«Це не питання сміливості, не втеча»

    «Це не питання сміливості, не втеча»

    Через Центр взаємодопомоги «Спасемо Україну» щодня проходить близько тисячі людей, які потерпають від війни. Це один із найбільших евакуаційних хабів у Києві, розташований в євангельській церкві «Філадельфія».

    Головний напрям роботи центру — евакуація людей із окупованих територій та зони активних бойових дій на захід України та за кордон. У пріоритеті — діти-сироти, діти з інвалідністю та багатодітні сім’ї, бо вони — найвразливіші під час війни, як пояснює Микола Кулеба, колишній дитячий омбудсман та засновник центру.

    «Навіть якщо ваша дитина не живе в зоні бойових дій, але чує щодня ці розмови й помічає вашу стурбованість — а батьки не можуть її приховати, — то вона вже травмована війною. І таких дітей — сотні тисяч, а то й мільйони. Діти гинуть на окупованих територіях і під обстрілами. Але не тільки від ворожої кулі чи снаряда, а й від того, що втрачають близьких людей і залишаються сам на сам із цією війною. Дуже багато дітей у підвалах без води й елементарних засобів до існування», — каже Кулеба.

    Великий обсяг роботи — евакуація інтернатних дитячих закладів в країни Європи. Працівники й волонтери штабу співпрацюють з місцевими урядами за кордоном, перевіряють, чи будуть українські діти забезпечені там всім необхідним, юридично оформлюють евакуацію та супроводжують на місце.

    Разом із тим, до центру може звернутися кожен. Людей у штабі приймають цілодобово. Тут є нічліг та їдальня, можна отримати одяг, ліки й речі першої необхідності. Щодня людей привозять сюди із небезпечних регіонів й відправляють далі потягами й автобусами. Працівники й волонтери центру супроводжують постраждалих у дорозі і допомагають із розселенням завдяки мережі контактів із десятками волонтерських організацій по Україні. Також тут можна отримати психологічну допомогу, консультації із соціальних і юридичних питань, на телефонній лінії працює близько 30 волонтерів.

    «Люди у великому розпачі. Коли забираємо їх із дуже-дуже гарячих точок, вони готові їхати абикуди. А потім потроху приходять до свідомості та починають задаватися питанням: «А що далі?» І тут ми маємо підтримати людину, втішити її, запевнити, що вона не залишиться сама, дати стійку, зрозумілу надію», — пояснює задачі центру його директор Олексій Федченко.

    Щодня київський Центр взаємодопомоги «Спасемо Україну» приймає в середньому більше як тисячу людей
    На «гарячій лінії» допомоги центру працює близько 30 волонтерів. Сотні доєдналися до роботи на місцях. Проте цього недостатньо, у центрі й далі потребують волонтерської допомоги, особливо в регіонах, і закликають усіх охочих долучатися до роботи.
    Звернутися до центру може кожен, кому потрібен притулок, їжа, одяг та ліки, психологічна або юридична допомога
    Співробітники й волонтери вивозять людей на захід України й допомагають із житлом у Рівному, Луцьку, Львові, Тернополі, Івано-Франківську, Чернівцях та Смілі
    Кухня щодня годує 500-600 людей, які живуть у центрі або приходять на обід, — перше, друге та нарізки для перекусів. Також окремо готують для військових. У команді кухаря Юрія семеро помічників-волонтерів, які працюють з о пів на восьму ранку до одинадцятої вечора
    Співзасновник центру Микола Кулеба закликає сім’ї, що живуть поблизу лінії фронту, евакуювати дітей далі від війни й не сподіватися на щасливий випадок пересидіти бої або окупацію: «Звертаюся до батьків. Якщо зараз ви вагаєтеся, чи залишатися саме там, де ворог уже близько, то прошу вас: це не питання сміливості, не втеча, це питання збереження вашої дитини. Є дуже багато жінок, які перевезли дитину в безпечне місце, залишили із рідними чи близькими й повернулися, щоб допомагати територіальній обороні, армії. Це ваше право. Але передусім нам потрібно захистити наших маленьких українців, щоб вони могли зростати і відбудовувати Україну, коли ми переможемо».
    Найбільше зусиль докладають до евакуації інтернатних закладів для дітей, дітей з інвалідністю та багатодітних сімей

    Матеріал створений за підтримки Foundation for Polish-German Cooperation.

    Дочитали до кінця! Що далі?

    Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду, знань і ресурсів. А літературний репортаж — це ще й один із найдорожчих жанрів журналістики. Тому ми потребуємо вашої підтримки.

    У нас немає інвесторів чи «дружніх політиків» — ми завжди були незалежними. Єдина залежність, яку хотілося б мати — залежність від освічених і небайдужих читачів. Запрошуємо вас приєднатися до нашої Спільноти.

    Щотижня надсилаємо
    найцікавіше

    0:00
    0:00