Захищайся

Упродовж кількох останніх тижнів в українських новинах щонайменше тричі повідомляли про напади на жінок. У маршрутці в Дніпрі після словесної суперечки чоловік раптом ударив в обличчя іншу пасажирку. Бив привселюдно кілька разів, а дехто з пасажирів йому ще й допомагав. За кілька днів після цього у тому ж місті інший чоловік просто посеред вулиці взявся бити дівчину ногами — бив доти, доки вона не знепритомніла. 31 липня у потязі «Маріуполь-Київ» раніше судимий незнайомець жорстоко побив і намагався зґвалтувати режисерку Анастасію Лугову, яка поверталася у столицю разом із маленьким сином. 

Усі ці історії мали десятки свідків, які не стали на захист жертви. Чому в нашій країні можливі такі приголомшливі випадки людської байдужості і чи можна цьому зарадити, розбиралася Ольга Омельянчук. 

Ніч. Вузьким коридором потягу босоніж біжить налякана жінка із закривавленим обличчям. У пошуках допомоги вона гамселить однією рукою у зачинені двері десятків купе, іншою — тягне за собою 6-річного сина.

Приблизно так у ніч проти 31 липня від нападника втікала 28-річна режисерка і телеведуча Анастасія Лугова. Жінка поверталася із Запоріжжя у столицю потягом «Маріуполь-Київ» й прокинулася у своєму купе від ударів по обличчю. Так вона пізніше опише події тієї ночі: розплющивши очі, усвідомила, що її лупцює незнайомий чоловік.

«Син, — напише Лугова у фейсбуку вже після нападу, — почав кричати і просити “не бити маму”, на що невідомий розвернувся і хотів ударити його. Я затримала удар, пообіцявши, що зроблю все що завгодно, аби він не бив сина. Чоловік перестав агресувати, зняв труси і почав до мене приставати. Я попросила, щоб трішки зачекав, адже малий ще не спить і все бачить. Весь час, поки я заспокоювала сина, голий чоловік з ерекцією гладив мені ноги і цілував їх, на мої пручання говорив: «Будь умничкой, будь хорошей девочкой — и больше не пострадаешь».

Режисерка дивом умовила нападника вийти, щоб не травмувати дитину. Коли ж кривдник, обгорнувшись простирадлом, завів її у своє купе — побачила на столі диню й ножа. «Якщо він, — подумала, — спроможний на побиття невинної незнайомої жінки, то зарізати ножем, щоб не кричала, не буде проблемою».

Коли здавалося, що порятунку не знайти, у сусідньому купе знову заплакав син. Щоб малий не збудив усіх і не наробив галасу, ґвалтівник погодився відпустити жінку в сусіднє купе. Вже за хвилину, коли зрозумів, що Анастасія тікатиме, кинувся навздогін.

Дівчина знайшла прихисток у провідниці сусіднього вагона — у власному їй не відчинили в жодному купе. Врешті начальник потяга дав розпорядження заблокувати нападника до кінцевої станції. Чоловік іще декілька годин запевняв, що давно знає Анастасію, а те, що сталося, є «звичайним побутовим конфліктом». Луговій і тому, хто ледь не забив її до смерті, дорогою навіть пропонували помиритися й «просто поговорити».

На пероні у Києві ґвалтівника затримали правоохоронці, викликані чоловіком режисерки. Нападником виявився тричі судимий 45-річний мешканець Запоріжжя. У нього не було квитка, тому, якби дівчина не тікала й не змогла б самотужки врятуватися, його навряд змогли б ідентифікувати й затримати.

Публікація Лугової з відео- та фотоподробицями нічного жахіття розлетілася тисячами репостів і десятками тисяч реакцій. Жінки, які й самі колись опинялись у небезпеці, почали відкрито розповідати про те, як не отримали допомоги від свідків насилля.

 «Ефект свідка»

«Це було два з половиною роки тому, — написала свою історію спеціальна кореспондентка 1+1 Наталя Нагорна. — Мене била ногами по голові особа чоловічої статі в під’їзді на першому поверсі. У цей час якийсь чоловік стояв біля ліфта і викликав його. Я попросила про допомогу. А він сів у ліфт і поїхав. Потім, коли лікарі приводили мене до тями, багато думала: як йому живеться тепер, тому дядєчці з ліфта?».

Інструктор зі стреспідготовки та особистої безпеки Костянтин Ульянов каже, що байдужість у таких ситуаціях — поширене явище, яке у соціальній психології називають «ефектом свідка» або «ефектом спостерігача».

— Людям, — пояснює Ульянов, — не те щоб усе одно, просто їм простіше бути всього лише свідками. По-перше, багато хто не впишеться у конфлікт з міркувань власної безпеки. А по-друге, наша побутова культура не заохочує допомоги: з дитинства всім кажуть, що краще не лізти, краще оминути проблему.

Втім, за словами президента української Федерації крав-мага (система рукопашного бою, що прийнята на озброєння деякими ізраїльськими силовими структурами), інструктора із самооборони Антона Фарба, у натовпі також діє принцип розділеної відповідальності. Коли багато людей бачать і чують, як хтось лупцює беззахисну жінку, кожен думає, що їй прийде на допомогу хтось інший, а врешті не приходить ніхто.

— Щоб отримати підтримку, — коментує Фарб, — жертва має просити адресну допомогу. В ідеалі не просто кричати, а просити допомогти конкретну людину — чоловіка з бородою, чоловіка в окулярах, у картатій сорочці. Коли тебе виділяють із натовпу, відвернутися та не прийти на допомогу буде вольовим рішенням. Ти не просто проходиш повз — ти, саме ти, відмовляєш у порятунку. А це важче з психологічної точки зору.

Не останню роль у формуванні людської байдужості, за словами експертів, також відіграє місце, в якому стався напад. Як правило, у закритих приміщеннях, як-то потяг чи маршрутка, свідки менш активні, аніж просто на вулиці. У приміщенні люди усвідомлюють, що матимуть менше шляхів для відступу, а посеред вулиці вмикається так звана теорія розбитих вікон.

— Фактично, — підкреслює Ульянов, — у жертви більше шансів отримати допомогу від незнайомців, якщо на неї напали в умовно благополучному місці, навіть якщо свідки насилля не живуть, а просто випадково опинились у хорошому районі. Місце й зовнішня обстановка накладають на поведінку певні зміни, які можуть або стимулювати допомогти, або навпаки— відлякувати потенційних захисників.

Судова перспектива

Як і під час нападу, так і після нього більшості жінок також доводиться захищатися самотужки. Щоб притягнути до відповідальності насильника й у суді довести, що тебе скривдили, постраждалі в Україні проходять ледь не всі кола пекла. Перше з них починається зі збору доказів та досудового розслідування. 

— Найперше, — пояснює адвокатка та правозахисниця Тамара Бугаєць, — жінка має звернутися до поліції. Так, слідчі перевантажені, так, є велика недовіра до правоохоронних органів та судової системи загалом. Але якщо жертва хоче притягнути кривдника до відповідальності, іншого шляху немає. Одразу після нападу потрібно звернутися до медзакладу і зняти побої. Під час лікування варто зберігати всі медичні документи, зокрема квитанції, що фіксують витрати. Також необхідно знайти й залучити можливих свідків злочину. Без доказової бази, хоча б мінімальної, справа рухатиметься вкрай важко. 

За словами експертки, найкраще, щоб жертви насильства зверталися по фахову юридичну підтримку. Втім, не кожен може дозволити собі приватного адвоката, і тут на допомогу приходять державний Центр безоплатної правової допомоги, а також гаряча лінія громадської правозахисної організації «Ла Страда-Україна». 

— З моєї практики, — каже Бугаєць, — жінки, які стали жертвами насильства від сторонньої людини, частіше звертаються по допомогу, ніж ті, хто страждає від домашнього насильства. Проте ситуація змінюється, якщо трапилося насильство сексуального характеру. Далеко не всі жінки готові говорити про це, адже розповісти про насильство доведеться багато кому: поліції, особі, яка приймає заяву, а це, як правило, чоловік, можливо, іще одному поліцейському, потім слідчому, ще раз повторити на допиті, переказати медичному експерту, і знову — під час слідчого експерименту, а далі під час допиту в суді й так далі. 

Нерідко звернення до поліції, медичних документів, що підтверджують тілесні ушкодження, свідків та готовності безкінечно розповідати про насильство виявляється недостатньо для того, щоби справа зрушилася з місця. Іноді слідчі, посилаючись на брак доказової бази, зупиняють розслідування й кажуть, що «не бачать судової перспективи». У таких випадках експертка у сфері захисту прав людей, координаторка проєктів МБФ «Українська фундація громадського здоров’я» Анна Саєнко радить не зволікати й телефонувати на гарячу лінію Нацполіції. Якщо ж питання не вирішать — стукати в органи прокуратури і, врешті, звертатися до суду. 

— Ситуативне насильство, на відміну від домашнього, є злочином приватного обвинувачення. Такі злочини розслідують, коли є відповідна заява. Нерідко буває, що родичі нападника або й він сам, тиснуть на жертву й маніпулюють, мовляв, він же раніше не був судимий, нащо тобі це, його діти потім в університети не зможуть вступити і таке інше. Тоді жертви можуть зглянутись та забрати заяву. Як правило, правоохоронці не запитують у жінок, чому вони вирішили забрати заяву. Це, на жаль, також один із проявів людської байдужості. 

Самотужки

Часто жертвам насильства під час нападу не допомагають ані адресне благання про порятунок, ані місце й обставини, за яких стався злочин. Чи не найчастіше жінкам доводиться рятуватися самотужки. І, як стверджують експерти, потенційні скривджені задля фізичного захисту справді передусім мають розраховувати на самих себе. 

Щоб жінки могли протистояти нападникам, у Дніпрі декілька років тому заснували спеціалізовані курси з самооборони «Бийся як дівчина».

— Якщо ти ходиш на курси підготовки, — каже організаторка «Бийся як дівчина» Ольга Полякова, — твоє тіло звикає правильно діяти у будь-якому просторі та за будь-яких обставин.

За її словами, жінки в нашій країні мусять бути обачними і уміти постояти за себе — через безкарність, коли нападникам дають умовні терміни або й взагалі відпускають на свободу, в Україні більшає випадків як домашнього, так і ситуативного насильства над жінками.

— Кривдники бачать, що не будуть покарані, й продовжують ґвалтувати, бити та в інші способи знущатися з жінок. З одного боку, до нас загалом стали частіше приходити на курс самооборони, з іншого — більшість дівчат все ще не готові оборонятися. Жертв насилля ми також підтримуємо на гарячій лінії психологічної допомоги. Так от, жінки радше будуть готові просто розповісти про свою біду, аніж прийти в залу й почати тренуватися.

Антон Фарб підкреслює, що, з огляду на психологічні бар’єри, далеко не кожна людина, незалежно від статі, буде готова застосувати до нападника фізичну силу. Проте є елементарні правила власного захисту, які можуть врятувати життя.

— Варто розуміти, — каже інструктор з самооборони, — що спланований напад завжди починається з вибору жертви, якою стає найбезпечніша для нападника, беззахисна людина. Якщо ви перебуваєте у місці, де є ризик нападу, найелементарніше — витягнути навушники, не дивитися у телефон і просто озирнутися довкола. Окрім цього, пам’ятайте, що будь-яка самооборона починається з усвідомлення небезпеки. Не уникайте поганих новин. Ви та ваші рідні маєте знати й пам’ятати, що в світі є небезпечні люди, здатні на жахливі вчинки.

Хорошими, як каже експерт, є засоби захисту на кшталт газового балончика. Але щоб це і справді рятувало, жінки, за словами Фарба, мають навчитися ними користуватися. Інструктор із самооборони рекомендує придбати два перцевих балончики: на одному потренуватися, другий — завжди носити з собою.

— А ще непогано мати при собі ліхтарик. Важким ліхтариком зручно, в разі чого, вдарити. Ним же можна осліпити нападника. Плюс, на відміну від балончика, з ліхтариком пускають навіть на борт літака. Якщо ж на вас, на жаль, напали, а ви не маєте ані засобів захисту, ані фізичної підготовки — здіймайте галас. Досить часто у жертв від нервування пересихає у роті, тому жінкам рекомендую носити у сумочці свисток. Свист привертає увагу та може злякати кривдника.

Між жертвою та обвинуваченням

У небажанні допомагати тим, хто потрапив у біду та не може врятуватися сам, є й інша причина — страх. Один — цілком природний: страх самому стати жертвою. Інший — складніший, пов’язаний з недоліками української судової системи. Після посту Анастасії Лугової у фейсбуку також з’явилися численні публікації від тих, хто щиро намагався допомогти жертві конфлікту, а врешті сам був звинувачений у нападі. 

Так, у 2012 році киянин, який попросив не розголошувати його імені, прийшов на допомогу незнайомій дівчині, коли її посеред вулиці лупцював хлопець. У бійці чоловіка пирнули ножем, а він, захищаючись, вистрелив нападнику у коліно з зареєстрованого травматичного пістолета, який мав при собі. 

— Про те, що я не потерпілий, а звинувачуваний, дізнався вже на суді. Виявилося, що хлопець, який ображав дівчину, є сином прокурора, а сама жертва взагалі зникла. Невідомо, чи їй заплатили, чи просто залякали, але справу врешті викрутили так, наче я просто так підстрелив людину в результаті сварки. Тобто факт захисту взагалі не фігурував. Я провів у СІЗО два місяці, а потім був вимушений відкупитися — мені прямо заявили, що, через зв’язки нападника не варто розраховувати на правосуддя. 

Через те, що в Україні немає не тільки закону про зброю, а й закону про самооборону, на лаві підсудних може опинитися й сама жертва насильства.

Декілька років тому за захист власного життя до в’язниці ледь не потрапив і інструктор Антон Фарб. У серпні 2017 року чоловік мав словесний конфлікт з раніше невідомою йому жінкою у маршрутці «Київ-Житомир». Після сварки, викликаної «найважливішим питанням» про те, чи варто відкривати люк і провітрювати салон, дівчина кілька разів сфотографувала інструктора. Коли Фарб уже вночі вийшов у рідному місті — на нього напали четверо невідомих.

Під час самооборони інструктор використав складний ніж — він не скалічив нікого з нападників, проте був затриманий та звинувачений у «замаху на вбивство двох та більше осіб». Прокурор вимагав 10 років ув’язнення, а виграти справу й довести, що небезпека загрожувала саме Фарбові, а не його кривдникам, допоміг досвідчений адвокат.

— А ще, — каже інструктор, — за ґратами може опинитися жінка, яка захищалася від нападника і перевищила самооборону, тобто завдала кривдникові більшої шкоди, ніж він їй. Якщо, наприклад, чоловік ґвалтуватиме дівчину, а вона виб’є йому око, то це перевищення самооборони. Бо зґвалтування з точки зору законодавства України — це тілесне ушкодження середньої тяжкості. А вибите око — важке тілесне. Якщо дівчина після такого самозахисту не хоче сісти у в’язницю, їй знадобиться хороший адвокат, а також пояснення в суді, що вона захищалася не від ґвалтівника, а від людини, яка хотіла її вбити.

Виправити законодавство, провести реформу правоохоронних органів й повернути до них довіру суспільства пересічна людина не здатна. Проте, як запевняють експерти, кожен із нас може знайти баланс між тим, щоб не пройти повз чужу біду, й тим, щоб, допомагаючи, самому не стати обвинуваченим.

За словами Костянтина Ульянова, побачивши несправедливість, найперше варто запитати у жертви, чи потребує вона допомоги.

— Тут, — підкреслює Ульянов, — так само, як і у правилах надання першої медичної допомоги. Коли бачиш, що людина стікає кров’ю, щоб не заразитися, наприклад, гепатитом, спочатку вдягаєш рукавички, а вже потім лізеш у рану. Ось і в допомозі іншим — захистися найперше сам. Варто завжди оцінювати ситуацію та бути об’єктивним до власних сил. 

Режисерка Анастасія Лугова, яка благала про порятунок у потязі та врешті самотужки втекла від кривдника, перебуває в лікарні. У жінки зламана щелепа, численні садна, забої та струс мозку. Лікарі не знають, скільки точно триватиме лікування та які наслідки матиме побиття. Проте сама Лугова зараз найбільше боїться навіть не за власне здоров’я, а за своє життя та безпеку рідних.

Біль, що не минає навіть під дією знеболювальних, та страх, який провокує навіть звук будь-якого  чоловічого голосу за стінкою палати, жінка щодня описує у фейсбуку. Каже, переживає, що нападникові можуть дати недостатньо суворе покарання, наприклад, визнавши його психічно хворим.

«Якщо його випустять, — пише жінка, — він знову візьметься за своє і жертвою може стати будь-яка інша дівчина чи навіть ви самі! Я не хочу, щоб у нього була така змога!».

За словами заступника міністра внутрішніх справ Антона Геращенка, кривдника режисерки, який, за рішенням суду, найближчі два місяці точно пробуде у СІЗО, обвинувачують за двома статтями Кримінального кодексу:  «нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості» та «спроба зґвалтування». Наразі йому загрожує до семи років ув’язнення. І лише у разі справедливого рішення суду, цього та інших подібних, дівчата й жінки в Україні зможуть почуватися трохи безпечніше у поїздах, на погано освітлених вулицях, у темних під’їздах чи деінде. 

[Репортаж створено за підтримки Посольства Королівства Норвегія в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду Норвегії.]