![Рабиня моєї родини Рабиня моєї родини](https://reporters.media/wp-content/uploads/2020/09/original.jpg)
Рабиня моєї родини
«Її звали Юдошія Томас Пулідо. Ми називали її Лола. Невисока, з кавово-коричневою шкірою та мигдальними очима, які я досі бачу, як вони дивляться на мене — мій перший спогад. Лолі було 18, коли мій дід подарував її моїй мамі, а коли наша родина перебралася до Сполучених Штатів, ми взяли її з собою. Життя Лоли можна охопити хіба що словом “рабство”. Її дні починалися ще перед тим, як усі прокидались, і закінчувалися, коли всі вже лягли. Вона тричі на день готувала, прибирала оселю, прислужувала батькам, а також доглядала за мною та чотирма моїми братами й сестрами. Батьки ніколи не платили їй і постійно сварили. У кайданах її не тримали, хоча цілком могли би. Безліч ночей, ідучи до вбиральні, я помічав, як вона спить у кутку, припавши до купи прання і затиснувши пальцями одежину, яку вона якраз складала.
Для наших американських сусідів ми були зразковими іммігрантами — родиною з рекламного плакату. Вони нам так казали. Батько мав диплом із права, мама вчилася на лікаря, а ми з братами й сестрами отримували добрі оцінки і завжди казали “будь ласка” та “дякую”. Ми ніколи не говорили про Лолу. Наша таємниця сягала серця того, ким ми були і ким — принаймні ми, малі, — хотіли бути. Її прах — у чорній пластиковій коробці розміром із тостер і завважки півтора кілограма — я поклав у полотняну торбу, упакувавши у валізу на рейс через Тихий океан до Маніли. Звідти я їхатиму автівкою до віддаленого села. А як приїду, віддам усе, що залишилося від жінки, яка 56 років прожила рабинею в моєму батьківському домі».
Читайте контраверсійну сповідь про сімейну версію злочину проти людства у репортажі пулітцерівського лавреата Алекса Тізона мовою оригіналу за посиланням.
Ілюстрація: з архіву Алекса Тізона / The Atlantic
Дочитали до кінця! Що далі?
Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду, знань і ресурсів. А літературний репортаж — це ще й один із найдорожчих жанрів журналістики. Тому ми потребуємо вашої підтримки.
У нас немає інвесторів чи «дружніх політиків» — ми завжди були незалежними. Єдина залежність, яку хотілося б мати — залежність від освічених і небайдужих читачів. Запрошуємо вас приєднатися до нашої Спільноти.
Репортажі799
Більше![Дивись, як я можу Дивись, як я можу](https://reporters.media/wp-content/uploads/2024/07/DSC06109.jpg)
![Вальс для життя Вальс для життя](https://reporters.media/wp-content/uploads/2024/06/DSC01831.jpg)
![Біжімо, мамо Біжімо, мамо](https://reporters.media/wp-content/uploads/2024/06/DSC_6060.jpg)
![Стихає бій — і чуєш, як співають пташки Стихає бій — і чуєш, як співають пташки](https://reporters.media/wp-content/uploads/2024/05/DSC_2772.jpg)
Світ96
Більше![Сором і цифрове життя Сором і цифрове життя](https://reporters.media/wp-content/uploads/2023/06/6305CCFF-2A71-4BC0-8E2E-3DBBED06E070.jpeg)
![Хочеш вижити — копай Хочеш вижити — копай](https://reporters.media/wp-content/uploads/2023/06/IMG_0350.jpg)
![«Війна насправді сунеться на нас» «Війна насправді сунеться на нас»](https://reporters.media/wp-content/uploads/2023/02/The-Times.jpg)