«Це не питання сміливості, не втеча»
Через Центр взаємодопомоги «Спасемо Україну» щодня проходить близько тисячі людей, які потерпають від війни. Це один із найбільших евакуаційних хабів у Києві, розташований в євангельській церкві «Філадельфія».
Головний напрям роботи центру — евакуація людей із окупованих територій та зони активних бойових дій на захід України та за кордон. У пріоритеті — діти-сироти, діти з інвалідністю та багатодітні сім’ї, бо вони — найвразливіші під час війни, як пояснює Микола Кулеба, колишній дитячий омбудсман та засновник центру.
«Навіть якщо ваша дитина не живе в зоні бойових дій, але чує щодня ці розмови й помічає вашу стурбованість — а батьки не можуть її приховати, — то вона вже травмована війною. І таких дітей — сотні тисяч, а то й мільйони. Діти гинуть на окупованих територіях і під обстрілами. Але не тільки від ворожої кулі чи снаряда, а й від того, що втрачають близьких людей і залишаються сам на сам із цією війною. Дуже багато дітей у підвалах без води й елементарних засобів до існування», — каже Кулеба.
Великий обсяг роботи — евакуація інтернатних дитячих закладів в країни Європи. Працівники й волонтери штабу співпрацюють з місцевими урядами за кордоном, перевіряють, чи будуть українські діти забезпечені там всім необхідним, юридично оформлюють евакуацію та супроводжують на місце.
Разом із тим, до центру може звернутися кожен. Людей у штабі приймають цілодобово. Тут є нічліг та їдальня, можна отримати одяг, ліки й речі першої необхідності. Щодня людей привозять сюди із небезпечних регіонів й відправляють далі потягами й автобусами. Працівники й волонтери центру супроводжують постраждалих у дорозі і допомагають із розселенням завдяки мережі контактів із десятками волонтерських організацій по Україні. Також тут можна отримати психологічну допомогу, консультації із соціальних і юридичних питань, на телефонній лінії працює близько 30 волонтерів.
«Люди у великому розпачі. Коли забираємо їх із дуже-дуже гарячих точок, вони готові їхати абикуди. А потім потроху приходять до свідомості та починають задаватися питанням: «А що далі?» І тут ми маємо підтримати людину, втішити її, запевнити, що вона не залишиться сама, дати стійку, зрозумілу надію», — пояснює задачі центру його директор Олексій Федченко.
Матеріал створений за підтримки Foundation for Polish-German Cooperation.
Дочитали до кінця! Що далі?
Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду, знань і ресурсів. А літературний репортаж — це ще й один із найдорожчих жанрів журналістики. Тому ми потребуємо вашої підтримки.
У нас немає інвесторів чи «дружніх політиків» — ми завжди були незалежними. Єдина залежність, яку хотілося б мати — залежність від освічених і небайдужих читачів. Запрошуємо вас приєднатися до нашої Спільноти.
