Масові убивства цивільних і сотні катівень — ось що, зокрема, залишає по собі Росія на деокупованих територіях. За словами начальника поліції Харкова Володимира Тимошка, на звільненій торік Харківщині катівні окупантів були буквально у кожному місті та селищі — загалом 19 в області. Лише в Ізюмі виявили 447 тіл у масових захороненнях і загалом 480 у місті та районі. Більшість із загиблих були з ознаками катувань або загинули внаслідок російських авіаударів чи обстрілів артилерією.
Нова фотосерія документального фотографа Михайла Палінчака — про сліди росіян у підвалах житлових будинків, музеях, нашвидкуруч зроблених братських могилах — всюди на звільнених українських територіях. Зараз ця серія на виставці у Римі. Згодом її побачать в інших країнах світу.
«Є багато проєктів, — каже Палінчак, — які займаються документуванням воєнних злочинів. Я намагаюсь робити це на мистецькому рівні, щоб привернути увагу не фахівців, а ширші маси».
Я робив ці знімки естетичними, аби навіть аудиторія, яка взагалі не хоче про це знати, приходила на виставки і побачила їх
Херсонський художній музей колись містив одну з найбагатших музейних колекцій в Україні. Щонайменше 10 тисяч робіт із понад 14 тисяч творів мистецтва росіяни незаконно забрали з собою під час відходу з Херсону. Історичні об’єкти, замотавши в ганчірʼя, вивозили у Крим. Херсон, 24 березня 2023 року.Херсонський художній музей колись містив одну з найбагатших музейних колекцій в Україні. Щонайменше 10 тисяч робіт із понад 14 тисяч творів мистецтва росіяни незаконно забрали з собою під час відходу з Херсону. Історичні об’єкти, замотавши в ганчірʼя, вивозили у Крим. Херсон, 24 березня 2023 року. Згідно з офіційною статистикою, через катівні, які виявили у Херсоні після звільнення, пройшли понад 300 місцевих жителів. Хтось залишався там на пару днів, а хтось міг провести місяці. Відомо про кілька випадків, коли росіяни, залишаючи Херсон, забирали з собою на лівий берег Дніпра людей, яких утримували у цих кімнатах. Побиття, фізичні та психічні тортури були там звичним явищем. Херсон, 8 березня 2023 року.Криміналісти вилучили із цих приміщень велику кількість доказів, що вказують на застосування до людей тортур, а також зібрали усні свідчення тих людей, які проходили через ці приміщення. Мотузка для підвішування, протигази для задушення, динамо-машина для генерації електрики — це лише деякі з них, про які варто згадати. Херсон, 8 березня 2023 року.Людину могли заарештувати й помістити в таку камеру за будь-які дії, що з якихось причин не сподобалися російським військовим. За картинку українського прапора на телефоні, за проукраїнську позицію чи ще щось у тому ж дусі. Часто полон і тортури використовували як спосіб схилити людину до колабораціонізму. Херсон, 8 березня 2023 року. Часто полон і тортури використовували як спосіб схилити людину до колабораціонізму. Херсон, 8 березня 2023 року. Кімнати в адміністративному корпусі ЧАЕС, де із 24 лютого 2022 року перебувала у заручниках частина нацгвардійців. 31 березня 2022 року під час відходу з Чорнобильської АЕС окупанти забрали з собою 169 українських нацгвардійців. Чорнобиль, 8 квітня 2022 року.Кімнати в адміністративному корпусі ЧАЕС, де із 24 лютого 2022 року перебувала у заручниках частина нацгвардійців. 31 березня 2022 року під час відходу з Чорнобильської АЕС окупанти забрали з собою 169 українських нацгвардійців. Чорнобиль, 8 квітня 2022 року.Підвал початкової школи в селі Ягідне Чернігівської області, яке було окуповане російськими військами. 28 днів понад 300 жителів села провели у цьому підвалі без світла, опалення, свіжого повітря та будь-яких нормальних умов. Без кисню люди непритомніли. Були загиблі. Ці смерті зафіксовані на стінах приміщення. З лівого боку від дверей написали імена тих, кого вбили росіяни, а з правого — тих, хто загинув у підвалі. На цих же дверях тримали календар свого ув’язнення, де закарбовано: «31 — наші прийшли». Село Ягідне, Чернігівська область, 20 квітня 2022 року.
Підвал початкової школи в селі Ягідне Чернігівської області. Село Ягідне, Чернігівська область, 20 квітня 2022 року.
Підвал початкової школи в селі Ягідне Чернігівської області. Село Ягідне, Чернігівська область, 20 квітня 2022 року.
Залишки квартири в житловому будинку, зруйнованому внаслідок російського ракетного удару 9 березня 2022 року. Human Rights Watch підтвердила загибель щонайменше 44 людей. Ізюм, Харківська область, Україна 19 березня 2023 року.
У перший день повномасштабного вторгнення Росії в Україну Ігор Дубик, 59 років, столяр, але з військовим досвідом, приєднався до сил територіальної оборони, щоб захищати рідне місто Маріуполь. 28 лютого його рідні втратили зв’язок із ним. Проживши майже місяць в окупованому Маріуполі, дружина Ігоря Оксана та її літній батько нарешті змогли виїхати до Львова. Перші тижні вона жила з сином і майже не спала, чекаючи звісток від чоловіка. Згодом Оксана дізналася, що він живий і перебуває в російському полоні — звільнені товариші бачили його в одному з оленівських бараків. Ігоря обміняли та повернули в Україну до родини 1 грудня 2022 року. Він провів у російському полоні 200 днів. Там він схуд на 30 кг. Фото телефону Оксани із зображенням Ігоря одразу після повернення додому.
За офіційною статистикою, у братській могилі біля церкви Андрія Первозванного, було виявлено 116 тіл. Буча, Київська область, 12 квітня 2022 року Саморобний памʼятник загиблим у Бузковому парку в Херсоні, де 1 березня 2022 року стався бій між херсонською теробороною та російськими військовими. Сили були нерівні — тероборонівці мали лише кілька гранат та коктейлі Молотова на противагу російським танкам та бронемашинам. Близько тридцяти захисників України загинуло. Херсон 2 грудня 2022 року.
Михайло Палінчак — український фотограф, який публікувався у The New York Times, Time, The Washington Post, The Guardian, Le Monde, Spiegel та багатьох інших світових виданнях. Брав участь у низці фотовиставок у США, Великобританії, Німеччині, Бельгії, Польщі. Протягом усієї каденції п’ятого Президента України Петра Порошенка Палінчак працював його офіційним фотографом.
Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду, знань і ресурсів. А літературний репортаж — це ще й один із найдорожчих жанрів журналістики. Тому ми потребуємо вашої підтримки.
У нас немає інвесторів чи «дружніх політиків» — ми завжди були незалежними. Єдина залежність, яку хотілося б мати — залежність від освічених і небайдужих читачів. Запрошуємо вас приєднатися до нашої Спільноти.
