«У тих, хто приїжджає з Харкова, це написано на обличчях»
    10 Березня 2022

    «У тих, хто приїжджає з Харкова, це написано на обличчях»

    Львівський вокзал — місце концентрованої розгубленості і болю. Десятки тисяч людей щодня прибувають сюди зі міст, охоплених чи оточених війною, і відбувають у напрямку, якого вони часто самі не знають. За два тижні війни сам Львів прийняв майже 200 тисяч людей. В країни Європейського Союзу транзитом через Львів щодня виїжджає понад 50 тисяч біженців. Загалом, за останніми даними ООН, понад 1,7 мільйона мирних мешканців залишили Україну через вторгнення Росії.

    Ці люди ще кілька днів тому мали дім, роботу, плани. Тепер вони годинами стоять на морозі у черзі, щоби потрапити у вагон поїзда чи старої електрички, яка відвезе їх у невідомість. Ще нещодавно вони готували їжу на власних кухнях. Зараз боязко питають: «Скільки за бограч?», розлитий у пластиковий стакан, і ніяковіють, почувши від волонтерів, що готують просто на площі перед вокзалом, що цей обід нічого для них не коштуватиме. Ще не так давно вони могли накинути на плечі улюблений домашній плед, якщо раптом удома ставало прохолодніше. Сьогодні вони гріються в наметі від Червоного хреста, бо іншого прихистку просто не мають.  

    «Вчора одна мама віддала мені потримати п’ятимісячну дитину, бо сама мала панічну атаку, — розповідає волонтерка Іра. Сама вона з Києва і до війни працювала адміністраторкою у приватній школі. Тепер адмініструє новоприбулих біженців. — Так багато жінок із дітьми. Ті, що з Харкова, — жінки із білими обличчями. У них просто на обличчях написано, звідки вони їдуть».  

    Попри сльози, втому і лякаючі спогади про авіанальоти на рідні міста, на львівському вокзалі можна побачити усмішки. Найчастіше усміхаються ті, хто прийшов сюди допомагати. Дівчата, які роздають безкоштовну їжу, чай чи теплий одяг. Хлопці, що колють дрова для вогнища у залізних бочках, довкола яких можна погрітися. Водії, які безкоштовно підвозять людей до кордону власними авто. «Тут — місце надії», — пише на одному із саморобних плакатів, поряд із входом у вокзал

    Евакуаційний поїзд «Одеса — Ужгород» привіз до Львова кілька сотень жінок, дітей та літніх людей. Решта їдуть далі на Закарпаття.
    Новий потяг до Польщі відправляється кожні 3-4 години.
    Багато людей рятуються від війни разом зі своїми домашніми улюбленцями.
    На вокзалі постійно чергують медики Червоного хреста та волонтери.
    Черга на потяги до Польщі починається з вулиці. Середній час очікування на посадку — 8 годин, кажуть волонетри.
    Ірина до війни працювала адміністраторкою у приватній школі.Тепер адмініструє новоприбулих біженців.
    Кілька львів’ян чергують на вокзалі і просто на морозі грають на фортепіано. Кажуть, найчастіше люди просять зіграти гімн України або народні пісні.
    Волонтери роздають теплі ковдри та їжу для немовлят безпосередньо у черзі.
    Елла родом із Запорізької області. Коли почалася війна, вона гостювала у друзів в Харкові. Після кількох днів і ночей у сховищі під бомбардуванням, прийняла рішення виїхати. У дорозі вона вже другу добу.
    Волонтери — пересічні українці — розливають гарячі напої абсолютно безкоштовно.
    Людмила вже кілька років працює в Голандії. Вона повернулася в Україну у відпустку — провести час із сином та чоловіком, коли почалася війна. «Зараз я легко могла б повернутися»,— каже дівчина. Вона чергує біля намету, де можуть зігрітися мами з маленькими дітьми.
    Дорослі теж мають де зігрітися, але людей в наметах не багато. Люди бояться втратити чергу на потяги.
    Одна з волонтерок, яка роздає гарячий бограч, сама з Києва. Вона виїхала до Львова, коли в Києві стало чутно війну. На місці допомагає, чим може.
    Просто на вокзалі можна отримати одяг, якого бракує. Його приносять місцеві мешканці.

    Дочитали до кінця! Що далі?

    Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду, знань і ресурсів. А літературний репортаж — це ще й один із найдорожчих жанрів журналістики. Тому ми потребуємо вашої підтримки.

    У нас немає інвесторів чи «дружніх політиків» — ми завжди були незалежними. Єдина залежність, яку хотілося б мати — залежність від освічених і небайдужих читачів. Запрошуємо вас приєднатися до нашої Спільноти.

    Щотижня надсилаємо
    найцікавіше

    0:00
    0:00