Рибний ряд
Попри те, що сьогодні, 3 квітня, Росія атакувала Одесу з повітря й до того не раз обстрілювала передмістя, життя на одному з найпопулярніших ринків України, одеському «Привозі», продовжується. Так званий «новий Привоз» у будівлі і «старий» просто неба працюють у звичному режимі — щодня, крім понеділка, до 16:00. З моменту повномасштабного вторгнення Росії базар припиняв роботу всього на два дні — 24 і 25 лютого.
***
31-річна Тетяна Баранська торгує на «Привозі» вже 15 років. Прийшла сюди підлітком трохи підзаробити — так і лишилася. Весь цей час, каже, працює на одному місці — у рибному ряду в накритій частині ринку. Продає солону й копчену рибу, в асортименті має десятки найменувань, товар везуть із самої Одеси чи з області.
— Ось, — підіймає над прилавком здоровенний шмат рибного філе, — копчена морська лобань. 100 грамів — за 60 гривень. Дуже смачна риба, беріть! Вона практично без кісток.
Хвацько відрізає шматок із середини філе і протягує його покупчині. Жінка причмокує й бере одразу два чималих куски.
Тетяна каже, що на її поставки війна майже не вплинула. Втім зачепила делікатесні позиції. Від закритих кордонів постраждала торгівля морепродуктами — старі запаси уже розпродані, а нових, зокрема червоної риби, наразі не можуть підвезти.
— У мене, — продовжує, — поки що все більш-менш. Якщо риби немає в наявності, то її немає через сезон. Так зараз, наприклад, із барабулькою. Все інше, що зазвичай продаємо, маємо дотепер.
Попри те, що рибний ряд продовжує працювати у звичному режимі, людей на «Привозі» зараз значно менше, ніж до повномасштабного вторгнення. Війна вплинула, зокрема, на їхню платоспроможність — продавчиня каже, що навесні одесити зазвичай їздять відпочивати за кордон, тож масово скуповують рибу, щоби ласувати нею у відпустці.
— А тепер, — підсумовує, — беруть хіба по кілька кусочків — суто на вечерю. Людям зараз не до покупок. Але ж все одно треба якось жити далі.
Дочитали до кінця! Що далі?
Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду, знань і ресурсів. А літературний репортаж — це ще й один із найдорожчих жанрів журналістики. Тому ми потребуємо вашої підтримки.
У нас немає інвесторів чи «дружніх політиків» — ми завжди були незалежними. Єдина залежність, яку хотілося б мати — залежність від освічених і небайдужих читачів. Запрошуємо вас приєднатися до нашої Спільноти.