Дитина за будь-яку ціну. Попит великий, пропозиція сумнівна

Сандрі Райзінґер важко дивитись, як її чоловікові ватним тампоном беруть із рота мазок. За процесом пильнує її подруга-медсестра. Перевірку батьківства проводять тільки в суді у присутності компетентного свідка. Крім мазка з клітинами Андреаса, виробник тесту вимагає також скан-копії паспортів дітей. Сандра Райзінґер дивиться на світлини двох своїх дочок. Цієї миті вона упевнена: результат тесту враз покладе край її важкій і такій коштовній сімейній ідилії.

Сандра Райзінґер має вигляд жінки, яка живе повноцінним життям. Вона мандрує, має спортивне авто і будинок із садом у передмісті в Німеччині. Її чоловік — інженер в авіабудівельній компанії. Він добре заробляє, тож Сандра не працює. 

Утім під час відпустки у Коста-Риці, серед барвистої флори та різноманітної фауни, Сандра Райзінґер плаче: вона віддала б усі свої розкоші, аби тільки мати дітей. Їй було 30, коли вона вивчилася на геріатричну медсестру і познайомилася з Андреасом. Пара хотіла малюків, але Сандра ніяк не могла завагітніти. З її репродуктивними органами все було добре. Проблеми виявили у чоловіка: сперма або плавала по колу, або взагалі не рухалася. Дев’ять із десяти його сперматозоїдів не могли дістатися до її яйцеклітини.

Райзінґери зробили те, що й багато пар у такій ситуації: вони звернулись у клініку, де допомагають боротися з безпліддям. Усі природні способи було вичерпано, тож родина обрала для себе штучне запліднення. Зазвичай у здорової жінки за цикл дозріває одна яйцеклітина. Але під час процедури Сандрі Рaйзінґер ввели у черевну стінку гормони — щоби дозріло відразу кілька яйцеклітин. Потім лікар порожнистою голкою висмоктав яйцеклітини з її яєчників. Після втручання Райзінґер вживала інші гормони, що ніби програмують організм на вагітність. Тим часом репродуктологи ввели сперму її чоловіка у три її яйцеклітини, тому що більше не дозволяє закон, а решту — заморозили. Минуло менше тижня, й утворені ембріони помістили у лоно Сандри Райзінґер.

Уколи, біль у животі від гормонів, кровотечі від процедур, безсоння від надій і тривоги. А потім гірке розчарування: тест на вагітність виявився негативним. Деякі клієнтки репродуктивних клінік вагітніють після одного, двох або трьох циклів процедур. Інші пари, виснажені, часто опускають руки, адже їхні спроби щоразу показують нуль. 

Цикл таких процедур у Німеччині коштує до 10 000 євро, а компанії з обов’язкового медичного страхування покривають половину витрат на перші три цикли. З шостої спроби Сандра Райзінґер запанікувала. І чоловік вирішив, що це кінець — його дружина зазнала достатньо страждань, щоб і далі долати технологіями його знижену плідність. Райзінґер казала, що їй було вже занадто багато років для усиновлення німецької дитини. Подружжя думало, що може взяти хіба що дитину з інвалідністю з-за кордону. «Тоді ми й поховали цю тему», — згадує Сандра.

Минуло 17 років, насичених екзотичними мандрами. Сандрі Райзінґер уже 50, і в неї менопауза. Аж ось по телевізору кажуть, що Елтон Джон та його партнер народили сина за допомогою сурогатної матері та донорки яйцеклітини. «Чому ми про це не подумали?» — питала Сандра чоловіка. Так подружжя почало вивчати нову для себе тему.  

У Німеччині сурогатне материнство є незаконним, на відміну від США, Грузії, Росії чи України, де воно найдешевше. Київська клініка рекламує пакети «все включено».

Відчуття — ніби плануєш відпустку. На сайті компанії увагу Райзінґерів передусім привертають слова: «Гарантія на дитину». Клініка BioTexCom запевняє: з Києва батьки повернуться додому з власною дитиною.

Райзінґери хотіли гарантій, вони сподівались на них іще з першого візиту в репродуктивну клініку. Хотіли запевнень: труднощі того варті, бо ж винагорода — дитина. І подружжя вирішує знову спробувати — навіть більше: окрім BioTexCom, вони зв’язуються з іще однією українською клінікою. Їдучи в Україну, беруть із собою телевізійну групу. Райзінґери вважають, що ЗМІ посилять тиск на клініки, аби ті дійсно виконали обіцянку — що в них буде дитина. Також вони бачать у цьому ідеальний спосіб поширити інформацію про сурогатне материнство серед інших розчарованих пар. «І якби виникли проблеми з вивезенням дітей із України, ми були б захищені, — каже Сандра Райзінґер. — Адже у медіа також є власні юристи». Лише згодом родина дізнається, що їхня ініціатива забезпечить безкоштовну рекламу майже не регламентованій та етично сумнівній бізнес-моделі, а заразом і суперечливому бізнесмену, якому байдуже, яка реклама, — аби просто була.

Сурогатне материнство заборонене не лише у Німеччині, а й у Швейцарії та Австрії. Німецький закон про захист ембріонів має на меті запобігти роздвоєному материнству на користь дитини. Один з аргументів полягає у тому, що це може зашкодити психологічному розвитку та ідентифікації особистості в період статевого дозрівання. Реклама та посередництво сурогатних матерів у цій країні категорично заборонені. У Німеччині жінка, яка народила дитину, за законом вважається матір’ю. Натомість в Україні жінка може передати материнські права гетеросексуальному подружжю за умови, що дитина генетично споріднена бодай з одним із батьків-замовників. Найчастіше саме чоловік дарує своє сім’я. Яйцеклітини зазвичай походять від іншої українки. Зачата таким чином дитина має трьох матерів: донором яйцеклітини є генетична мати, сурогатна мати виношує дитину і народжує її, а та потім росте разом із соціальною прийомною матір’ю.

Усього за кілька років Україна стала ключовою країною сурогатного материнства в континентальній Європі. Стрімке зростання збіглося з широкою забороною на цю практику в Індії, Камбоджі, Мексиці й Таїланді після того, як там почастішали скандали: наприклад, батьки не забирали дітей, які народилися хворими. Криза в Україні також підживлює бізнес сурогатного материнства: після того, як Росія окупувала Крим у 2014 році, і поки тривають бойові дії на Донбасі, економіка й валюта країни перебувають у вільному падінні, а сотні тисяч людей тікають. Репродуктивна індустрія накладається на бідність і слабкість держави з міцною традицією корупції. Український юрист Сергій Антонов, що спеціалізується на  репродуктивній медицині й займається захистом прав сурогатних матерів, оцінює їхню кількість в Україні від 2000 до 2500 на рік. Офіційних даних ані там, ані в країнах замовників немає. Вартість сурогатного материнства в Україні, разом із перельотами та іншими витратами, сьогодні стартує від 50 000 євро.

Як заявляє київська компанія BioTexCom, саме вона є лідером ринку. До неї, власне, і звернулися Сандра і Андреас Райзінґери. Компанія має філії в Австрії, Іспанії та Італії, а також офіс у Швейцарії. Репродуктивна клініка, житло для майбутніх батьків, транспортні послуги, лабораторії — розгалужена корпорація пропонує всі послуги. Подружня пара з Південної Німеччини, яка бажає лишитися анонімною, чудується просторому готельному номеру, що його надала їм клініка після підписання контракту. Біля дитячого ліжечка стоять капчики з логотипом компанії. До пандемії коронавірусу у великій їдальні за сніданком у форматі «шведський стіл» зустрічалися пари з усього світу, які мріяли мати дітей. 

Засновник і власник BioTexCom — Альберт Точиловський. Він стверджує, що контролює дві третини угод України про сурогатне материнство з іноземними замовниками. Посольство Німеччини в Києві повідомляє: 90 відсотків зареєстрованих випадків обробляли через його клініку. Це «конвеєрне виробництво». 2019 року українські сурогатні матері передали щонайменше 137 немовлят батькам із німецьким громадянством, повідомляє Міністерство юстиції Німеччини. Це одна дитина кожні три дні.

Огороджена колючим дротом територія в (офіційно) тримільйонному Києві. У бесідці дві молоді жінки в рожевих медсестринських халатах курять тонкі цигарки. Вони не звертають на нас уваги, поки ми піднімаємось сходами до будівлі BioTexCom. При вході виблискує полірована біла підлога з каменю. Над стійкою реєстрації висять прапори десятків країн. Електронне табло з червоними й зеленими цифрами показує відвідувачам номери призначених їм кабінетів для процедур. На великому шкіряному дивані сидить жінка. 

— Пожертвувати яйцеклітини чи стати сурогатною матір’ю? — хоче знати вона. 

— Ем… Нічого з цього.

— Ой, не червонійте відразу. Без образ. Ми покінчили з «соромно», «що скажуть люди» й таке інше. Не хвилюйтесь. Усе буде добре.

Цю жінку звати Галина, і вона розповідає, як кілька років тому працювала сурогатною мамою. Зараз гроші закінчились, а їй лише 35, тож вона ще може знову стати сурогатною матір’ю. 

На сайті BioTexCom — поточні тарифи: за дитину, яку українка виносить для іноземців, компанія обіцяє їй 14 000 євро плюс 2 000 євро на їжу. Кожен, хто народить близнюків, може розраховувати на виплату до 20 000 євро. За словами компанії, сурогатні матері, які вже пройшли програму в BioTexCom, отримують «бонус лояльності». Жінка може працювати сурогатною матір’ю не більше як три рази. Галина запрошує нас у закриту чат-групу з понад тисячею сурогатних матерів. Вона робить це безкорисливо? Відомо, що BioTexCom та інші агентства використовують посередників для набору донорів яйцеклітин і сурогатних матерів. Це вузьке місце у процвітаючому бізнесі із сурогатними матерями.

Більшість батьків-замовників BioTexCom старші за 50, деяким навіть понад 60 років. Їх можна вивести з менопаузи, також дізнається Сандра Райзінґер у лікарів BioTexCom у Києві. За цим стоїть експериментальний метод репродуктивної медицини: донорство мітохондрій. Таким чином, донорство яйцеклітин може бути генетично замасковане і фізичну спроможність уміють тепер створити не лише для батька, а й для матері. З наданих українкою яйцеклітин видаляють мітохондрії — клітинні тіла з власним генетичним матеріалом, натомість використовують мітохондрії матері-замовниці. Якщо дитина була народжена із заплідненої яйцеклітини, що містила генетичний матеріал іншої жінки, то ДНК-тест не покаже, що до зачаття мають стосунок дві матері.

Американська соціологиня Кеті Хассон, яка спеціалізується на генетиці, критикує BioTexCom за використання донорства мітохондрій.

Наскільки здорові діти, зачаті таким чином, поки що не відомо. Тим не менш, процедура влучає в самісіньке серце багатьом замовникам, яким важливо передати власні гени.

«Ми хотіли найкращого для наших дітей», — каже Сандра Райзінґер, — тому відмовилися від донорства мітохондрій.

На моніторі вони з чоловіком дивляться в усміхнені лиця молодих жінок. Це все донорки яйцеклітин. Українок вважають «найкрасивішими жінками з європейською зовнішністю», пише BioTexCom. Поруч із кожним портретним фото — вік, хобі та рід занять. Донорки нібито належать переважно до середнього класу і працюють за хорошим фахом:  лікарками, юристками, архітекторками. Жодного слова про те, що лише близько половини українок мають роботу і що жінки в усьому світі здебільшого жертвують яйцеклітини, аби звести кінці з кінцями. Вони ж натомість кажуть, що пожертвували яйцеклітини передусім із любові до ближніх — щоби допомогти зневіреним людям, які мріють мати дітей. Ціни стартують від 1000 євро і сильно різняться. Наприклад, батьки-замовники повинні заплатити ледь не в чотири рази більше за яйцеклітину науковиці, яка займається спортом, аніж за яйцеклітину жінки без університетської освіти. Труднощі в донорстві яйцеклітин величезні, про що Сандра Райзінґер знає ще відтоді, коли сама намагалася завагітніти: ін’єкції гормонів, біль під час видалення яйцеклітин. Гормональна гіперстимуляція не є рідкістю. Занадто багато гормонів означає, що в яєчниках донора одночасно дозріває понад два десятки яйцеклітин — більше, ніж є місця. Яєчники розширюються, у жінки по всьому тілу накопичується вода. У важких випадках система кровообігу руйнується і відмовляють нирки.

Райзінґери вибирають донорку, схожу на Сандру. Вони сподіваються, та все ж мають серйозні сумніви, що сперма Андреаса за всі ці роки не погіршилась. І справді: три спроби в українській клініці, до якої вони також паралельно звернулись із запитом, провалилися. Знов без дитини. День, коли вони заходять до будівлі BioTexCom і бачать двох крихітних немовлят зі зморшкуватими обличчями, здається іще сюрреалістичнішим: це їхні дочки. Сандра Райзінґер підхоплює одну з дівчат. Вона вражена. «Мамою стають через серце, а не через гени», — каже вона. І довго обіймає сурогатну матір Лідію (ім’я змінено). 

Лідія завагітніла одразу. «HCG 4573» — за 14 днів після перенесення ембріонів читає Райзінґер зі своїх документів. HCG — щаслива абревіатура для тих, хто хоче мати дітей. Це хоріонічний гонадотропін людини — гормон вагітності. Лише згодом оглушливе щастя змішується з тихим здивуванням: за два тижні після зачаття показник ХГЛ становить приблизно 90, а не кілька тисяч. Він вищий, якщо вагітність триває давно або жінка виношує більше ніж два ембріони. Коли Лідія була на шостому місяці, Райзінґери вперше побачили ультразвукове дослідження своїх дітей:сірі фігури на чорному тлі. Спершу вони подумали, що це хлопчики.

Вагітність у BioTexCom протікає швидше, ніж у фертильних молодих пар. Райзінґери кажуть, що зі ста клієнтів клініки, яких вони знають у фейсбук-групі, в усіх, крім однієї пари, все спрацювало з першого разу. Щось подібне каже пара з Південної Німеччини. Як компанія це робить?

Вдячні Райзінґери хочуть підтримувати зв’язок із сурогатною матір’ю Лідією. «Але в клініці спробували цьому завадити — сказали сурогатній матері, що вона для нас просто пологовий апарат, а нам — що Лідія розізлилася, що ми не давали їй достатньо грошей». Втім родину це не злякало. До пандемії вони регулярно відвідували Лідію в Україні. Із самого початку вони розповідають своїм дочкам Єлені та Ярі, наскільки нетрадиційним було їхнє зачаття. В Україні є «яєчникова мама», Сандра — «мама серця», а Лідія — «мама-пузик». 

Лідія — струнка білявка, що сама виховує близнюків. Таким чином, вона виконує дві вимоги до сурогатних матерів: вони мусять мати власних дітей і не можуть бути одруженими, інакше їхній чоловік автоматично стане батьком замовлених дітей. Траплялося, пари офіційно розлучалися, щоб жінка могла стати сурогатною матір’ю. 

До сурогатного материнства Лідія прийшла через оголошення: робота за великі гроші, але без проституції. Сурогатним матерям від 18 до 44 років, і вони переважно приїжджають до Києва із сільської місцевості, повідомляє українське відділення правозахисної організації La Strada. За середньомісячної зарплати близько 300 євро гонорари з п’ятизначними цифрами здаються надзвичайно привабливими. Для деяких жінок сурогатне материнство — єдиний спосіб купити квартиру. Або піклуватися про власних дітей.

Правозахисники повідомляють, що жінки, які працюють так уперше, часто погано поінформовані. У багатьох випадках договори між сурогатними матерями та іноземними спонсорами мають неформальний характер, оскільки немає законів, які б захищали права сурогатних матерів та ембріонів.

Хто піклується й платить, якщо у вагітної передчасні пологи чи інші ускладнення? BioTexCom стверджує, що гроші сурогатним матерям виплачує частинами: вони отримують еквівалент 400 євро за перші два місяці вагітності — тоді ризик викидня найвищий. За перші 28 тижнів вагітності на рахунок сурогатних матерів надходить трохи більше як половина загальної суми. Решту грошей вони отримають лише після того, як відмовляться від новонародженого. Якщо щось піде не так — не отримають ніколи.

Під час одного з візитів дочки Райзінґерів граються з дітьми Лідії. «З ними все добре?» — раптом запитує Лідія. «Так, чому ти питаєш?» — хоче знати німець. Саме тоді Лідія скидає бомбу: спершу в неї були четвернята. Двоє з них — перервані. Райзінґери шоковані й стверджують: вони неодноразово заявляли, що хочуть імплантувати максимум три ембріони. Райзінґери розпитують — і дізнаються: Лідія знає про четвернят із гінекологічних оглядів у рідному місті. Тоді лікарі BioTexCom ввели ембріони під загальним наркозом, чого зазвичай не буває. Згодом лікарі клініки кваліфікували аборт під загальним наркозом як «огляд».

«Отже, двоє наших дітей на небесах, і ми навіть не знаємо їхньої статі», — каже Андреас Райзінґер. Тепер вони можуть пояснити, чому рівень HCG був таким високим на початку й чому вони не отримали жодного ультразвукового сканування протягом перших шести місяців. «Вони підсадили стільки ембріонів, скільки могли, — мабуть, їх було набагато більше, бо виростуть не всі, а треба заробляти гроші на гарантуванні дитини», — каже Сандра, мама-замовниця.

Тихі пологи

Як жінки, котрі втратили немовлят, залишаються наодинці зі своєю порожнечею і самотужки заповнюють її любов’ю

Це не поодинокий випадок. Пара з Південної Німеччини знає про два схожих. Багатоплідна вагітність і таємні аборти виглядають як стратегія швидкого успіху. Що більше запліднених яйцеклітин ви використаєте, то більша ймовірність, що народиться бодай одна дитина. З десятьма ембріонами ви зазвичай точно отримаєте замовлених дітлахів. Але якою ціною? І з якими наслідками? Масове перенесення ембріонів не відповідає рекомендаціям репродуктивної медицини. Небезпеки для сурогатних матерів різко збільшуються — вони набагато вищі, ніж за природного зачаття. Імунна система помічає, що яйцеклітини генетично чужорідні, і може від них захищатись. Кожна п’ята сурогатна мати відчуватиме небезпечно високий кров’яний тиск після перших кількох тижнів. Іноді це відбувається так швидко, що в жінок стається інсульт. Але більшість людей помічають зміни лише тоді, коли у них болить голова і набрякають ноги. Ця артеріальна гіпертензія, що свідчить про завмирання плоду, є найнебезпечнішим захворюванням для вагітних жінок, воно може бути смертельним і для жінки, і для дитини. Тому лікарі в репродуктивних клініках ЄС дедалі частіше використовують лише один ембріон. Перенесення одного ембріона сьогодні вважають ідеальним для захисту жінки й дитини, але іноді це вимагає кількох втручань, а отже, кількох місяців, щоб завагітніти.

Якщо в клініці виростять більше ембріонів, аніж було призначено, доведеться пізніше зробити аборт. Репродуктологи називають це «селективною редукцією ембріонів», противники абортів говорять про фетоцид. Лікарі відбирають ті зародки, які на УЗД видаються менш життєво спроможними, ніж інші. Потім лікар вводить хлорид калію в серця обраних ембріонів. Їхнє серцебиття припиняється. «Боюся навіть уявити!» — кричить Райзінґер. Ані Райзінґери як батьки-замовники, ані Лідія як сурогатна мати, не кажучи вже про донорку яйцеклітини, не знали про процедуру, кажуть вони. На запитання BioTexCom зізнається: група лікарів вирішує, скільки ембріонів буде використано від сурогатної матері та чи будуть проводити селективну редукцію ембріонів. 

Батьків-замовників не запитують, яким і скільком ембріонам дозволено розвиватися, а які повинні померти. Уже добрий рік компанія публікує на своєму сайті інформацію, що найдорожчий і поки що єдиний пакет із гарантією на дитину включає селективну редукцію ембріонів. Батьки дають згоду на програму у вигляді попередньої оплати при бронюванні. Судячи з усього, сурогатних матерів інформують лише умовно. «Таку операцію проводять під загальним наркозом, і сурогатна мама вже розуміє, що відбувається», — пише BioTexCom. «Багато наших методів можуть здатися аморальними, але [вони] дуже дієві».

Про сурогатне материнство Лідія розповідає неохоче. Вона боїться BioTexCom. Райзінґери чують лише про дії, які ще більше руйнують позитивний імідж флагманської клініки з гарантією успіху. Чого також не знала німецька пара: за два місяці до пологів Лідія разом з іншими вагітними сурогатними матерями мала оселитися у квартирі в Києві і не бачитися з власними дітьми. За цей час їй пообіцяли 200 євро щомісяця, а виплатили нібито тільки 8 євро на день за харчування. Це також не поодинокий випадок. У 2019 році Іспанія почала розслідування щодо BioTexCom. «Контракти викликають занепокоєння, вони незаконні й порушують права людини, — каже іспанська міністерка юстиції Долорес Дельгадо. — У деяких випадках сурогатні матері отримують лише третину або менше від обіцяної заробітної плати: якщо контракт було укладено на 10 000 євро, вони отримують лише 3000 або навіть 500 євро». Якщо сурогатна мати курить або вживає алкоголь під час вагітності, то ризикує не отримати нічого — і штраф у дві її зарплати.

Альберт Точиловський деякий час жив у Німеччині. 45-річний підприємець каже: працював там у склярні. Мережею ходить світлина його німецького паспорта, виданого у Кельні. У 2008 році Точиловський заснував у Києві BioTexCom. Про керівника компанії відомо небагато. Він активний у фейсбуці, де підтримує суверенітет України та рекламує кампанію вакцинації від коронавірусу, яку проводить український уряд. У профілі Точиловського є його фото на телешоу Володимира Зеленського, колишнього коміка та нинішнього Президента України.

Іспанська журналістка Сільвія Бланко зустрілася з Точиловським на його віллі у Києві 2018 року. У El País вона описує химерну сцену: двоє охоронців і німецька вівчарка пильнують майно. В одній кімнаті, з гігантським зеленим килимом і великим фітнес-м’ячем, бос BioTexCom приймає відвідувачку. В іншій — лише два дивани й порожній бар. Точиловський на той момент перебував під домашнім арештом, його звинуватили у торгівлі дітьми та податковому шахрайстві. Узяти в нього інтерв’ю не складно. Ми пишемо йому просто у фейсбук, і наступного ранку він виділяє нам час — спілкуємось онлайн, бо пандемія. Точиловський балакучий. На згадку про критику його компанії пояснює: у нього хочуть украсти його успішний бізнес. Погано про нього говорять лише ті сурогатні матері, які порушили умови договору й тому були покарані. Наразі проти нього є вісім справ, каже він в інтерв’ю.

Поштовхом до розслідувань стали підозри у контрабанді немовлят у 2011 році. Тоді кілька італійських замовників отримали від BioTexCom дітей, які не мали з ними жодних родинних зв’язків, як показали пізніші аналізи ДНК. В одному випадку обурені батьки навіть віддали дітей, народжених сурогатним методом, на усиновлення. В іншій справі суддя позбавив пару батьківських прав. Відтоді українська прокуратура розслідує справу Точиловського та його головного лікаря. Є підозра, що такі порушення системні.

Коли Райзінґери чують про випадки шахрайства в Італії, їхня перша думка: сподіваюся, це не про Яру. У неї карі очі, а у її сестри Єлени блакитні. «Єлена виразом обличчя схожа на мою свекруху», — каже Сандра Райзінґер. Яра не схожа ні на кого в родині. Більшість батьків-замовників відмовляються від тестування ДНК своїх безцінних дітей, навіть якщо мають сумніви. Райзінґери також бояться того, що може виявити генетичний тест. Бабуся та дідусь могли б раптом помітити різницю між дітьми й віддавати перевагу улюбленій онуці. «І як на це відреагує мій чоловік?» — питає себе Сандра Райзінґер.

Станом на 2018 рік українські слідчі звинувачували Точиловського у підробці документів, торгівлі дітьми та шахрайстві. Здається, у понад тисячі випадків є розбіжності. Українське слідство навіть закликало міжнародну спільноту допомогти зіставити ДНК дітей, народжених сурогатними матерями, з їхніми ймовірними біологічними батьками. Кажуть, проведено 200 тестів, результати поки що не оголошені. Юрист Сергій Антонов, який спеціалізується на репродуктивній медицині, наводить конкретні випадки шахрайства: у темношкірої французької пари народилася світлошкіра дитина. За його словами, у 2019 році з ним зв’язалися дев’ять пар, у яких ДНК батьків і дітей не збігалися. Антонов  публічно виступає за регулювання бізнесу сурогатного материнства. Однак його власна мораль нещодавно теж була поставлена ​​під сумнів: ЗМІ звинувачують його в тому, що він знав принаймні те, що сурогатна мати, яку захищало його агентство, зробила незаконний аборт хлопчика на пізньому терміні вагітності, оскільки батько, який замовив дитину, хотів дівчинку.

Як мама

Про акушерську агресію, яка позбавляє права на радість. Історія одних пологів

Більшість європейських країн не реагують на серйозні звинувачення на адресу BioTexCom. Лише соціалістичний уряд Іспанії розпочав власне розслідування і тепер відмовився від тестів ДНК від BioTexCom, які дозволяють немовлятам виїхати з України. За даними правозахисної організації La Strada, деякі з них були підробкою.

Попри розслідування, бізнес BioTexCom процвітає. «Ви можете багато чого дізнатися про BioTexCom, вивчаючи записи компанії у соціальних мережах, — каже соціальна антропологиня Вероніка Зіґль із Бернського університету, що вивчала компанію протягом двох років. — Вона веде агресивний маркетинг. Мене цікавить, як це працює». Зіґль збирає та аналізує сотні записів на форумах, у фейсбуку і твітері з точки зору стилю, мови та змісту. «Насправді швидко стає зрозумілим, що більшість дописів завжди дотримуються одного й того самого шаблону, ламаною німецькою чи англійською, завжди під справжнім ім’ям, щоби створити враження справжнього допису. Зміст переважно такий: пара пробувала всюди. Ніде не вийшло, були у великому відчаї. BioTexCom — остання інстанція. Були побоювання щодо України. Але тепер вони щасливі батьки. Завдяки BioTexCom. Зіґль це здається страхітливим, бо цілком очевидно, «що більшість записів фальшиві, навіть слова повторюються. Та все одно це працює». Зіґль припускає: охоплені бажанням мати дитину, батьки починають вірити у казку й втрачають будь-яке критичне мислення. Багато з них також не хочуть знати ціну свого щастя мати дитину: тіньова компанія процвітає, донорки яйцеклітин і сурогатні матері ризикують своїм здоров’ям.

Крім реклами у соціальних мережах, BioTexCom користується й тим, що задоволені замовники-батьки діляться своєю історією, лише трохи висвітлюючи темну сторону або й не висвітлюючи її зовсім. Райзінґери кажуть: за те, що пари, які вже скористалися послугами, приведуть у BioTexCom нових клієнтів, вони матимуть до 10% «бонусів» від суми, які заплатять нові клієнти. І називають імена бенефіціарів. При цьому посередництво в питаннях сурогатного материнства категорично заборонено в Німеччині. 

Іноді критичні висловлювання виривають із контексту й перетворюють на рекламу. Останній — і, безумовно, найбільший — медіахід Альберта Точиловського привів BioTexCom у заголовки по всьому світу. Під час першого карантину у 2020 році бос компанії з’явився на фото у соцмережах з десятками новонароджених, які кричать на задньому плані. Через уведені обмеження на поїздки немовлят не змогли забрати батьки, скаржився бізнесмен. Тож народжені сурогатними матерями безпорадні діти, що чекали на батьків-іноземців, стали драматичними образами, які нікого не залишать байдужим. Мети досягнуто — деякі країни знову дозволили репродуктивний туризм. І BioTexCom виставив відео з одяганням дітей як сентиментальну мелодраму зі щасливим кінцем.

Яра та Єлена Райзінґер — симпатичні білявки. Сандра Райзінґер не встигає за ними, коли вони гасають будинком і садом. Час із дітьми — це щастя для неї, хоч і доводиться сперечатися з власним віком. Коли Райзінґери зрозуміли, що багато з того, у що вони вірили в BioTexCom, — очевидно, неправда, на їхнє сімейне щастя впала тінь. «Я вважаю, дуже погано, що з Лідією так зле повелися, — каже Сандра Райзінґер. — Я винуватила себе, бо багатьом парам розповідала лише позитивні речі про BioTexCom. Але це ненадійна клініка». Що більше Райзінґери дізнаються про лідера українського ринку, то більше в них сумнівів. Чи не має Яра, ні на кого в родині не схожа, іншого біологічного батька, не Андреаса? 4 квітня 2019 року подружжя нарешті вирішує це з’ясувати — пройти тест на батьківство. Вони просять нас змінити їхні імена в цьому репортажі, адже більше не хочуть, щоб медіа звертали увагу на темну сторону їхнього батьківства.

«Це був жахливий тиждень — як друге народження», — каже Сандра Райзінґер. Ось вони з чоловіком дістають із поштової скриньки два великі конверти без зазначення відправника. Результати тесту на батьківство? Райзінґери відкривають перший конверт. Вони не сумнівались у походженні Єлени, і лист підтверджує: вона — дочка Андреаса Райзінґера. Відкривають другий конверт. У кінці таблиці написано, що ймовірність встановлення батьківства «більше як 99,9999 відсотка». «Це зняло величезний тягар із наших сердець!» — каже Андреас Райзінґер. Однак позитивний тест не підвищив його довіри до BioTexCom.

КОНТЕКСТ

МАМА МАЄ ВСИНОВИТИ

Діти, народжені сурогатними матерями-іноземками для німецьких батьків, не отримують автоматично німецького громадянства. Так само й зі Швейцарією. Причина у тому, що, згідно з німецьким законодавством, генетичне походження не встановлює батьківських відносин: навіть якщо сурогатна мати народить біологічну дитину від батьків-замовників — із яйцеклітини жінки, яка бажає мати дитину, і сперми батька, який бажає мати дитину, — сурогатна мати все ще вважається матір’ю дитини. Для того, щоб дитина отримала німецький паспорт і мала дозвіл на переїзд до країни, чоловік повинен довести, що він справді є біологічним батьком немовляти. Тоді мати-замовниця має усиновити дитину в Німеччині — навіть якщо вона є біологічною матір’ю.

АКТ БЛАГОДІЙНОСТІ

За оцінками Федерального міністерства у справах сім’ї, близько чверті бездітних пар у Німеччині воліли б іншої долі. Щоб їм допомогти, новий федеральний уряд написав у своїй коаліційній угоді, що слід розглянути так зване «альтруїстичне сурогатне материнство», як, наприклад, у Канаді. На відміну від комерційного варіанта, це безкоштовно і вважається благодійністю. Ця форма сурогатного материнства дозволила б німецьким жінкам виношувати дитину, наприклад, для свого безплідного брата або для гей-пари, з якою вони дружать. Прихильники стверджують, що це, з одного боку, зменшить попит на іноземних сурогатних матерів, а з іншого, зробить так, щоби дітей «могли собі дозволити» не лише багаті пари. Натомість опоненти бачать у некомерційному сурогатному материнстві ризики зловживання.

АВТОРИ

Сурогатне материнство й досі залишається табу. Деякі мами-замовниці носять муляжі вагітного живота, щоб ніхто не дізнався, хто насправді виносив їхню дитину. Тож Сьюзен Доннер для її дослідження важко було знайти співрозмовників. 

«Замовники не хочуть бачити, якої шкоди вони можуть завдати», — каже наукова журналістка з Берліну. «Я підтримую всі репродуктивні технології, але тільки доти, доки від цього ніхто не страждає», — каже київська репортерка Ольга Омельянчук. Та чи це не страждання, коли процес народження дітей «переселяють» у бідніші країни? У цьому контексті Сьюзен Доннер говорить про «неоколоніалізм».

Цей текст створено у співпраці зі швейцарським журналом «Reportagen»— класичним медіа, яке розповідає довгі історії, виходить у форматі А5, і яке що два місяці роз’їжджається накладом у 18 тисяч примірників до німецькомовних читачів у кількох країнах. «Колись було багаття, довкола якого люди розповідали захопливі історії. Сьогодні є Reportagen. Наші автори — журналісти й письменники, яким вдається зачарувати аудиторію. Не казками, а реальними історіями, які знайомлять наших читачів зі світом», — так редакція журналу пояснює свою місію.

Текст перекладено з німецької редакцією Reporters.