Вибачте, я не говорю каталонською

Уже кілька місяців каталонські політики-сепаратисти сидять у мадридській тюрмі. Ув’язнили їх через референдум 2017 року щодо від’єднання Каталонії від Іспанії. Ось уже кілька років заможний іспанський регіон трусило від постійних протестів, які затихли аж на початку 2020-го. І хоча на вулицях більше немає мітингів і ніхто не кидає бруківку, ця частина країни досі не вдоволена. Політична криза триває. 

Усе — через брак діалогу між Мадридом і Барселоною, а також регіональні інтриги, відмінну місцеву культуру і радикалізацію всередині Іспанії. Неспокійний іспанський регіон відомий своїм сепаратизмом та спробами відділитися від Іспанії, а парламентські вибори в середині листопада тільки розпалили невдоволення. Більше як третина каталонців, що прийшли на дільниці, — за створення окремої держави та вихід зі складу Іспанії. 

Утім, місцевий сепаратизм мало чим схожий на події в Україні. Автономна Каталонія має свою мову та складну історію часів диктатури, а постійні протести підігрівають іспанських праворадикалів, які проти незалежності краю. Мадрид поки що ігнорує маніфестації на місцях, а тамтешня влада не має впливу на решту країни. 

Як живеться в регіоні, де немає єдності, — розпитувала місцевих Анна Романдаш.

«Я підтримую свободу»

На університетській площі спокійно. Студенти п’ють каву, читають, балакають між собою. Ніщо не нагадує про події місячної давнини. Тоді університетська площа перетворилася на політичну арену. Активісти забарикадували входи й виходи, закидали приміщення кріслами та столами й заблокували ректора всередині будівлі. Усе — аби той підтримав протести в Барселоні. 

— Я знав, що будуть протести, але не думав, що тут. Мій університет не дуже активний, — розповідає Карлос Пінтос. Високий, худорлявий, усміхнений, він згадує ті дні, коли університет перестав працювати. Карлос приїхав на пари самокатом, спробував довідатися, що відбувається, й поїхав додому. 

Його університет, щоправда, довго не страйкував — лише один день. 

— Трохи дивно, бо наш ректор теж за незалежність, — сміється Карлос. 

Карлос навчається в Барселоні, столиці Каталонії, неспокійному регіоні з частими маніфестаціями. Кілька місяців місцеві вимагали звільнення каталонських політиків, які організували в регіоні референдум. Майже половина тих, хто проголосував, висловилися за розширення автономії свого краю чи взагалі за вихід зі складу Іспанії. Але більшості у них немає. Регіон поділений між тими, хто за незалежність, і тими, хто проти. Протестують як проти національного уряду, так і за єдність.

— Я не підтримую проіспанських рухів, бо вони надто праві — хоча те саме стосується каталонських партій. Саме через цю «правість» мені не подобається концепт іспанської ідентичності, — говорить Карлос. Хоча він не місцевий, однак долучився до протестів у Барселоні.

Карлос із Галісії, регіону на північному сході Іспанії, що сусідить із Португалією. У Каталонію від приїхав на навчання — вчиться тут на двох магістратурах. Каже, вдома в Галісії він говорить португальською і знає її так само, як іспанську. 

— Я думаю, що ми [в Галісії] теж могли б відділитися від Іспанії. Приєднатися до Португалії, наприклад, — сміється він. — Але я на цьому не наполягаю. 

Карлос вважає, що каталонці мають право на від’єднання і що не варто було засуджувати організаторів референдуму. 

— Я підтримую рухи за свободу, — говорить він.

Карлос вивчає політологію й цікавиться політичними причинами протестів у Каталонії. Пояснює: в Каталонії кілька десятиліть при владі була одна політсила — Каталонська Європейська Демократична партія, яку звинували в корупції. Партія має націоналістичні погляди й підтримує відділення від Іспанії. Лідерів політсили звинуватили у відкатах за підписання тендерів. У 2018-му керівників партії та урядовців, які працювали у дев’яностих роках — за часів найбільшої корупції, — засудили та змусили заплатити мільйонні штрафи. Артус Мас, президент Каталонії (2010-2015), пішов із посади лідера партії під час розслідувань. Саме він організував перший, «символічний», референдум по всій області за відділення від Іспанії. 

— Після звинувачень у корупції партія почала серйозно говорити про незалежність Каталонії. До 2006-го менше як 20% населення підтримувало незалежність, а зараз — майже половина, тому це величезний приріст за такий короткий час, — міркує Карлос. — Цьому також сприяє економічна ситуація, бо Каталонія — один із найбагатших регіонів у країні, який віддає державі більше, ніж отримує.

Хлопець не знає каталонської і всюди говорить іспанською — але проблем через це ніколи не мав. Барселона, за його словами, відкрите місто. 

— Думаю, в Каталонії небагато місць, де в мене могли б виникнути конфлікти через мову, — додає він. — У регіоні є люди, які не говорять іспанською. Так сталося через практику так званої «позитивної дискримінації» у місцевих школах. Там усі предмети викладають каталонською, бо вона не така поширена мова, а іспанську вчать лише на уроках іспанської. 

«Меншини не мають значного голосу»

Енріке Хернандез — типовий на вигляд молодий викладач. В окулярах, із рюкзаком, акуратно вбраний. І не надто охочий давати оцінку протестам. Сам Енріке — місцевий, його рідні мови — іспанська й каталонська. У Барселоні він викладає політологію та вивчає політичні вподобання й поведінку під час виборів. 

На його думку, криза в регіоні — результат непорозумінь та поганої комунікації. 

— [У 2006] Каталонія отримала нову регіональну конституцію, або Статут. Її підтримали як місцевий парламент, так і каталонці, — каже Енріке. Після цього національний парламент звернувся у Конституційний суд, аби скасувати важливі частини Статуту. — Так усе й почалося.

Люди почали казати: «Ми хочемо одне, а Іспанія нам забороняє», — продовжує Енріке. — Тоді рух за незалежність почав набирати обертів. Він завжди існував у регіоні, та лише зараз набув такого розмаху.

Після скасування Статуту кількість «індепендистів» — тих, хто хотів відділення від Іспанії, — почала зростати, а люди взялися більше наголошувати на окремій національній ідентичності. У 2012 році Артур Мас, тодішній президент Каталонії, зустрівся з представниками уряду Іспанії і попросив збільшити фінансування регіону. Він отримав відмову, після чого почалися великі маніфестації — Протести 11 вересня. Це був поворотний момент для руху за відділення, — ділиться Енріке. — Недавній вирок каталонським політикам теж йому посприяв.

Вирок, про який він говорить, — це десяток років у тюрмі для сепаратистів за референдум 2017 року. Мадрид усіляко намагався його зірвати і оголосив його незаконним. Утім, референдум таки відбувся, хоч і з дуже низькою явкою. Коли організаторів арештували, багато каталонців розгнівалися — навіть ті, хто проти незалежності, вважають вирок політично вмотивованим. На їхню думку, референдум був необхідним, бо конституція Іспанії не враховує регіональних інтересів.

— Конституція Іспанії обстоює цілісність держави і має на це підстави. Вона прописана так, що її дуже тяжко змінити. Це через те, що кілька десятиліть в Іспанії була диктатура, і зараз уряд хоче, щоб усе відбувалося методом широкого консенсусу, — пояснює Енріке. Так, каже він, влада пробує залучити всіх, але від цього потерпають меншини, бо не мають більшості голосів. 

«Я не проти незалежності. Я проти брехні»

Одинадцять величезних собак-ґрейхаундів, а ще безліч валіз і пакунків — так Мо Сватек переїжджала з Каталонії після двадцяти років життя тут. Швейцарка, вона вийшла заміж за іспанця з Барселони і заснувала благочинну організацію з порятунку тварин. Після двох десятиліть у містах і селах Каталонії жінка вирішила, що з неї досить.

— Я почувала себе оточеною ненавистю. Ми жили в маленькому селі, де тих, хто не підтримував незалежності, називали фашистами, — ділиться жінка. — Я більше не могла працювати.

Пристрасть Мо — шукати господарів для ґрейхаундів. Це мисливські собаки, яких досі виловлюють і вбивають в Іспанії. Благочинна організація Мо працює у різних країнах і має волонтерів як в Іспанії, так і за її межами. У Каталонії жінка заробляла на життя як тур-менеджерка для класичних оркестрів, а решту часу присвячувала допомозі тваринам. За більш ніж десять років роботи вона прилаштувала понад 1300 собак. Але через небажання підтримати сепаратистів працювати, каже, стало складно. 

— Каталонці постійно вимагали, щоб наша організація опублікувала в себе на сторінці заяву з підтримкою незалежності. Ми цього не зробили, бо наші тварини не прив’язані до політичних ідей, — говорить жінка. Опісля відмови більше як половина волонтерів і донорів перестали допомагати. Мо вважає це агресією: — Якщо ти любиш тварин, то допомагатимеш їм попри політику.

Мо приїхала до Каталонії у 1998-му. Тоді, каже вона, справи в регіоні йшли чудово і ніхто не говорив про від’єднання. Та коли почалася криза, справи пішли гірше. 

— Коли я приїхала сюди, ніхто не наполягав на тому, щоб розмовляти каталонською, — ділиться Мо. — Я вільно говорю іспанською та достатньо добре знаю каталонську, але перестала її вживати, коли почалося мовне цькування на кшталт «Ти живеш тут, тому говори каталонською». 

Жінка пояснює: мовна проблема виникла після економічної кризи, яка збіглася зі звинуваченням керівної партії в корупції. Тоді місцева влада почала вимагати більше прав та фінансування для регіону, а також почала говорити про потенційний референдум і національну ідентичність. 

— Я маю диплом історика, тому можу сказати, що Каталонія ніколи не була незалежною країною. Вона завжди належала комусь — або Арагонському королівству, або Іспанії, — каже Мо. Щоправда, це не зовсім так. Власного королівства Каталонія не мала, але тут тривалий час була своя династія правителів. До диктатури регіон мав широку автономію, однак Франко її скасував. Коли Іспанія стала демократією, автономію повернули.  

Через дії Франко, впевнена Мо, залишилося багато прихованої ненависті й недовіри каталонців до Мадрида. 

— Люди шукають ворогів серед тих, хто їх не підтримує, — нарікає жінка.

Наприклад, вона розказує про сусіда-бізнесмена, який мав закрити свою крамницю після того, як не підтримав незалежності, — місцеві перестали до нього ходити. Або про дитину своїх друзів, яку цькували у школі через футболку з Рональдо — бо той грав за «Реал Мадрид», а не за «Барселону». 

— Мене вдарили через іспанський прапор на плащі, — веде далі Мо. Це сталось у барі в селі, де вона жила. Спершу жінка подумала, що хтось на неї просто впав. — Потім я зрозуміла, що інший відвідувач бив мене, бо на моєму рукаві нашито кілька маленьких іспанських прапорів. Тоді я вирішила, що з мене досить. 

— Я не маю нічого проти незалежності Каталонії, але я проти брехні, яку вони [політики] поширюють. Це те саме, що відбувається в Росії чи у США за часів Трампа. Людям так часто брешуть, що брехня стає за правду, — каже Мо. — Людям треба дати право проголосувати, але ті референдуми, які були, — маячня, якщо взяти до уваги, скільки виборців прийшло. Я розчарована в каталонському русі, бо він перестав бути мирним. 

Наразі Каталонія — як і вся Іспанія — на роздоріжжі. Регіон нестабільний — хоча протести затихли, політичні вподобання у Каталонії сильно відрізняються від решти країни, і немає гарантій, що мітинги не почнуться знову. Криза впливає як на каталонців, так і на решту іспанців, а також на іноземців, які тут живуть. Після років нестабільності різниця між регіонами в країні дедалі більше поглиблюється, а до влади поступово повертаються праворадикали. Ні місцева влада, ні уряд у Мадриді поки що не змогли знайти сталого рішення, тому конфлікт наразі лише поглиблюється.