«Увесь світ говорить про Україну: зараз це бренд, який маємо підтримувати»

Україна боронить себе та світ, викликаючи подив і захват у людей світла, розгубленість і лють у полонених темряви. Стійкістю, мужністю, самопожертвою, гумором захисників України не можна не захоплюватись. Побіч з військовими, добровольцями, медиками, пожежниками, дипломатами, політиками — щоденні подвиги волонтерів, звичайних людей усіх вікових груп, священників, представників релігійних згромаджень, студентів. Всі вони стали героями цієї вітчизняної війни і творцями нової історії світу. 

Щоби зберегти незліченні приклади солідарності, дієвої любові до своїх ближніх, до свободи і справедливості, до своєї Вітчизни, Український католицький університет ініціював волонтерський проєкт «Малі історії великої війни», який підтримала команда Reporters. Спільно ми публікуємо свідчення українців про велику війну, якої ніхто з нас не хотів.

«Перед повномасштабною війною я мала багато планів. Великі проєкти, які давали заряд. І одного дня все зупинилося. Відчуття безпеки дуже змінилося. Ми всі питаємо себе: коли ця війна закінчиться?! Ніхто не знає.  Коли емоції вщухають, питаєш себе: «Добре, виїду, а що далі?». Тоді розумієш, що твоє життя і майбутнє тут, за нього треба боротися тими силами, які маєш, — уже й зараз. Невизначеність гнітить лише тоді, коли не знаєш, що робити далі. Якщо робиш маленькі кроки назустріч перемозі, то стає легше.

У нашій діяльності додалося більше робочих обов’язків. Щоб поєднувати їх із волонтерством, довелось організувати чергування. Працювали без обідніх перерв. Починали зранку — закінчували ввечері. Приходила додому, валилася з ніг і, обійнявши дітей, засинала. Далі новий день… Це був фізично виснажливий, але дуже потрібний період — він зменшив рівень стресу через війну й додав упевненості в наступному дні.

Раніше ми просто забезпечували потреби волонтерської кухні. Наприклад, треба привезти кілька тонн моркви і зробити салат. Також віддавали овочі в сушку, переробляли картоплю для супів тощо. Тепер ми готуємо медівники й батончики. 

Медівники переважно печемо для сухпайка. Вони не можуть бути вологими, надто м’якими. На медівники, які їдуть воїнам на передову, ми замішуємо густіше тісто, ніж зазвичай. Такі вироби зручніші для транспортування і довше зберігаються. Потім їх можна взяти в рюкзак або в кишеню. Ми випікаємо 20-30 медівників щодня і передаємо їх або через Львівську волонтерську кухню, або з рук у руки, коли до нас безпосередньо звертаються військові.

Насправді наш бренд не медівники, а батончики, щодо яких волонтери почали цілу маркетингову кампанію. А медівники — це поширений смаколик, який везуть на фронт, бо він довго зберігається, не втрачає смакових властивостей. Так само батончики, які мають високу калорійність. Вони — наш основний продукт, ми відправляємо їх сотнями.

Кошти знаходимо через фандрейзинг, яким займаємося разом із колегою Наталею Батигіною. Ми працюємо у відділі розвитку УКУ, призначення якого — залучення фінансової підтримки для університету, тож наші вміння знадобилися зараз. Наша діяльність прозора: ми показуємо чеки, витрати, скільки виготовили продукції. Це створює довіру і полегшує залучення коштів. Робили пости у фейсбуці, інстаграмі. Допомагають друзі, знайомі. Наприклад, наші друзі з Данії у перші дні війни зібрали кошти й передали нам 24 000 гривень. Спочатку люди були дуже мотивовані, привозили продукти, допомагали коштами. З кінця березня хвиля пішла на спад; початок квітня — треба було частіше просити про допомогу. Зараз стабільний рівень: ми робимо один допис — і маємо кошти на тиждень роботи.

У нашій волонтерській команді ми домовилися: щойно почуємо про перемогу — їдемо в Карпати, вийдемо на якусь вершину і обов’язково веземо з собою медівники. В мене була ідея запросити друзів, які нас підтримували в цій діяльності. Крім того, хочу просто відпочити, провести час з дітьми й показати їм — ми відвоювали свій світ.

Зараз відбувся історичний переломний момент. Усі почали говорити про Україну, виник бренд, який мусимо підтримувати. Якщо ми є символом свободи у світі, то мусимо ретранслювати йому наші цінності. Якщо ми є символом боротьби — мусимо боротися за правду і позбуватися «пострадянського». Бути тією Україною, яка стане привабливою для туристів, бізнесу, молоді, які захочуть приїхати сюди, аби відчути дух України».