«Нам таке і не снилося»

Вересень 2007

Моя мета — автограф Ірени Карпи й побачення з молодим поетом Сашком Горським. Спойлер: я виконаю лише половину плану. Це історія про пристрасть на все життя. Важко не збитись на сентименти, коли говориш про справжню велику любов. 2007-й рік. Мені 17, і я вперше їду до Львова. 

— Ви тоже на цей книжний фєстіваль? — провідниця дивилася на нас скептично, насупивши брови.

— На Форум видавців!

— Ясно. Білєти, значить, без постєлі.

У смердючому плацкарті не зачинялися вікна й було так холодно, що ми не знімали шапок. Із тамбуру валив густий сигаретний дим. Вагон був набитий першокурсницями філфаку й молодими музикантами. Першокурсниці були безнадійно закохані в Дереша і Жадана, а музиканти — у першокурсниць. 

Для більшості з нас це був перший у житті Форум видавців. В уяві студентів гуманітарних факультетів Чернівецького університету імені Федьковича Львів був вітчизняним Парижем. Богемним містом, де мріяли жити й писати книжки навіть ті, чиї літературні амбіції ніколи не прокидалися в межах рідних буковинських кордонів.

«Презентації», «публічні дискусії» і «поетичні слеми» були словами-паразитами в наших діалогах. Автори сучасної української літератури були нашими рок-зірками. Після по-радянськи урочистих університетських заходів, які студенти-гуманітарії жартома називали «майорить жовто-блакить», ми були спраглі справжніх культурних подій. Де інтелектуали говорять «людською мовою», носять модні кеди і пишуть не лише про любов до Батьківщини, а й про подорожі та секс.

Бачили радісних щенят лабрадорів? Пасажири плацкарту, що з відкритими вікнами мчав у бік Львова, були ще щасливішими. Повні дурної енергії в очікуванні магії за рогом вузеньких львівських вуличок, встелених мокрою від дощу бруківкою.

Ми пів ночі гамували очікування пригоди. Напилися дешевого коньяку, змішаного з вишневим соком, закуталися в шерстяні шалики й повлягалися спати аж на світанку.

Вересень 2021

Я поставила смартфон на зарядку у вагоні інтерсіті. На під’їзді до Львова прийшло повідомлення від Ірени Карпи. Пише, що братиме участь у Форумі онлайн. 

«Чорт», — відповідаю я. І сама до себе всміхаюся: «До чого тут Аваков?».

2021-й рік. Мені 31. За останні 14 років я лише тричі не приїжджала на Форум. Уперше — коли жила в Криму. Вдруге — коли жила в Німеччині. Втретє — коли оселилася в Києві і робила ремонт у щойно придбаній квартирі. 

Решту років я відвідувала Форум як журналістка. Цьогоріч я тут уперше в ролі учасниці. За моїми колонками для порталу «Гендер в деталях» видавництво мальописів створило комікс. Презентація має відбутися в останній день Форуму. Доти я маю час відвідати кілька заходів і зробити традиційний світський обхід усіх книжкових стендів, щоб потеревенити з видавцями й купити кілька книжок.

Я викликаю убер до апартаментів, які забронювала  на airbnb. Блимає нагадування в телефоні: «Подзвонити Сашку Горському». 

Вересень  2007

Тоді ми не знали, що Львів — не найбільш сонячне місто у світі. Після холодної та хмільної ночі у прокуреному плацкарті група підлітків із Буковини вийшла на площу Двірцеву. Ми рушили пішки до готелю «Львів», щоб залишити там рюкзаки. Грошей на номери не вистачало. Ми скинулися на кілька двомісних кімнат. Планували по одному проходити всередину й нелегально лишатися на ніч. За нашими підрахунками, в одному двомісному номері могло розміститися плюс троє «зайців». 

Хлопець з оксамитовою шкірою, довгим русявим волоссям і дзвінким сміхом  заповнював на рецепції документи. Поет Сашко Горський. Працівниця готелю, схожа на завучку радянської школи, не піддавалася його шарму. «Паспорт. Третій поверх. Без сніданку», — бубоніла вона.

Я зачекала, доки він заповнить жовтуваті бланки для заселення.

— Привіт. Пам’ятаєш мене, я — Емма. Ми щойно приїхали. Сходимо разом на Карпу?

Він погоджується. В цей самий час до Львова в’їжджає кортеж, який не дасть моїй мрії здійснитися. Наші плани поламає почесний гість чотирнадцятого Форуму видавців, через якого на пів дня перекриють дороги й заблокують усі входи та виходи до палацу Потоцьких. Уперше на Форум видавців завітає третій президент України Віктор Андрійович Ющенко. 

Він проведе на Форумі кілька годин, придбає дитячі книжки для доньок і дасть інтерв’ю центральним каналам. 

Я залишуся сама з пом’ятим примірником «Перламутрового порно», який везла на автограф Ірені Карпі. 

2007-й був оголошений в Україні роком книги. Львівському форуму видавців дали статус національного, тобто пообіцяли фінансування з державного бюджету. Організатори Форуму уточнюють: «Хіба на папері».

Дві третини коштів, що оберталися на вітчизняному книжковому ринку, натоді все ще належать російським видавцям. За даними митників, лише 2005-го до України завезли книжок на 27 мільйонів доларів. За десять років ця цифра зменшиться до 1,5 мільйона. 

Коли через рік парламент ухвалив закон про 75% мовлення українською мовою, я перебралася  до Криму, щоб працювати на ялтинській радіостанції. Тамтешнім ЗМІ треба було зберегти ліцензії. Тобто забезпечити частку ефіру українською. Ведучих, які могли говорити нею, в редакціях просто не було. Тому запрошували студентів журфаку із західних областей. 

У Ялті я захочу придбати нову книжку Карпи «Добло і зло». Кількість книжок українською на півострові сягала 2%. Звісно, Карпи я не знайшла ані в Ялті, ані в Алушті, ані в інших містечках південного узбережжя. Доводилося складати список з українських книжок, які мама згодом передавала з Чернівців автобусом. У західних областях України аж третина асортименту книжкового ринку була українською. 

Вересень 2021

Цьогоріч Букфорум проходить у гібридному форматі. Звичне словосполучення в лексиконі організаторів усіх масових заходів часів пандемії. Більшість подій відбувається онлайн. 

Почесна онлайн-гостя Букфоруму — нобелівська лауреатка з Польщі Ольга Токарчук. Дискусія з нею відбувається польською мовою з українськими субтитрами. Виступ нобеліантки модерує український літературознавець Остап Сливинський. Виходить інтелектуальний фуршет про пандемічний постглобальний світ, Східну Європу, російсько-українську війну та відносини з Польщею. 

Ще одна онлайн-зірка цьогорічного Форуму — аргентинська письменниця Аріана Гарвіч. Модерувала розмову онлайн із Парижа Ірена Карпа. На Карпі — біла блуза й намисто з перлів, позаду на ліжку вмивається її пес. Дискусія точиться французькою, з українським озвученням. Просто повірте, чотирнадцять років тому група студентів-філфаку отетеріла б від такого градуса академічності, міжнародних подій та перекладних книжок.

У моїх спогадах Карпа зразка 2007-го носить кислотний топ із написом «ну шо, бичка» і співає пісню «Саша х*й». Попереду в неї дипломатична кар’єра в українському посольстві в Парижі і материнство. 

«Я тоді працювала на MTV. Одягалася я жахливо. Не дай Бог мені так вдягатися зараз — якщо побачиш, удар мене чимось».

Я пишу Ірені запитання в інстаграмі. Вона відповідає голосовими повідомленнями. Ми заледве можемо пригадати деталі свого перебування у Львові 2007-го. 

«Я почувалася як рок-стар, я досі так почуваюся. Це унікальний український досвід, коли до автора приходить купа людей, що не влізають у залу і стовбичать у дверях, аби послухати вірші. Це дуже класне відчуття. Воно нікуди не ділося», — надиктовує Карпа, роблячи безуспішні спроби вгамувати собаку, що гарчить десь поруч. 

«Цільова аудиторія? Я ніколи не думала такими категоріями. Приходили якісь зовсім діти, підлітки. І люди мого віку, і старші люди. Вони дякували, що можна читати живою мовою. Як змінилась аудиторія? Напевно, подорослішала. Хоча здебільшого це молодші дівчата, ніж я. В мене з’явилась аура старшої сестри. Потім буде аура мами, потім бабці. Це теж добре».

Я уявлення не маю, як українським письменникам вдавалося заробляти на початку двохтисячних. Найбільш схильною до читання була молодь. Не хочу узагальнювати і казати за всіх, але в студентські роки ми купували одну книжку на «банду» і вона ходила по руках. Більш «прокачані» читачі «піратили» книжки з інтернету.

«Пам’ятаю, що тоді наклад у три тисячі екземплярів здавався мені дуже класним. Для порівняння, перший тираж “Добрих новин” був 15 тисяч. Це все одно для мене мало, а для України багато».

Відповідно до закону про мову, ухваленого 2019 року, частка книжкових видань українською у кожній книгарні має становити не менше як 50%. Півтора десятиліття тому нам таке і не снилося.  

Вересень 2007

У перший день книжкового форуму 2007 року молода чернівецька письменниця Христя Вегринюк відвідала літературно-поетичну презентацію книжки Мар’яни Савки «Квіти цмину» і виступ Юрія Андруховича у театрі «Воскресіння». А ввечері, рафінованою українською, вправляючись у красномовстві та вишуканих мовних зворотах, вмовляла міліціонерів обмежитися лише попередженням. 

«До нас у номер вночі постійно приходили молоді, але вже досить відомі автори. Ми так активно й голосно читали одне одному поезію, що до нас викликали міліцію. Ми постійно цитували, декламували, говорили лише про літературу, здавалося, справді були помішані на ній. Скільки мали коштів — на все купували книжки, навіть не пригадую, де і що ми їли. І це було так добре!» — спогадами з того Форуму Христя ділиться зі мною тепер. Вона мешкає у Болгарії і цьогоріч спостерігає за Букфорумом онлайн. 

«Ми вдягалися дуже епатажно і виходили на заходи як справжня богема. Ми були такі вільні, ідейні та креативні, що, здавалося, можемо все. Я досі не уявляю, звідки в нас було стільки сил та енергії відвідувати заходи нон-стоп. Коли ми вночі майже не спали, а сиділи на підлозі, п’ючи пиво, вино і пишучи тексти», — пригадує Христя.

Запит на потужні літературні події був величезним. Через брак українських книжок, презентацій і фестивалів Форум був для нас як день народження, Різдво і Новий рік разом узяті. Це було феєричне свято, на якому ми пізнавали, як воно — бути новими українками та українцями. 

Вересень 2021

«За добу на цьогорічному Форумі видавців у Львові продажі вже менші, ніж покупки клієнтів інтернет-магазину після посту відомого блогера в одній із соціальних мереж, — пише засновник видавництва “Лабораторія” Антон Мартинов у фейсбуці. — Цей рік чітко підкреслив, що індустрія глобально вже зустрічає нову епоху. Виклик потребує пошуку відповіді на нього».

Презентація коміксу «Фемінізм і місто» відбувалася в останній день Форуму. Крізь колючий вітер і дощ я добрела до Наукової бібліотеки імені Івана Франка. Розпатлана, змерзла і змокла, я оглянула величезну залу й подумала: «Буде добре, якщо прийде бодай три відвідувачки». Жанр коміксів в Україні не надто популярний. А цільова аудиторія графічних романів не те щоб цікавилася темою прав жінок. Коли приміщення почало заповнюватися людьми, я не вірила власним очам. 

Ми заледве вклалися у відведений час. І, на жаль, не встигли відповісти на всі запитання аудиторії. 

У моєму списку форумних покупок було чотири книжки. В результаті я везла до Києва вісім кілограмів книжок — розмаїття книжок українською вражає. Однак у фейсбуці вся стрічка заповнена світлинами з порожніми поверхами палацу Потоцьких, наріканням на низькі продажі та брак сильних концептуальних книжок, які б привернули увагу до події. Я читаю ці відгуки й почуваюся щасливою. Чому? Бо ми так швидко забули про монополію російської книжки і культурний голод, який був іще зовсім недавно! Бо ми вимогливі та спраглі. Форум видавців у Львові зробив грандіозний внесок у розвиток вітчизняних літературних процесів. І перевернув моє життя. На початку розповіді я попереджала: це історія про пристрасть. 

Я набираю Сашка Горського в месенджері. Вже багато років він живе у Німеччині, але ми досі лишаємося на зв’язку:

«Саш, привіт. Пам’ятаєш той Форум 2007-го?»

Вересень 2007

Ми поверталися додому в одному вагоні. Я — і молодий поет Сашко Горський, з яким так і не вдалося сходити на побачення у Львові. 

«Ми можемо влаштувати побачення просто в тамбурі», — запропонував він.

Дим виїдав очі. Ми пили «Львівське», по черзі передаючи пляшку одне одному. Я везла додому «Перламутрове порно» без авторського підпису. 

— Я б так хотіла, щоб це і було моїм життям, розумієш? — казала підліткова версія мене Сашкові.

— Тоді ти маєш стати провідницею, — сміявся він.

— Дурненький, я про книжки! 

Я ніколи не знала, як закінчити речення «коли виросту, хочу бути…» Аж доки не з’їздила на свій перший Форум видавців. Я не знала, ким стану в майбутньому, але завдяки тій поїздці знайшла найбільшу пристрасть у житті. 

Емма Антонюк, авторка книжкової рубрики у програмі «Вікна Новини» на телеканалі СТБ, книжкова оглядачка «НВ», популяризаторка читання, співавторка коміксу «Фемінізм і місто», найпалкіша шанувальниця львівського Букфоруму.