Майстерня щасливих людей

Тут багато світла і пахне деревом. За залитими сонцем вікнами працюють люди — завзято і явно залюбки.

Це місце зовсім не схоже на типову фабрику чи завод. Воно об’єднує навколо себе різних людей, а передусім тих, які опинились у складній життєвій ситуації та потребують підтримки. Наприклад, нарко- і алкозалежні, яким роботодавці зазвичай відмовляють, тут почуваються повноцінними працівниками, мотивованими до радісної та сумлінної праці.

Філантропія у стилі лофт

На території колишнього львівського м’ясокомбінату, поміж розташованих тут нині приватних компаній і крамниць, мене зустрічає Андрій Левицький — засновник Woodluck, а також співзасновник волонтерської платформи БУР («Будуємо Україну разом»). 

— Я взагалі за освітою історик, — усміхаючись розповідає Андрій про ідею створення майстерні. — Усе почалось із мого волонтерства на БУРі. Після трьох років волонтерської справи я трохи вигорів, морально й емоційно. Відтак хотілося створити щось своє. Подумав, непогано було би спробувати себе у меблевому бізнесі.

Слухаючи Андрієву історію, розглядаю майстерню, де від початку до кінця відбувається процес створення меблів у стилі лофт.

— Коли я навчався у Львівській бізнес-школі, треба було презентувати проєкт. Спочатку замислив щось на кшталт коворкінгу, куди б люди приходили й виготовляли щось власними руками — наприклад, лампу чи табурет. Втім, я швидко зрозумів, що фінансово такий проєкт буде збитковим і не покриватиме навіть оренди приміщення.

Майстерню Woodluck засновано на філософії гуманітарних цінностей: важливо було створити не ще один меблевий бізнес, а передусім місце, яке допомагало б людям долати власні проблеми

Майстерню Woodluck засновано на філософії гуманітарних цінностей. Для Андрія важливо було створити не ще один меблевий бізнес, а передусім місце, яке допомагало б людям долати власні проблеми. Так народилась ідея працевлаштовувати тих, хто перебуває на останньому етапі реабілітації від нарко- та алкозалежності.

— Для людей з реабілітаційних центрів у нас така система: ми виплачуємо працівникові дуже символічну суму — 250 гривень на тиждень. Цього вистачить на каву-чай або цигарки, проте не на спокусу. Решту зарплати ми перераховуємо або родичам реабілітанта, або самому реабілітаційному центру. Така система підходить усім і має доведений добрий результат, — пояснює Андрій. 

Окрім реабілітантів, у майстерні працюють і учасники АТО — для них це чимала наснага для соціалізації.

— Взагалі, ми починали з хлопцями з інтернатів, які щойно закінчили училище. Для них то була перша робота. Але наша співпраця не тривала довго, бо за три місяці вони їхали на заробітки в Польщу. Натомість ми зрозуміли, що така модель нам не підходить — адже ми навчаємо, а потім втрачаємо, — пояснює Андрій. — Згодом сконтактували з групою ветеранів АТО і запросили їх до співпраці. А ще пізніше налагодили співпрацю з низкою реабілітаційних центрів. 

Відповідальна благодійність

Нині у Woodluck працює дванадцятеро людей. Дехто з них — професійні робітники. Решта поволі стають фахівцями. Починалася майстерня з кількадесяти замовлень, а тепер їх триста.

Створити «щасливу майстерню» допомогла Львівська освітня фундація, котра інвестувала у перші кроки Woodluck. Їхня співпраця триває і донині, бо, як пояснює Андрій, 10 % майстерня віддає  на благодійність. Але не грошима, а власною продукцією.

— Важливим напрямом нашої благодійності є допомога сім’ям, які опинились у складних обставинах, — додає Андрій. — Спочатку перераховували гроші, але зрозуміли, що це не надто ефективно. Адже проблемні родини часто не вміють правильно розставити пріоритети. Відтак ми виготовляємо для них ліжка, а Львівська фундація закуповує матраци. Тож родина отримує готовий продукт, який точно стане в пригоді. 

Сьогодні майстерня займає 300 квадратів. Тут усюди охайно, жодного сміття чи відходів. Відчувається, що в майстерні працюють люди, які люблять це місце і свою роботу. 

Найчастіше замовниками Woodluck є IT-компанії, коворкінги, дизайн-студії, хостели, кнайпи. Є і приватні особи, але їх найменше. Команда майстерні працює на замовлення зі Львова, Києва, Одеси та Івано-Франківська.

Тутнемає поняття «штраф». Натомість існують мотиватори —  наприклад, щотижневий футбол із тими, хто добре себе виявив, або навчання, навіть закордонні

Тут немає поняття «штраф». Натомість існують мотиватори —  наприклад, щотижневий футбол із тими, хто добре себе виявив, або навчання, навіть закордонні.

У Woodluck пишаються тим, що використовують винятково екологічні матеріали, а всю деревину закуповують офіційно.

— Про незаконно вирубану сировину навіть чути не хочемо. Офіційна закупівля дерева для нас принципова, хоча вона, звісно, дорожча. А наші ціни середні та вищі від середніх, — пояснює Андрій.

Рівний — рівному

Надворі тепла осінь. Біля майстерні двоє працівників п’ють свіжу каву, перепочиваючи у променях м’якого вересневого сонця.

Андрієві 32. Він колишній алкозалежний і працює тут уже півтора року.

— Цю майстерню порадив знайомий, теж колишній реабілітант. Я взагалі не вірив. А потім прийшов і переконався, що тут класно. За цей час я кардинально змінився, зустрів безліч цікавих людей. Щодня приходжу з радістю і хочу працювати тут далі.

Андрій займається шліфуванням деталей і заготовок. Доводити до ідеального стану — відповідальна робота, але на початку він цього всього не вмів. Навчився у процесі.

— Наш засновник — дуже хороша людина. Все розуміє, підтримує. Це надихає. А ще в майстерні панує взаємна довіра, — з гордістю розповідає Андрій.

Його колезі Роману 34. У команді Woodluck він працює більше як два роки.

— Із засновником Андрієм Левицьким ми знаємося вже давно. Познайомилися на Майдані, куди поїхали разом, — Роман докурює цигарку й веде далі. — Допомагали з ліками для поранених. Він мені ще тоді пропонував роботу, але не у майстерні, бо її ще не було. Йшлося про початки організації БУР у Краматорську — потрібно було відновлювати квартири потерпілим родинам. На жаль, мені тоді так і не вдалося поїхати. А згодом Андрій вкотре запропонував роботу, вже у майстерні. 

У Woodluck він працює зварником, а ще лакує і фарбує вироби. У роботі його мотивують колеги. Каже, з таким колективом гріх не робити добрі справи.

— Тут нема керівника та підлеглих. В нас усі рівні. Це і є запорукою успіху нашої майстерні.

[Цей репортаж створений у рамках спецпроєкту «Справжня країна» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов‘язково збігаються з офіційною позицією уряду США. — Supported by the Media Development Fund of the U.S. Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.]