Як гуляють на Маланку

За два тижні після Нового року дехто з українців зустрічає його знову у дивовижному карнавалі язичницьких і ранньохристиянських традицій. У ніч на 14 січня Україна святкувала Щедрий вечір — «добрий вечір добрим людям на здоров’я» — разом із Маланкою, донькою доброго бога злагоди й благополуччя Лада, і богатирем Василем, що врятував її із пазурів лютого змія. Не дивно, що у скрутні і тривожні часи українці прагнуть заручитися бодай якоюсь підтримкою вищих сил. Сергій Коровайний — український фотограф-документаліст, який знімає для Радіо Свобода, Ukraїner, The Gate Agency та Reporters, — показав, як зустрічали «старий Новий рік» на Буковині та Гуцульщині, де свято Маланки досі бережуть і шанують.

Найвідчутніше традицію святкування Маланки зберегли у деяких куточках Буковини, Галичини й Поділля. Вбрані у дивні маски та етнічний одяг люди ватагами ходять зі співами від хати до хати, вітаючи господарів, а зрештою збираються на центральній вулиці, де розігрують свою яскраву виставу. Від села до села традиції різняться: десь костюми ведмедя виготовляють із сіна й соломи, хтось влаштовує у центрі села бійку маланкарів, а інші на сучасний лад запалюють зимове небо фаєрами.

За кутею і видовищами туристи готові їхати аж на край України — у селищі Красноїльську на румунському кордоні відбуваються наймасовіші святкування. З’їжджаються туристи і до розташованого неподалік містечка Вашківці. Натомість гуцульську Маланку можна підгледіти в селі Белелуя, що на Франківщині. Сергій Коровайний побував у цих трьох місцинах і поділився враженнями від побаченого. Окрім регіонального колориту тамтешнього язичницько-християнського свята, Сергій мав ще одну причину — дізнатися, чи не злякаються люди локдауну і всюдисущого вірусу:

«Чотири роки тому я вже знімав святкування Маланки. Тоді ця народна традиція сильно мене зачепила, і відтоді я мріяв повернутися. Це сильне і незвичне дійство. Щедрівки та вистави виглядають смішно і зворушливо водночас. Утім, для цих людей маланкувати, виготовити найкращий костюм або перемогти в бою маланок — не проста забавка, а справа честі. Тут до цього ставляться серйозно. Скажімо, костюми зі снопів сіна у Белелуї готують за багато місяців до свята, а під час змагань у разі незгоди із суддею учасники можуть доводити власну правоту криками і штовханиною. Але зазвичай закінчується все мирно.

Мені було цікаво, як взагалі можна проводити масові гуляння в умовах пандемії, чи дотримуватимуться люди бодай якихось правил. З побаченого — на вірус люди не зважали. У захисних масках я бачив хіба поліцію, що слідкувала за порядком. Самі ж маланкарі казали: «Шо той коронавірус? Маски ми вже приготували». (Звісно, карнавальні.) «Коронавірус коронавірусом, але традиції важливіші».

[Репортаж створено за підтримки Посольства Королівства Норвегія в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду Норвегії.]