Український собор на площі Дуомо

Із першого дня російського вторгнення на П’яцца-дель-Дуомо — головну площу Мілану — виходить невелика група представників української громади в Італії. Щовечора, з 19:30 до 21:00, у спеку і холод, на переповненій або порожній площі, під українським прапором вони співають, оплакують загиблих, розповідають свої історії тим, хто готовий слухати, просять про допомогу і підтримку для України. Час від часу хтось зупиняється: постоїть, подивиться, аж раптом вирішить наблизитися і символічно «перейти на наш бік» — стати за прапором і підтримати його разом з українцями Італії. 

Відважний щоденний мітинг української громади (Ua.Mi) у Мілані триває безперервно із 24 лютого 2022 року і не має собі рівних у Європі. До нього часто доєднуються італійці, зокрема — фотограф і кінорежисер Лоренцо Чева Валла. Довгий час він був активістом однієї з італійських радикальних партій, яка зробила визнання індивідуальних свобод і повагу до них стрижнем політичної боротьби. За словами Лоренцо, любов до свободи пронизує і його родину, яка заплатила високу ціну у часи фашизму, і саме вона мотивує італійця майже щовечора доєднуватися до української акції на площі Дуомо.

«Свобода і демократія сильніші за холод і страх. Для тих італійців, які вірять в основоположні цінності нашої країни, такі як опір і антифашизм, бути тут, на цій площі, разом із українцями є не просто питанням солідарності та співпереживання, а й моральним обов’язком, — пояснює фотограф. — Світлинами, які ви бачите, я хочу засвідчити зусилля української громади в Італії, яка навіть далеко від дому з першого дня вторгнення щовечора підтримує опір вашої країни проти фашистського і терористичного російського режиму».

У світлинах Лоренцо прагне передати близькість до людей, яких знімає, тому використовує об’єктиви, що вимагають бути безпосередньо поруч з учасниками мітингу. Тому українці завжди усвідомлюють, що їх фотографують, але за майже три місяці участі італійського фотографа у їхній акції вони звикли до його присутності, навчилися довіряти. «У певні особливо інтимні або болючі моменти я серйозно сумнівався, чи варто їх знімати, — зізнається Лоренцо. — Але я переконаний, що цей унікальний щоденний мітинг має велику історичну і моральну цінність, тому документую навіть найсильніші і найспонтанніші емоції».