Полювання на тролів

28 січня 2022 року німецький журнал Der Spiegel у редакційній статті під назвою «Зволікання Німеччини робить війну вірогіднішою» закликав уряд ФРН розблокувати продаж зброї Україні. На тлі єдності, яку сьогодні демонструє Захід у протистоянні загрозі нового російського вторгнення в Україну, позиція Берліна ставить під сумнів надійність німців не лише для Києва, а й для західних союзників, наголошує впливове німецьке видання. Втім, мало кому відомо, що поштовхом для звернення редакції Der Spiegel до німецького уряду стали зусилля трьох київських айтівців. Озброївшись можливостями аналізу великих даних і машинного навчання, вони у вільний від роботи час виявили масштабну кремлівську пропаганду у десятках тисяч читацьких коментарів до статей найбільших видань Німеччини, відкривши європейським журналістам очі на розмах отрути, що сочиться зі сторінок їхніх демократичних ЗМІ.

Сирий грудневий вітер дме з Дніпра на Поштову площу. Восьма вечора, на вулицях майже нікого. Останні офісні сови — ті, що приходять на роботу об 11-й, — клацають кнопками живлення на системниках.

Анатолій Шара нишпорить кухонними шафками в пошуках чаю. Якось у 2014-му на Донбасі, відрізаний разом із волонтерами й військовими від постачання та основних сил АТО, він три дні просидів на воді і розчинному «Якобсі». Відтоді кави він не п’є.

Залишився тільки «Грінфілд», якого він терпіти не може. Врятувала б ложка цукру, але цукру він не знаходить. 

«У такий момент!» — переживає Анатолій. Якби був трішки забобоннішим, розцінив би все це як поганий знак. 

Цього вечора в опенспейсі з ним його товариш Ігор. Не моргаючи, поглядом рептилії він вдивляється у монітор. 

— Ну, запускаємо? — питає його Ігор так невимушено, ніби йдеться не про момент істини і результат чотиримісячної роботи, а про ще один рівень комп’ютерної стрілялки.

Толік намагається не видавати хвилювання. Авантюра, думає він, чистісінька авантюра. Звідки він узяв, що десяток-другий підозрілих коментарів і профілів свідчать про якусь закономірність? І навіть якщо вона існує, де гарантія, що алгоритм зможе її виявити?

Без зворотного відліку, який би пасував моменту, Ігор тисне Enter. 

Але нічого не відбувається. 

Поки Анатолій розмірковує, куди могла закрастися помилка, алгоритм знаходить перший збіг. За кілька секунд — другий. Третій. Четвертий, десятий, тридцять другий.

Обробка даних займає близько п’яти хвилин. Результат шокує навіть стриманого Ігоря.

Під статтями про газогін «Північний потік-2» у шести найбільших німецькомовних медіа Європи 40% коментарів ідентичні й точно повторюють висловлювання російських чиновників. А загалом коментарів, що містять елементи російської пропаганди, — 70%.

Вони з Ігорем не помилялись.

***

Літо 2016-го. Він всідається у плетене крісло затишного кафе на Мюнстерплац. На вітрі тріпочуть бронзові пасма Бетховена. Великий німець народився тут, у Бонні, але 22-річним поїхав до Відня й відтоді на малу батьківщину не повертався. 

Анатолій може вчинити так само — байдуже, що йому 31. Два роки фіксерства і журналістики після Майдану далися взнаки — за порадою товариша його запросили на роботу до Німеччини. Він не сезонний збирач полуниці, не будівельник і не далекобійник. Він журналіст Deutsche Welle. Вільно володіє німецькою й англійською. Зарплати вдосталь — винаймає квартиру з вікнами на центральну площу Бонну, харчі і транспорт не з’їдають і третини.

Поки холоне чай, Анатолій гортає стрічку новин у смартфоні. Там пишуть про «Північний потік-2». Він читає коментарі під статтею: «Росія — надійний постачальник газу», «США проти ПП-2, бо хочуть продавати у Європі власний газ», «Україна — корумпована країна і сумнівний партнер». У нього дежавю. Все це він уже десь чув.

— Тоді саме вийшов фільм про Panama Papers — витік понад десяти мільйонів конфіденційних документів панамської офшорної юридичної фірми Mossack Fonseca навесні 2016-го. У 2,6 терабайта даних журналісти з 80 країн виявили приховану власність багатьох світових лідерів, політиків і публічних осіб. 

Анатолій цікавиться у знайомого журналіста, що брав участь в роботі над фільмом, яким чином вдалось обробити таку кількість даних. А головне, зробити звідти якість висновки. 

— It’s fucking data science! — відповідає той.

Відтоді можливості науки про дані не дають йому спокою. У березні 2017-го Анатолій повертається до України і записується на курси з основ програмування.

— Коли там обіцяли за два тижні зробити з мене дата-саєнтиста, я й гадки не мав, що для цього потрібно вміти писати код на Python, знати статистику і вищу математику. До курсів я був «упевненим користувачем Windows», — жартує.

Він розуміє, що потрібно зробити крок назад. Іде навчатися програмування з нуля — що таке пам’ять, як нею керувати, основи мови С. Усе це дається йому важко.

Згодом дві українські освітні онлайн-платформи, Grammarly i Projector, запускають спільний курс із data science та обробки природної мови методом машинного навчання. Відбір жорсткий. У мотиваційному листі Анатолій зізнається, що, ймовірно, буде найгіршим студентом, але найкращим за старанністю.

***

У 2019 році він успішно закінчує навчання, захистивши курсову про діяльність ботів і тролів, спрямовану проти України у німецьких медіа. Матеріалом для дослідження стають статті про Революцію Гідності за 2014 рік у великому тижневику Die Zeit.

— В Німеччині я помітив, що у соцмережах і коментарях люди часто писали нісенітниці. При тому все було дуже схоже на те, що розповідало російське телебачення, — пояснює Анатолій вибір теми. — Я підозрював, що росіяни провадять у німецьких ЗМІ серйозну роботу. Втім, оцінити її не міг, адже не мав для цього інструментів.

Про дослідження для курсової Анатолій розповідає друзям-програмістам Дмитрові Будашному та Ігорю К. [герой попросив не вказувати його прізвище, — R.]. Значно більше за самі статті його цікавлять коментарі під ними. Саме їх вони разом вирішують проаналізувати за допомогою машинного навчання. На відміну від програмування, де людина інструктує машину, у процесі машинного навчання машина сама вирішує, що їй робити на основі аналізу великих наборів даних.

— Ти згодовуєш спеціальній моделі величезну кількість текстових даних, — пояснює Анатолій. — Потім запускається алгоритм, який визначає частоту повторень того чи іншого слова, а також слів, з якими воно найчастіше там трапляється. Наприклад, згодовуєш слово «Майдан», і алгоритм тобі повертає «спецоперація ЦРУ», «американська спецоперація» тощо. Грубо кажучи, на виході отримуєш величезний асоціативний масив. А з ним вже можна працювати з точки зору виділення закономірностей і смислів.

Хлопці пишуть класифікатор, що визначає належність коментаря до одного з трьох класів: позитивне про Україну, негативне про Україну, нейтральне про Україну. Позитивних і нейтральних коментарів мало, більшість — негативні. Вони вирішують не обмежуватись класифікатором: аналізують негативні коментарі на предмет відповідності головним посланням російської пропаганди. 

— Уявімо, речник Путіна Дмитро Пєсков каже: «Крим завжди був російським». Гнучкий порядок слів у німецькій мові дозволяє перекласти цю фразу по-різному. Саме це ми і зробили: зібрали головні висловлювання російських чиновників і переклали кожне німецькою усіма можливими способами, а потім запустили у вибірку коментарів алгоритм — шукати відповідності.

Вийшло, що 80% негативних коментарів ледь не слово в слово повторюють наративи російських можновладців.

Хлопці помічають, що іншою популярною серед коментаторів темою є «Північний потік-2». Вони аналізують шість медіа — чотири німецьких (Die Welt, Die Zeit, Frankfurter Allgemeine Zeitung, Der Spiegel) і два австрійських (Die Presse, Der Standard). До набору даних потрапило 42 638 коментарів за 2011-2020 роки. Метод той самий: пошук відповідностей. Алгоритм виявляє, що 70% коментарів містять російську пропаганду, причому 40% повторюються в усіх шести виданнях і слово в слово збігаються з наративами Кремля. 

— Треба визнати, робота якісна, — підсумовує Анатолій. — Йдеться не про тексти, перекладені Гуглом. Людина, яка це писала, знає німецьку. Росіяни явно розуміють важливість інформаційної війни.

***

[Ця історія створена завдяки підтримці Спільноти The Ukrainians. Приєднуйтеся до сотень людей, які системно підтримують якісну українськомовну журналістику.]

***

Кремезний, лисий, бородатий — сьогодні Анатолію 37, і він не надто схожий на ельфа. Втім, він бореться з тролями. Так називають тих, хто, ховаючись за фейковими акаунтами в онлайн-ресурсах, використовують підміну фактів, провокацію, очевидні плітки тощо з метою маніпуляції суспільною думкою та просування певних ідей. Хоча англійське слово «trolling» означає спосіб риболовлі за допомогою повільного протягування приманки за рухомим човном, зазвичай його пов’язують з відомою потворою зі скандинавської міфології.

— На відміну від живого профілю, фейковий не містить жодної особистої інформації, — пояснює Анатолій, як розпізнавати тролів. — Там часто бракує інформації про школу, університет, роботу власника. Контент на сторінці зазвичай одноманітний. Троль топить за одну ідею і штовхає її всюди, безвідносно до теми поста, який коментує. Щоправда, трапляються універсали, які поміж постами про улюблену політичну силу, скажімо, рекламують собачий корм.

Насторожити повинна й мінімальна активність друзів на сторінці. В милої тітоньки, що зараз дивиться на нас із аватарки, понад дві тисячі друзів, але її пости збирають по 4-5 лайків. 

Для наочності Анатолій запрошує мене до одного з тролячих лігв — на фейсбук-сторінку німецької націоналістичної та право-популістської політичної партії Alternative für Deutschland («Альтернатива для Німеччини»), яка виступає проти іммігрантів, за відмову від євро та вихід Німеччини з Євросоюзу. 

— Якийсь політик з AfD пише пост про те, що Росія — надійний постачальник газу. За рахунок самих лише лайків і алгоритму цей пост піднімається у стрічці інших користувачів. Ти не підписаний на AfD, я також. Але, скажімо, в нас є спільний знайомий, який підписаний. Після певної кількості лайків імовірно, що видимість поста поширять на нас. А риторика там сувора й маскулінна: партія прийде — лад наведе. Пересічному німцеві таке подобається.

— Навіщо взагалі боротися з тролями?

— Росія грає довгу шахову партію. Повільно підігріває лояльність до себе окремих країн, у тому числі — інформаційними маніпуляціями і пропагандою. А потім, коли настає ключовий момент і вирішується питання, чи постачати Україні танки, 71% німців, виявляється, — проти. Справді, нахєра давати їм танки, коли у нас із росіянами бізнес?!

***

Якщо добре щось робити на волонтерських засадах, то рано чи пізно за твою роботу захочуть заплатити. У червні 2021-го через спільного знайомого на Анатолія виходять журналісти Der Spiegel — топового німецького журналу з накладом близько 700 тисяч примірників щотижня. Хлопцям пропонують зробити дослідження, покликане перевірити вплив Росії на німецькі медіа напередодні вересневих виборів до Бундестагу. 

— У Німеччині підозрюють, що AfD — російський троянський кінь. Однак це потрібно було довести на прикладах. Країна має спеціальні інституції, які захищають її від хакерських атак. Але вони не знають, як протидіяти тролям, — пояснює Анатолій. 

Для шпіґелівського проєкту друзі витягують із фейсбук-сторінки AfD дані про тих, хто її лайкав і щось коментував. З’ясовується, що близько третини провідних коментаторів є фальшивими — це порожні акаунти, причому три сотні з них мають російське походження.

— Людина з Оренбурга лайкає висловлювання якоїсь партійної дрібноти з AfD, яку навіть у Німеччині ніхто не знає, — наводять приклад хлопці.

Внаслідок їхнього дослідження Der Spiegel у січні цього року публікує журналістське розслідування «АfD — фальшивий цифровий гігант». А вже за тиждень, на тлі завершення «Північного потоку-2» й відмови уряду ФРН постачати зброю Україні, виходить редакційна стаття, де журнал закликає федеральний уряд відійти від відомого німецького принципу не експортувати зброю до кризових регіонів. Редакція зауважує: коли у 2014 році з цього принципу зробили виняток, іракські курди завдяки німецькій зброї зупинили наступ «Ісламської держави». «Соціал-демократи люблять посилатися на страждання, які Німеччина принесла Росії під час Другої світової війни. Вони не говорять про страждання українців та інших народів колишнього Радянського Союзу», — пише видання. 

Тим часом історія Der Spiegel про те, як AfD використовує російських тролів, робить у Європі галас. 

Спочатку її помічають журналісти одного з провідних італійських видань Corriere della Sera. І приїздять до України, щоби взяти у хлопців інтерв’ю.

— Італійці були налаштовані скептично, — розповідає Анатолій. — Втім, за п’ять годин роботи нам вдалося на прикладах переконати їх, що Кремль обплутав Європу павутинням пропаганди.

«Путінський звір прославився продукуванням фейків, які успішно поширюються на Заході», — напишуть згодом італійські журналісти у статті «Україна: опір у мережі проти російських фейкових новин». За тиждень після Corriere della Sera власний матеріал «Онлайн-війна трьох хлопців проти Росії» публікують фінські журналісти. Далі Анатолій спілкується з литовцями, потім з поляками. 

Хвиля покотилася.

***

У 2019-2020 роках дослідження команди про «Північний Потік-2» потрапляють на столи чиновників «Нафтогазу» й МЗС. Хвилюватися щодо газогону не варто, запевняють українські чиновники, адже Україна працює з американськими експертами і потік закриють.

— Чи готові ви співпрацювати з Міністерством цифрової трансформації? — питаю.

— Ми готові показати, як це робиться, — відповідає Анатолій. — Але самі робити все не будемо. Уявімо, ми погодились. Далі створять якийсь департамент, виділять йому 100 мільйонів, 99, звичайно, розкрадуть. А тоді навішають на нас усіх собак. 

Утім, він переконаний, що цим повинні зайнятися державні інституції. 

— У масштабі держави робота двох десятків тямущих програмістів і трійки менеджерів коштує мізерних грошей, але ефект колосальний. Це дозволило би викривати кремлівські фейки не лише в Німеччині, а й в усій Європі.

Анатолій працює дата-саєнтистом, захоплюється тайським боксом і гуляє з собакою. Після розмови поспішає на пари, адже заочно навчається у Київському політесі. Дмитро працює старшим програмним інженером у потужній американській ІТ-компанії. Обидва займаються викриттям кремлівської пропаганди більш-менш регулярно. Ігор за браком часу облишив справу. 

Троє київських айтівців полювали на російських тролів на дозвіллі — і сколихнули великі європейські ЗМІ. Годі й уявити, якими були б наслідки, якби до справи взялися 20 програмістів. 5 днів на тиждень. 8 годин щодня.

Колажі— Анастасія Стук, Вадим Блонський