Пулітцер-2020: Ошукані

Щодня близько чверті мільйона людей ловлять нью-йоркські жовті таксі. Місто придумало жетони таксі у 1937 році, дозволивши таксувати на своїх переповнених вулицях лише тим водіям, хто прикрутив до капота бляшанку-ліцензію. Власники могли їх продавати й купувати. Десь половину жетонів було визначено як «незалежні» — тобто у безпосередній власності водія. Іншу половину із часом скупила невелика купка підприємців, побудувавши цілі автопарки, які контролювали ринок. 

Колись власна ліцензія вважалася гарантованим шляхом до фінансової безпеки, адже люди ловитимуть таксі за будь-яких часів. Покоління іммігрантів заощаджували роками, аби лише вистачило на заповітний жетон. Утім, як виявило власне розслідування The New York Times, протягом 2002-2014 років могутні лідери індустрії штучно роздували ціни на жетони. Це спричинило їхнє п’ятикратне здорожчання — з 200 тисяч до мільйона доларів за ліцензію, — хоча заробітки таксистів не надто зростали. Надута булька лопнула, і сотні водіїв, які придбали жетони у борг, збанкрутіли. Понад десятиліття недосвідчених іммігрантів заманювали у сучасну версію боргового рабства, коли ті роками платили самі лише відсотки, позбувалися прав і змушені були нескінченно віддавати чи не увесь свій місячний заробіток. 

Серія матеріалів Браяна Розенталя про те, як безрозсудні позики зруйнували ціле покоління таксистів, отримала Пулітцерівську премію-2020 з журналістики у номінації «Розслідувальна журналістика». Матеріали у вільному доступі можна прочитати мовою оригіналу за посиланнями на сторінці премії.

Фото: Kholood Eid / The New York Times