміти, як краще вирішити його проблему.
— А можливість працювати віддалено в моїй ситуації просто спасіння, — киває у бік ігрової кімнати.
— Наскільки важко, — питаю, — тобі було вчитися?
— Для таких невпевнених, як я, хто любить знецінювати все, що робить, кращого закладу годі й шукати. У Mate особлива атмосфера. До мене ставилися з повагою, піклувалися. Підтримували не тільки у навчанні, але й в особистих питаннях. У мене вірили, і я знайшла роботу ще до закінчення курсу.
Коли Саші надіслали пропозицію роботи, вона не вірила і переслала листа координаторці групи.
— Воно, — радісно підтвердила координаторка.
Саша поклала слухавку і розридалася.
Тепер вона працює в Eleken — українській агенції, що спеціалізується на дизайні програмного забезпечення, яким можна користуватися за підпискою, не стаючи його власником.
— Я вже майже навчилася вірити в себе, — розповідає, коли вже прощаємося. — Почуваюся якщо не айтішницею, то принаймні причетною до IT. Щодня виконую цікаві задачі, маю ментора, завжди готового допомогти. Маю час для доньки. А часом навіть для себе.
***
Нещодавно Mate academy відсвяткувала 7 років. З кількох ентузіастів команда розрослася до шести десятків. Зараз у Mate можна вивчитися на тестувальника, розробника Frontend, Full-stack, Java, Python, а також UI/UX дизайнера і навіть рекрутера. Хто не готовий покинути роботу заради навчання, може обрати вечірній курс і навчатись у зручному для себе темпі.
— Це воно? Чи я вже довчилася до галюцинацій? — лише спитала.
Mate academy допомогла знайти роботу понад тисячі випускників. Щороку школа працевлаштовує більше студентів, ніж за всі попередні роки разом. Наймолодшому — 16, найстаршому — 54.
У коридорі знову лунає гонг. Сигнал розігнути спину? Обідня перерва? Ні — черговий, уже 1503-й, підопічний «приятелів» з Mate отримав роботу.
— Ми відзначаємо так кожну пропозицію роботи, — пояснює Анна Апостол. — Правда, зараз стало складніше, бо часом маємо кілька на день. Якщо так піде далі, від гонгу, мабуть, доведеться відмовитись — шум заважатиме праці.
Це диво! Reporters видав уже другий номер паперового журналу
Дочитали до кінця! Що далі?
Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду, знань і ресурсів. А літературний репортаж — це ще й один із найдорожчих жанрів журналістики. Тому ми потребуємо вашої підтримки.
У нас немає інвесторів чи «дружніх політиків» — ми завжди були незалежними. Єдина залежність, яку хотілося б мати — залежність від освічених і небайдужих читачів. Запрошуємо вас приєднатися до нашої Спільноти.