Що там у Почаївській лаврі?

7 січня в Києво-Печерській лаврі уперше правили службу, очолену главою ПЦУ Епіфанієм, який пізніше провів там богослужіння також і на Йордана.  Цікаво довідатися, що в цей час відбувається, як висловився Епіфаній, в «оплоті Російської Православної церкви» — Почаївській лаврі на Тернопільщині. Кілька днів тому сюди приїжджав предстоятель УПЦ МП Онуфрій і очолив святкове богослужіння. Однак важливо в цій історії й те, що до 1831 року, коли тут закріпилася московська церква, Почаївський монастир належав греко-католикам, чий очільник Святослав Шевчук уже озвучив бажання отримати право провести в цьому місці богослужіння. 

У цьому тексті не буде коментарів офіційних представників конфесій — наразі всі висловилися предостатньо й зробили свої висновки. Це майже туристична подорож і розповідь про те, як відбувається святкування православного Водохреща у Почаєві й околицях сьогодні, в час війни — виходить, війни і за тіла́, і за душі. 

До комендантської години

Ця місія, здається, одразу приречена на провал. За першим телефонним  номером відповідають, що цьогоріч на православне Йордана  до Почаєва не набралася паломницька автобусна група. Другі — скидають виклик. А треті теж кажуть, що групу не зібрали, однак по секрету додають, що до Почаївської лаври не можуть влаштувати паломницькі тури вже зо два місяці. 

Доводиться їхати автомобілем. За 20 кілометрів від Почаєва — Кременець, де похоронна процесія перегороджує дорогу — прощаються з воїном ЗСУ, який жив тут, але родом із Почаєва. 

У Почаєві вечірня служба. Купатися тут ніхто не буде, адже найкращі купелі — в Онишківцях, 30 кілометрів на північ біля скиту Свято-Миколаївського жіночого монастиря (УПЦ МП). Хоча деякі віряни на території лаври висловлюють сумнів, чи будуть там традиційні нічні купання (у звʼязку з комендантською годиною). 

Успенський собор, де правиться головна служба, забитий вірянами. Попри ніч, надворі теж багато людей. Жінка везе дитину в колясці й наспівує «Ой хто-хто Миколая любить».  У підніжжі собору — печера Іова. На стінах коридорів, що туди ведуть, на повний ріст — «галерея святих землі Руської», від Х до ХХ століття, яка починається київськими князями, а потім переходить у царів московських. Тут є тенденція «руське» підписувати з двома буквами «с». Щоб пробратися в саму печеру, потрібно буквально пролазили  у щілину діаметром десь до метра — завтра ми саме побачимо, як  звідти висять ноги вірянки, що напружено намагається просунутися.

У церковній лавці прибрали книжки про «Новоросію» та із запереченнями існування українського народу.  В Успенському храмі сховали оголошення про те, що не приймають записки на молитву від «нехрещених», «іновірців» і «розкольників». У трапезній черга. Дівчата за сусіднім столом говорять, чи можливо потрапити на Афон, а за столиком біля акваріума з величезною золотою рибкою хлопці обговорюють автомобілі. Їжа й напої різноманітні, але без м’яса. Оцінимо за 5-зірковою шкалою:

— Борщ зелений ***
— Голубці **
— Салат з буряка ***
— Зраза рибна з сиром не пісна ****
— Сир монастирський *
— Ряжанка монастирська *****
— Слойка з сиром *
— Штрудель з яблуком і грушею *****
— Сік березовий *

Пані вʼязкою куплених неподалік свічок показує, де тут роблять каву.

— С празником, — каже продавець кави, цукерок й усякого дрібниччя старій у пуховій хустці.

— З празнічком, — шепче заклопотано жінка. — Ви помазалися вже?

— Да. 

Продавець кудись іде, на його місце стає продавчиня в чорній хустині. 

— Red Bull маєте?

— А що то таке?

— Та нема, нема, — з черги відповідає за неї десь 16-літній хлопець у рясі.

У монастирській аптеці не можна купити цитрамон чи парацетамол, тільки спиртові настойки й травʼяні чаї, а також російськомовну «щотижневу православну газету» “Божий мир”» за 10 гривень. Серед тем номеру — «Слово до гонителів віри», адже «на ієреїв і єписокпів накладаються незрозуміло за що якісь санкції» плюс «у більшості ЗМІ вибухнула певна антицерковна істерія». У рубриці «Події тижня, які змусили замислитися» — про те, що боксер Ломаченко став послушником Києво-Печерської лаври і випікає проскури, за що його підтримують Fb-користувачі, зокрема Anna Niko й Anna Tarchenko — остання пише: «Собаки лають — караван іде!». Серед інших питань — чи можна одружуватися з неправославними (спойлер — ні). А ще реклама православних книжок:  15 російською і 3 (дитячі)  українською. 

Однак більшість написів на території лаври українською, між собою монахи й віряни спілкуються не по-російськи. Якщо в Почаєві і русский мір, то тепер цей русский мір говорить українською. 

Багато гостей оформлюються тут наніч, беручи «картку паломника». Та найцікавіше з погляду насиченості йорданського дійства зараз може бути тільки у скиті в Онишківцях, де служба почнеться о 23:30. Люди виходять з храму, йдуть до машин і здебільшого їдуть в Онишківці.

Комендантська година

Дорогу перебігає невеличкий лис. Шлях до скиту — через ліси й попри озера. Машина підʼїжджає,  освітлюючи поле озимини і височенний храм Всіх Святих навпроти скиту. 

Настає комендантська година, і автостоянка заповнюється. Один міцно збудований «чіткий» чоловік жаліється, що «ці в пагонах» під Дубно його зупинили й почали домахуватися: 

— Кажу: хлопці, не встигаю!

Біля скиту — джерела святої Анни, великий басейн для купелі, а також роздягальні. З-за них чути запах диму — там уже варять уху на товстолобику, а також глінтвейн. Удалині посміюються троє поліціянтів, які нещодавно сюди приїхали. 

Віряни обходять скит, зупиняються, священник править службу тією мовою, яку тут називають «церковнословʼянською». Однак казання говорить українською — біблійний сюжет про те, як вода у джерелах перетворилася на кров. Потім випускають білих голубів і переходять до купань. На чолі зі священником  — прислужники, монахи й монашки, а також інші люди, з високо піднятою лампою, іконами й огорнутим вишиваним рушником хрестом — заходять у воду, хрестяться, йдуть далі, проходять до кінця купелі. Це відбувається десь коло першої ночі. 

У роздягальні — батько і син, які спеціально прибули з Білої Церкви. Вони сюди їздять щороку. Поряд із закритим від чоловічого погляду жіночим сектором — весело штовхають одне одного чоловіки, записують відео, тричі занурюються перехрещуючись. Ми теж не уникаємо цього досвіду. Температура повітря зо 2 градуси, хоча вода дуже холодна — джерельна ж. Після виходу — приємне тепло.

У торговому ряді можна купити хустину, сорочку для купання, образки й хрестики з російськомовними написами та відповідну літературу, а також щось схоже на санітайзер — виявляється, аерозоль зі свяченою водою. 

Усі охочі можуть переночувати в 10-місних кімнатах неподалік. Пʼяненькі охоронці йдуть у бік місця для сну, дорогою вітаючи всіх  зі святом. 

Після комендантської години

«Благословіння знімати не було» — типова фраза від працівників лаври, коли бачать камеру: «благословіння» на зйомку в цьому громадському місці нібито треба отримати від церковної адміністрації.

Квітникарка й відвідувачі магазинчика біля лаври теж неохочі до зйомки, однак не відмовляються від спілкування. 

У них тут досить напружений вид — поряд монумент «Нескореним борцям за волю і незалежність України», від Мазепи до Петлюри й «Небесної сотні» — тому в цьому місці відбувається прощання із військовослужбовцями. Квітникарка зізнається, що бачила вже шість таких прощань. Одне з них вчора — з тим чоловіком, якого хоронили в Кременці. (Поки гуглю його імʼя, знаходжу відео, виставлене 13 годин тому, де почаївський священник влаштував бійку з тими, хто його знімав). Тож покійного солдата-стрільця звуть Остапчук Сергій, до російсько-української війни чоловік протягом двадцяти років працював учителем історії.

Одна з клієнток магазину квітів, жінка за сорок, каже, що чотири роки тому перейшла в ПЦУ, хоча до цього все життя ходила в лавру. Вона переконана, що лавра має належати ПЦУ, а ще краще, бо справедливіше, — УГКЦ. Інші жінки кажуть, що не надто розбираються в справах церковних, однак переконані, що перехід лаври з московського патріархату — це нагальна справа, і вони не уявляють, щоб у близькому майбутньому цього не сталося.

Дівчата розказують, як у дитинстві заходили в одне з найсвятіших місць у лаврі — вже згадану печерну церкву монаха Іова (та, що за галереєю святих русских). Кажуть, всі діти боялися туди лізти, бо вірили, що якщо ти грішний, тебе «роздує від гріха» — і попросту там застрягнеш. Як і ставалося з деякими відвідувачами печери. 

На прощання квітникарка згадує, що нещодавно до магазину зайшов священнослужитель саме коли з програвача лунали слова: «Геть з України, москаль некрасівий». 

З лаври виходять люди з кошиками й посудинами зі свяченою водою. Якась жінка хоче зайти, але її, в штанах, спрямовують до місця, де видають спідниці. Два ряди прошаків. Питаємо, як вони ставляться до Онуфрія. Молода жінка неохоче намагається вгадати правильну відповідь й обирає варіант «Нормально».

Чоловік, який називається Федором з Херсону, каже, що «Володимир був лучший, бо йому не гукали «Геть московського попа», як кричать Онуфрію». Про ситуацію в лаврі зазначає: 

—Тут — всякі є. От привезли недавно вбитого військового — то з лаври не йдуть ховати, а хлопці з семінарії — ідуть. Але лавру ніхто нікому не передасть, тут дуже великі гроші крутяться. 

До нашого спікера піходить чоловік з флером вишибали й починає зʼясовувати, чому це наш спікер «стоїть із двома стаканчиками». 

Дві жінки, засорокарічна й підтридцятилітня, кажуть, що ходять і ходитимуть у лавру. Старша зазначає: 

— Я сама подавала їм гроші на сорокауст за наших хлопців, але вони грошей не беруть і моляться за ЗСУ безплатно. У семінарії — то взагалі перестали за Кіріла молитися. 

До речі, за результатами обшуків СБУ два місяці тому, в семінарії виявлено «велику кількість антиукраїнських матеріалів», а ректору повідомили про підозру в розпалбюванні релігійної ворожнечі та ненависті. 

В обох жінок родичі працюють в лаврі. Вони хочуть чути службу тільки церковнословʼянською, «істинною», хоча самі Біблію читають українською. Раптом старша жінка починає плакати: 

— Я душу віддам за Україну.

Неподалік цвинтар для монахів, де, як вважають у Почаєві, похоронені тільки святі. Дорогою зустрічаємо чоловіка, який говорить доброю українською, однак з цікавим акцентом. Він каже, що кожен, хто живе при лаврі, має свого улюбленого святого, тут похороненого. Його — Мефодій. Чоловік сам із Кавказу. Спочатку він жив у Києво-Печерській лаврі, але 20 років тому вирушив хресною ходою в Почаїв і залишився: 

— Мене в Київ мали перевести. Але зараз там проблеми. Так що не знаю… Тому поки мене лишили тут. 

Ще одна жінка каже, що місцеві насправді тут легко б прийняли перехід лаври у ПЦУ чи УГКЦ, однак «при лаврі багато наїхавших». Це стосується «бабок з руским міром в голові», які «приїжджають з усіх усюд»  і тут отримують умови для проживання. Крім цього, як зазначено в дослідженні «Радіо Свобода»: «Річ у тім, що ще в період Перебудови в другій половині 80-х років ХХ століття керівництво РПЦ здійснило низку кроків на випередження, аби зберегти за собою “канонічну територію”, власне терени Радянського Союзу, де воно розповсюджувало свою діяльність. […] Місцевих ченців із Почаївської лаври виселяли, переводили в інші монастирі, зокрема в Росію. Натомість на їхнє місце посилали більш “надійних монахів”». 

Один із місцевих хлопців, семінарист-заочник Київської духовної семінарії (УПЦ МП), каже, що Почаїв — від слова «чаяти» — «сподіватися»:

— Сюди люди приходять за психологічною допомогою.

Семінарист показує численні докази чуда і перемоги віри над наукою. Він вважає, що церква не має нікуди переходити, оскільки це питання тільки політичне і не стосується віри. 

— На Заході в храми люди не ходять — вони зачинені або перетворені в магазини, — каже упевнено. 

— Ну…, — пригадую протилежне, — наприклад, у Польщі чи Італії костьоли переповнені.

— Не був там, — вже не так ствердно. — Не можу ні заперечити, ні підтвердити.

Семінарист вважає: щодо  недавньої молитви за Росію в Києво-Печерській лаврі — провокація; щодо скандалу з чернівецьким архімандритом, коли його застукали з неповнолітнім хлопцем, — монтаж. (До речі, цей же священнослужитель, нещодавно висвячений на єпископа, за інформацією тернопільських ЗМІ, брав участь у службі в Почаєві разом з митрополитом Онуфрієм). 

Лунає сирена повітряної тривоги, сильний вітер, і ми майже не чуємо один одного. 

Ці ж тези — про провокацію, монтаж, фейки й бажання окремих людей — повторюватимуть багато священнослужителів, містян, представників влади. Інша же частина суспільства вже втомилася щось опонувати. Хтось говоритиме, що все має бути за Конституцією, відповідно до договорів оренди (укладених у часи Януковича), хтось нагадує, що центральний Успенський собор побудували за гроші магната Миколи Потоцького в греко-католицький час. Треті скажуть, що лавру заснували монахи з Києва. 

Один зі спікерів наголосить: 

— Попри запит суспільства, в цих складних умовах варто спробувати уникнути внутрішнього протистояння й кровопролиття між людьми.

На підʼїзді до Почаївської лаври гарний вид. Тут «благословення на зйомку» не потрібно, але коли робиш це увечері, мешканці можуть подзвонити в СБУ. У кадр потрапляє дорожній знак: «Обережно, слизько».