Зверніть увагу: цей сайт стає архівним, але не засмучуйтеся. Тепер Reporters — не онлайн-медіа з друкованою версією, а навпаки: паперовий журнал, що виходить 4 рази на рік і має діджитал-доступ для нашої Спільноти. Долучайтеся, щоб читати і дивитися усі нові репортажі та фотоісторії на сайті The Ukrainians Media та регулярно отримувати свій друкований Reporters

    «Життя теплиться ледь-ледь»
    20 Грудня 2023

    «Життя теплиться ледь-ледь»

    Від звільнення більшої частини Харківщини, коли світ сколихнули фото масових захоронень в ізюмському лісі, минув понад рік. Свою другу вільну зиму Ізюмщина зустрічає усе ще з важким серцем: багато сіл досі мають перебої з електрикою або не мають її зовсім, там не працюють школи й дитсадки, а поля і сільські дороги дотепер заміновані. Геть поруч усе ще тривають запеклі бої. 

    Документальний фотограф Сергій Коровайний фіксував деокуповану Харківщину одразу після звільнення — і повернувся з першими снігами цієї зими, аби показати, як люди там живуть сьогодні.

    «В Ізюмі, — розповідає він, — було відчуття, ніби ця частина планети входить у зиму і нічого хорошого там не бачить: по всій лінії фронту йдуть важкі бої, не видно кінця війни, і ясно, що довго не буде ресурсів відновлювати місто. Є враження, ніби розбили хребет міста — усі місця, де збиралися люди. Ніби є де жити, та майже нема де соціалізуватися. 

    Водночас, тут уже відкрили кавʼярню і суші-ресторан, в одному з уцілілих садочків працює якась організація — там проводять активності для дітей. Місто має яке-не-яке сполучення з Харковом. 

    Найважче тут у селах, де проходила лінія фронту, — як-от Вірнопілля. Там усе ще дуже багато руйнувань, немає жодної інфраструктури і подекуди зовсім немає світла. Навколо поля, ліси, лісосмуги — всі заміновані. Всюди купа боєприпасів і нерозірваних “пелюсток” — протипіхотних мін натискної дії. Життя теплиться, але ледь-ледь. 

    Місцеві розповідають: “Нам привезли гуманітарочкою три ліхтарі, працює лише один, але ніштяк. От, подивіться, буржуйку зробили гарну, а ще собаки наші відʼїлись. Вікна ще поставимо, і все буде класно”. 

    Видно, що людям не вистачає спілкування — вони дуже відкриті до журналістів, усі кличуть до себе, хочуть говорити. Вони навчились виживати і закривати свої базові потреби в окупацію, але їм дуже хочеться уваги.  

    Один чоловік пропонував повезти нас своїми “жигулями” подивитись на “пелюстки”, та ми відмовились. 

    Ми зустріли в тих селах дуже крутих людей. Як-от фермер Рамзан, чеченець, якому син Воррена Баффета подарував трактор John Deere. Тепер він каже, що відбудовує своє господарство, бо в нього повірили, тож він не має права здаватись — намагається щось сіяти».


    Дочитали до кінця! Що далі?

    Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду, знань і ресурсів. А літературний репортаж — це ще й один із найдорожчих жанрів журналістики. Тому ми потребуємо вашої підтримки.

    У нас немає інвесторів чи «дружніх політиків» — ми завжди були незалежними. Єдина залежність, яку хотілося б мати — залежність від освічених і небайдужих читачів. Запрошуємо вас приєднатися до нашої Спільноти.

    Щотижня надсилаємо
    найцікавіше

    0:00
    0:00