![Латані душі Латані душі](https://reporters.media/wp-content/uploads/2022/09/DAN07017.jpg)
Латані душі
Лікарняний ліфт стогне під вагою десятка пасажирів, пацієнтів та медиків, що піднімаються на верхні поверхи. Розрахована на 745 ліжок, Івано-Франківська обласна клінічна лікарня щороку приймає близько 25 тисяч хворих. Тут ніколи не буває порожньо: у 15 місцевих хірургічних відділеннях на рік проводять приблизно 15 тисяч операцій.
— Але ті, що ви скоро побачите, — каже одна з лікарок, — зовсім нова для нас практика. Подібного обміну між українськими та американськими лікарями ще не було.
У довгому коридорі ЛОР-лікарка Наталія Комашко зразу привертає увагу: вона курсує між маніпуляційною і палатами, тримає в руках кілька особових справ пацієнтів та ледь помітно нервує: сьогодні для неї та інших місцевих лікарів великий день — початок місії американських хірургів «FACE TO FACE Ukrainian Medical Mission», влаштованої Американською асоціацією пластичних хірургів та організаціями «Razom for Ukraine» та «Ingenius».
![](https://reporters.media/wp-content/uploads/2022/09/DAN03695.jpg)
Іще влітку колеги зі США запропонували лікарці провести разом кілька десятків пластичних і реконструювальних операцій для українців, які потерпіли внаслідок російської агресії. Перед тим українка за походженням, лікарка-отоларингологиня Іванка Небор, зверталася й до інших медичних установ, але взятися за місію змогли лише тут, в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні.
Двоє лікарок-координаторок, Наталія Комашко з української сторони та Іванка Небор з американської, згуртували загалом понад сотню колег. Оперувати зі США приїхали 10 досвідчених хірургів, а за живою онлайн-трансляцією їхньої спільної з івано-франківськими лікарями роботи у різний час спостерігали від 130 до 150 медиків.
Американці привезли із собою чимало обладнання й медикаментів і за чотири дні спільно з українськими хірургами прооперували загалом 35 пацієнтів, які мали поранення голови, шиї, вух, очей, горла.
Спершу в програму планували залучити тільки військових і ветеранів російсько-української війни, але, коли почали надходити заявки, лікарі зголосилися лікували також цивільних. Зрештою невійськові становлять приблизно 15% від загального числа пацієнтів.
Щодо кожного хворого медики проводили спільний консиліум. У різних часових поясах вони дискутували та радилися — як зробити, щоб за короткий строк допомогти якомога більшій кількості людей.
![](https://reporters.media/wp-content/uploads/2022/09/DAN05766.jpg)
— Для частини пацієнтів, — каже Комашко, — ми навіть замовляли протезування. Біоінженери з Бельгії написали мені у фейсбуці, що за знімком КТ можуть виготовити на 3D-принтері частини кісток, яких бракує, — наприклад, вилиць або нижньої щелепи. Ми порадилися, долучили їх до консиліумів, і все вийшло!
З весни 2014 року і особливо від початку повномасштабного вторгнення від російської агресії буквально щодня страждають цивільні та військові українці. Росія катує нас, убиває і ранить. Гатить мінами, снарядами, ракетами та бомбами вдень і вночі. За останні сім місяців окупанти поранили десятки тисяч наших чоловіків та жінок. Розповісти про кожного з них не видається можливим, хоча за кожним стоїть велика людська історія про боротьбу та біль.
Цим фотопроєктом ми дякуємо українським і американським лікарям та закликаємо світ не зупинятися у всебічній допомозі Україні.
Роман Белінський, 42 роки, солдат 14-ої окремої механізованої бригади, м. Коломия Івано-Франківської області
![](https://reporters.media/wp-content/uploads/2022/09/DAN03615.jpg)
Був важко поранений у танковому бою на Запоріжжі у травні 2022 року. Втратив око й частину щелепи, отримав численні осколкові ураження. Романова операція в Івано-Франківську тривала близько 10 годин та була однією з найскладніших. Лікарі прогнозують чоловікові принаймні ще одне хірургічне втручання, за пів року після якого він зможе отримати протез ока. Белінський залишається чинним військовослужбовцем ЗСУ і планує спробувати себе як інструктор із бойової підготовки.
![](https://reporters.media/wp-content/uploads/2022/09/DAN03886.jpg)
![](https://reporters.media/wp-content/uploads/2022/09/DAN06409.jpg)
![](https://reporters.media/wp-content/uploads/2022/09/DAN06559.jpg)
![](https://reporters.media/wp-content/uploads/2022/09/DAN06869.jpg)
Поліна Червакова, 44 роки, продавчиня, м. Буча Київської області
![](https://reporters.media/wp-content/uploads/2022/09/DAN04467.jpg)
2 березня поблизу Мироцького на Київщині росіяни розстріляли з танка автівку Поліни Червакової. Жінка та її пасинок встигли вискочити з машини та забігти у дачний кооператив. Але там їх дістав ворожий снайпер: дві його кулі влучили у лопатку та щелепу пані Поліни, а третя — поцілила в ногу її 28-річного пасинка Владислава. Жінка запропонувала знерухомленому хлопцю вдавати мертвого і тим часом побігла шукати поміч. Червакова кілька разів натикалася на людей, але, самі дуже налякані, вони просто тікали геть.
У стані больового шоку Поліна блукала дорогами та лісами кілька днів, а потім вийшла на блокпост росіян. Ворожі солдати дали їй білу торбу та пов’язку на руку: сказали, якщо йтиме поміж їхніми танками з піднятою вгору торбою, росіяни не мали б стріляти. У Червакової не було вибору: вона йшла пішки далі і буквально дивом дісталася Блиставиці — села поблизу Бучі, де мешкала її мама.
Чоловік пані Поліни шукав жінку та сина на місці, де російський танк розстріляв їхню автівку, але замість знайти рідних, потрапив у полон. Росіяни били його, а потім роздягли, щоб перевірити, чи немає у нього патріотичних татуювань. Пересвідчившись, що чоловік не є українським солдатом, відпустили. Поліна не отримувала належної медичної допомоги аж до деокупації Київщини 1 квітня. А її пасинок досі не вдома. За інформацією родичів, росіяни хлопця взяли у полон і вивезли в одне зі своїх прикордонних міст.
![](https://reporters.media/wp-content/uploads/2022/09/DAN04668.jpg)
![](https://reporters.media/wp-content/uploads/2022/09/DAN04545-1.jpg)
Данило Євтухов, 37 років, старший солдат 1-ої окремої танкової бригади, м. Київ
![](https://reporters.media/wp-content/uploads/2022/09/DAN04128.jpg)
5 березня на території закинутої СТО поблизу Чернігова, де базувався підрозділ Євтухова, стався вибух. Унаслідок трагедії чоловік отримав множинні опіки обличчя і тіла та ледь залишився живий. Побратими евакуювали Данила в Чернігів, який на той час масовано атакувала російська авіація. У мирному житті соціолог, Євтухов відмовився від статусу інвалідності, адже після операцій і відновлення сподівається повернутись на службу і воювати далі. Чоловік байдужий до шрамів на своєму лиці. Каже: головна проблема у тому, що від опіків постраждали повіки і очі тепер повністю не заплющуються навіть під час сну.
![](https://reporters.media/wp-content/uploads/2022/09/DAN04182.jpg)
![](https://reporters.media/wp-content/uploads/2022/09/DAN03816.jpg)
![](https://reporters.media/wp-content/uploads/2022/09/DAN06149.jpg)
![](https://reporters.media/wp-content/uploads/2022/09/DAN07017.jpg)
Роман Головнев, 36 років, будівельник, м. Маріуполь Донецької області
![](https://reporters.media/wp-content/uploads/2022/09/DAN05033.jpg)
28 березня у Романів будинок у Маріуполі влучила російська півтонна авіаційна бомба ФАБ-500. Коли чоловік та його вцілілі сусіди переносили речі з одного під’їзду в інший, їх перестріли «кадирівці». Росіяни почали стріляти в Романа: спочатку поцілили йому в ногу з автомата, а коли чоловік упав на землю — кинули у нього гранатою. Знесилений та важко поранений, він кілька днів не міг отримати допомогу і ховався від ворожих авіанальотів поблизу власного дому.
Зрозумівши, що єдиним шансом вижити є евакуація, чоловік пішки вийшов із Маріуполя. Дорогою до села Сопине натрапив на блокпост і попросив про поміч. Росіяни дивом змилосердилися і доставили пораненого в Новоазовськ, а потім у Донецьк. Отримавши медичну допомогу, чоловік вибирався з окупованої території загалом кілька тижнів. Щоб виїхати з Донецька, Роман збирав гроші у друзів та знайомих. За 300 євро перевізник доправив його через Росію у Латвію та Польщу. З Польщі Головнев доїхав до Києва: влаштувався на роботу і тепер мріє почати у столиці нове життя.
![](https://reporters.media/wp-content/uploads/2022/09/DAN05137.jpg)
![](https://reporters.media/wp-content/uploads/2022/09/DAN05061.jpg)
![](https://reporters.media/wp-content/uploads/2022/09/DAN04283.jpg)
![](https://reporters.media/wp-content/uploads/2022/09/DAN05718.jpg)
Віталій Зубович, 41 рік, ветеран і доброволець, м. Кривий Ріг Січеславської області
![](https://reporters.media/wp-content/uploads/2022/09/DAN03991.jpg)
На початку повномасштабного вторгнення Віталій Зубович приїхав з Кривого Рогу в Київ. Досвідчений ветеран АТО, він боявся, що офіційна мобілізація завадить швидко долучитися до оборони України, тому потрапив на фронт як залучена особа — у складі одного з добровольчих формувань. 20 березня чоловік підірвався на міні в районі Баришівки на Київщині. В автівці з чоловіком їхали кілька іноземних добровольців, але серйозні поранення отримав лише Зубович. Віталій втратив стопу, численними осколками йому посікло тіло та перебило сухожилля. Готуючись до операції в Івано-Франківську, він перекладав іншим пацієнтам епікризи англійською. Щойно завершить лікування, Зубович планує повернутися на службу. Каже, воюватиме аж поки не побачить перемогу.
![](https://reporters.media/wp-content/uploads/2022/09/DAN04363.jpg)
![](https://reporters.media/wp-content/uploads/2022/09/DAN05051.jpg)
Гліб Іванькович, 21 рік, студент, м. Білгород-Дністровський Одеської області
![](https://reporters.media/wp-content/uploads/2022/09/DAN05152.jpg)
Постраждав унаслідок російського ракетного обстрілу в Сергіївці Одеської області. У ніч проти 1 липня Росія вдарила по курортному селищу трьома ракетами Х-22 з літаків Ту-22 з Чорного моря. Ракети поцілили в багатоповерхівку та базу відпочинку «Годжі», де хлопець святкував отримання диплому бакалавра. Від обстрілу загинули загалом 22 людини. Гліб, четверо його друзів і ще понад 35 мирних мешканців отримали поранення різного ступеня. Після однієї з чергових операцій на обличчі лікарі дістали з хлопцевих вилиць уламки скла, які вмістилися б у півлітрову банку. Частина уламків назавжди залишиться всередині його тіла.
![](https://reporters.media/wp-content/uploads/2022/09/DAN05217.jpg)
Тетяна Пшенична, 55 років, пенсіонерка, м. Ізюм Харківської області
![](https://reporters.media/wp-content/uploads/2022/09/DAN04789.jpg)
Уламком великокаліберної міни пані Тетяну поранило на подвір’ї чоловікового дому в селі Кам’янка під Ізюмом. Щоб зігрітися, жінка в той день запалила у грубці: росіяни помітили в будинку ознаки життя і прицільно обстріляли його з міномета. Пшеничній розсікло половину обличчя, вибило зуби й пошматувало язик.
Перші кілька годин після поранення Тетяна була вимушена ховатися у підвалі: першу допомогу їй надавали близькі. Коли ж обстріл закінчився — рідні евакуювали жінку спершу у Святогірськ, а потім у Слов’янськ. На Донеччині Тетяні нарешті зашили рани, але від них залишились чималі рубці. Втім, значно більші, каже жінка, залишились на її серці, коли після деокупації вона побачила, що росіяни зробили з її рідним Ізюмом.
![](https://reporters.media/wp-content/uploads/2022/09/DAN04761.jpg)
![](https://reporters.media/wp-content/uploads/2022/09/DAN07026.jpg)
![](https://reporters.media/wp-content/uploads/2022/09/DAN06627.jpg)
![](https://reporters.media/wp-content/uploads/2022/09/DAN06734.jpg)
![](https://reporters.media/wp-content/uploads/2022/09/DAN06674.jpg)
Дочитали до кінця! Що далі?
Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду, знань і ресурсів. А літературний репортаж — це ще й один із найдорожчих жанрів журналістики. Тому ми потребуємо вашої підтримки.
У нас немає інвесторів чи «дружніх політиків» — ми завжди були незалежними. Єдина залежність, яку хотілося б мати — залежність від освічених і небайдужих читачів. Запрошуємо вас приєднатися до нашої Спільноти.