100 днів протесту

Білорусь переживає наймасштабніші масові протести за всю історію. 16 листопада минає сто днів, відколи білоруси мирно, але наполегливо вимагають: «У-хо-ди!». Люди по всій країні вважають результати останніх президентських виборів сфальсифікованими, та попри це — Олександр Лукашенко, який вже 26 років керує Білоруссю, нікуди йти не збирається й інавгурувався вшосте. Цього разу таємно.  

Тоді як лідери опозиції або за ґратами, або за кордоном. За сто днів протестів людей били і катували, тисячі затримані, відкрито щонайменше 900 кримінальних проваджень. 

11 днів в ізоляторі провів фотожурналіст Олександр Васюкович, який з перших днів документує протести.

«Після затримання постійно думаю про те, що таке може повторитися і наступного разу може бути гірше. Але важливо продовжувати працювати, незважаючи на тиск. Незалежна журналістика повинна бути! — говорить він. — Я знаю, що якщо мені розіб’ють техніку — мені допоможуть.  Ми зараз маємо величезну хвилю солідарності. Якщо посадять — це, звісно, гірше, але я готовий і до такого».

На кийки, постріли, світло-шумові гранати, масові арешти, побиття та тортури силовиків протестувальники продовжують відповідати маршами, страйками, біло-червоно-білими прапорами та гаслами. Як довго це триватиме, якщо вже зараз відомо про декількох загиблих? 12 листопада у реанімації помер 31-річний Роман Бондаренко. Чоловіка побили, коли він поцікавився, чому у його дворі знімають біло-червоно-білі стрічки.

«Думаю, мирний протест скоро себе вичерпає, бо з людей все більше і більше знущаються, — каже Васюкович. — На це може бути тільки рівноцінна відповідь. Але у нас немає ані традиції інших протестів, ані радикальних угруповань. Виходять звичайні люди, які не дуже розуміють, як чинити спротив тим, хто йде проти тебе зі зброєю.

Важко усвідомлювати, що закон не діє і дехто може робити абсолютно все, що захоче. Це узаконена система знущань із людей. 

До цього не можна бути байдужим. Не буду приховувати: я однозначно прихильник змін і абсолютно на боці протестувальників. Але це не означає, що я не працюю за стандартами чи не дотримуюсь журналістської етики. 

Мені не складно знімати, коли людей б’ють. Мені складно розуміти, що я взагалі не можу на це вплинути».