Харон

«Просто ліс, звичайний карельський ліс, корабельні сосни. А на кожній — портрет убитої тут людини. Пахне соснами, сніг рипить під ногами, синіють тіні, дятел видає дріб. І з усіх дерев на мене дивляться люди, чорно-білі фотографії. Я йду лісом, серед дерев — і вони всюди — тисячі людей. Починаю їх розглядати й відчуваю, що кожна світлина — повідомлення. За одну мить людина намагається розповісти про себе, про те, яка вона істота, і як це — бути такою істотою. Люди фотографуються живими, але наче під прицілом вічності. У цьому житті всі ці люди стали деревами. І кожне дерево розповідає мені, якою людиною воно було».

65-річний російський краєзнавець Юрій Дмитрієв протягом тридцяти років шукав поховання жертв масових розстрілів органами НКВС у 1930-х. Зокрема, в урочищі Сандармох було розстріляно майже 10 тисяч осіб, і це єдиний у Росії розстрільний полігон, де зусиллями Дмитрієва достеменно ідентифікували більшість убитих. Багатьох — із точністю до ями. 

«Ніхто в Росії стільки не знайшов. Він викопував розстріляних, давав їм імена, знову ховав і входив у їхнє життя, всі ці люди ставали йому рідними. Їхні кістки ставали його кістками. Він став Хароном, який перевозив якісь частинки їхніх душ у світ живих». 

У 2016 році російська влада звинуватила Юрія Дмитрієва у виготовленні порнографічних матеріалів. У грудні цього року його засудили до 15 років колонії суворого режиму за «вчинення насильницьких дій сексуального характеру» щодо власної неповнолітньої прийомної доньки. Історію Юрія Дмитрієва у репортажі Шури Буртіна читайте мовою оригіналу за посиланням.

Ілюстрація: Софія Мироєдова / The Moscow Times