Незакінчений процес

Мендель Бейліс жив на столичній Лук’янівці та служив прикажчиком цегельного заводу, неподалік якого у березні 1911 року ритуально вбили 12-річного підлітка Андрія Ющинського. Справу повісили на Бейліса — просто тому що єврей. Як писала преса, він встромив у тіло Андрійка шило 47 разів, а тоді злив кров і віддав її хасидам, аби ті приготували мацу для прийдешнього Песаху (її, мовляв, готують суто з крові християнської дитини). Два роки Бейліса катували у тюрмі, але в суді після міжнародного тиску змушені були виправдати —доказів проти єврея, окрім кількох нечітких усних свідчень, не було. Справжніх убивць не знайшли і після суду не шукали, а сама справа «вбивства під жидів» стала символом ганьби поліцейської і судової системи Російської імперії.

Сучасні урбаністи разом із художниками придумали пам’ятний знак «справі Бейліса» у Києві — стилізовану під автобусну зупинку судову клітку запропонували встановити навпроти колишньої будівлі Печерського суду, де судили Бейліса (нині тут Головне управління Нацполіції). Чекаючи на транспорт, людина сідає на кубик за ґратами, стаючи центральним об’єктом уваги інших. Так вона стає підозрюваною, осуджуваною. Даху над кліткою немає — аби відчути незахищеність тисяч українських підсудних. Втім, ідея такого пам’ятного знака київській мерії «не зайшла».

Репортаж Катерини Сергацкової про найгучніший судовий процес за всю історію української столиці та його сучасний вимір радимо читати за посиланням.

Ілюстрація: AVE / Заборона