«Життя теплиться ледь-ледь»

Від звільнення більшої частини Харківщини, коли світ сколихнули фото масових захоронень в ізюмському лісі, минув понад рік. Свою другу вільну зиму Ізюмщина зустрічає усе ще з важким серцем: багато сіл досі мають перебої з електрикою або не мають її зовсім, там не працюють школи й дитсадки, а поля і сільські дороги дотепер заміновані. Геть поруч усе ще тривають запеклі бої. 

Документальний фотограф Сергій Коровайний фіксував деокуповану Харківщину одразу після звільнення — і повернувся з першими снігами цієї зими, аби показати, як люди там живуть сьогодні.

«В Ізюмі, — розповідає він, — було відчуття, ніби ця частина планети входить у зиму і нічого хорошого там не бачить: по всій лінії фронту йдуть важкі бої, не видно кінця війни, і ясно, що довго не буде ресурсів відновлювати місто. Є враження, ніби розбили хребет міста — усі місця, де збиралися люди. Ніби є де жити, та майже нема де соціалізуватися. 

Водночас, тут уже відкрили кавʼярню і суші-ресторан, в одному з уцілілих садочків працює якась організація — там проводять активності для дітей. Місто має яке-не-яке сполучення з Харковом. 

Найважче тут у селах, де проходила лінія фронту, — як-от Вірнопілля. Там усе ще дуже багато руйнувань, немає жодної інфраструктури і подекуди зовсім немає світла. Навколо поля, ліси, лісосмуги — всі заміновані. Всюди купа боєприпасів і нерозірваних “пелюсток” — протипіхотних мін натискної дії. Життя теплиться, але ледь-ледь. 

Місцеві розповідають: “Нам привезли гуманітарочкою три ліхтарі, працює лише один, але ніштяк. От, подивіться, буржуйку зробили гарну, а ще собаки наші відʼїлись. Вікна ще поставимо, і все буде класно”. 

Видно, що людям не вистачає спілкування — вони дуже відкриті до журналістів, усі кличуть до себе, хочуть говорити. Вони навчились виживати і закривати свої базові потреби в окупацію, але їм дуже хочеться уваги.  

Один чоловік пропонував повезти нас своїми “жигулями” подивитись на “пелюстки”, та ми відмовились. 

Ми зустріли в тих селах дуже крутих людей. Як-от фермер Рамзан, чеченець, якому син Воррена Баффета подарував трактор John Deere. Тепер він каже, що відбудовує своє господарство, бо в нього повірили, тож він не має права здаватись — намагається щось сіяти».