Щеплені від страху

Майже мільйон українців вже перехворіли на коронавірус, лише за офіційними даними. Близько 23 тисяч із них — померли. Щодня до цієї статистики додається кілька тисяч нових інфікованих і щонайменше сотня померлих. І поки в в Україні лише очікують на перспективи початку кампанії з вакцинації, у 52-х країнах світу з кінця минулого року від COVID-19 вакцинувалося вже майже 57 мільйонів людей. 

Серед них є й українці, які розповіли Reporters про побічні ефекти щеплення, страх смерті і дивовижний прорив людства — менш ніж за рік створити ефективну вакцину.

«Вакцинувалася, коли зіставила свої страхи»

Педіатр Оксана Клімова оселилася в Іспанії у 2002 році. З 2007-го працює у Валенсії за фахом.

Минулий рік минав важко. Спершу в Іспанії, як і повсюди у світі, чиновники самовпевнено переконували: вірус десь далеко, до нас не дійде. А як дійде, матимемо хіба кілька тисяч хворих на всю Іспанію. І тут у березні почалося! Аналізуючи симптоматику пацієнтів, можна зробити висновок, що насправді вірус прийшов до нас ще раніше, проте у країні не сприйняли цього всерйоз. А тому іспанський уряд, як і більшість інших, відреагував невчасно. У першу хвилю пандемії нам навіть захисних засобів бракувало. Бувало, замість костюмів одягали на себе сміттєві мішки, щоби хоч якось захиститись. Нам не вистачало всього, та найважче для мене й колег було повертатися додому: йдеш і не знаєш, чи несеш із собою цю заразу в сім’ю.

Реанімації були переповнені. Знаю з розповідей колег, які чергували тоді на прийомах, що людям відмовляли у госпіталізації лише тому, що для них не було ані місць, ані апаратів ШВЛ. Думаю, дах тоді зривало усім. Негативних новин було стільки, що ми просто перестали їх дивитись, аби не лякатися ще більше. Людина така, що звикає до всього. Влітку кількість хворих почала зменшуватись, статистика була непогана, і впевненість у тому, що тепер усе обійдеться, знову-таки, далася взнаки. Днями колеги скинули мені статистику, де чітко видно: Велика Британія та США за кількістю нових хворих почали йти вниз, натомість Іспанія знову стрімко підноситься на перше місце.

Сьогодні справи навіть гірші, ніж у березні. Хоча, з іншого боку, більшу кількість випадків можна пов’язати з більшою кількістю тестів. Хай там як, реанімації знову переповнені. Знову скасовують планові операції та візити до вузьких спеціалістів, попередньо призначені педіатрами та сімейними лікарями: колег або направляють допомагати у шпиталях, або переоснащують їхні відділення для лікування COVID-19. Як на мене, іспанці в чомусь подібні до українців. Нехай і законослухняніші, проте дають слабину і — попри заборону збиратися разом — все одно влаштовували сімейні різдвяні вечері, зустрічалися гуртом. Тому спалах, який маємо нині, я називаю «насвяткували».

Пандемія змінила мою роботу: переважно я працюю у телефонному режимі. Якщо описані симптоми дозволяють призначити лікування віддалено — призначаю, а як маю сумніви чи інформації бракує, то на власний ризик організовую фізичний прийом. Ідучи до пацієнта з підозрою на COVID-19, належно одягаюсь: респіратор, костюм, шапочка, рукавички. Згодом лікарні почали забезпечувати нас усім необхідним. Можна попередньо людині тест призначити — за пару годин матиму відповідь і йтиму на роботу без страху. Хоча без страху — це надто голосно сказано: сьогодні людина може бути «негативною», а завтра все зміниться. Словом, можна «вляпатись», і через це постійно переживаєш.

Утім, мені пощастило — за цілий рік я не захворіла. А може, хворіла, але не помітила. Та було б дивно — у сім’ї теж ніхто не хворів. Аналізи кілька разів робила: одного разу мала симптоми, іншого — колега захворіла, а ще якось нам усім у відділенні робили аналіз на антитіла. Тішились із колегами — думали, ось зараз побачимо, що маємо їх, і видихнемо. Але антитіл не виявили. Цей вірус і сьогодні ставить більше питань, аніж дає відповідей. Якось до мене приходила сім’я — батьки з півторарічною дитиною. Малеча постійно на руках, її цілують, обіймають — звісно ж, без маски. Та ось дивина — у цій сім’ї «позитивною» виявилася лише дитина.

Знаю, що багато людей в Іспанії з нетерпінням чекали на вакцину. Тут антивакцинаторів небагато — як є, то переважно вихідці із пострадянського простору. Тутешніх же не треба довго вмовляти — лікар має авторитет у населення. Буває, за температури місцеві мами й парацетамолу дитині не дадуть, поки лікар не скаже. І календар щеплень тут набагато повніший, ніж в Україні. Крім обов’язкових, є рекомендовані —  батьки зазвичай купують і їх.

Першими почали вакцинувати мешканців і медичний персонал будинків для людей літнього віку. Це було 27 грудня, а вже через тиждень черга дійшла до лікарів. Уряд закупив для Іспанії вакцину Pfizer. Знаю, що приїде й американська Moderna, але поки що її немає. Хай там як, ми би не змогли обирати — доставка препаратів до медичних центрів централізована. В одному флаконі, якщо не помиляюся, шість доз, а у випадку з моїм колективом на них навіть були наші імена. Контроль жорсткий: у продажу цих препаратів немає і поки що не очікують.

Після вакцинації я почувалася прекрасно. Рука трохи боліла — більше, ніж після уколу, — та це не заважало. На другий день боліло точно як після уколу. А на третій не було вже нічого. В інструкції написано, що реакція буде більш вираженою після другої дози. Тож побачимо — я щепилася 11 січня, від першої дози має минути як мінімум 21 день. Після лікарів на черзі люди з груп ризику, а коли будуть щеплювати решту — невідомо. Знаю, що доставка вакцини вже не встигає за темпами вакцинації.

Не скажу, що я зітхнула з полегшенням — імунітету ж поки що немає. Навіть після другої дози доведеться ще деякий час носити маску та дотримуватися решти карантинних правил. Проте обережна надія на краще з’явилась. Мене не лякають нові штами коронавірусу, про які зараз пишуть у новинах, адже це логічний розвиток подій. Вакцину пристосовуватимуть до них і покращуватимуть. А, можливо, формуючи імунітет до білка, який є спільним для усіх інших штамів, нинішній препарат послужить захистом і від майбутніх мутацій. Усе це ми дізнаємося за два-три роки.

Щодо вакцинації в мені боролися два страхи. Перший — це страх реакції організму на вакцину.

Втім, направду, у власній практиці я ніколи не зустрічала наслідків вакцинації, яких варто було би побоюватись чи навіть згадувати. Температура чи біль у м’язах — це не «побічка», а пряма реакція. Вона прописана в інструкції та вважається нормою.

Проте значно більшим був мій другий страх — від страшної статистики в Іспанії. Можливо, за темпами захворюваності ми випереджаємо сьогодні США і Британію саме тому, що вони першими почали вакцинуватись, тож їхні цифри пішли вниз. Зіставивши ці два страхи, своїм українським знайомим можу сказати: «Вакцинуйтеся. Моя близька подруга за десять днів втратила трьох членів сім’ї, і ніхто з них не був старим. У родині моїх пацієнтів від коронавірусу помер 40-річний батько — дебелий двометровий чоловік. Я вакцинувалася, коли зіставила свої страхи».

«З населенням 1 мільйон 330 тисяч, цьогоріч Естонія планує закупити 2 мільйони 100 тисяч доз вакцини»

Хірург Андрій Лапатько народився і виріс у Запоріжжі. У 2012 році емігрував до Естонії, куди згодом приїхала і його дружина. Працюють в одній з лікарень Нарви: вона — терапевтом, а він — в ургентному хірургічному відділенні.

Перший пік пандемії ми перенесли легко — найбільший спалах був на острові Сааремаа, куди вірус завезла італійська команда з волейболу. Рух між материком і островом було легко обмежити, поодинокі випадки в інших містах ізолювали — карантин виявився ефективним. Влітку обмеження почали послаблювати. Здавалось, повертається нормальне життя.

Втім, наприкінці вересня у Нарві почалося катастрофічно швидке зростання кількості інфікованих. Справа в тому, що естонці дуже полюбляють хокей на льоду. Коли проходили змагання, приїжджала команда з іншого міста й інфікувала нашу, місцеву. Зараження дійшло навіть до моєї лікарні: колега заразилася від доньки, яка сиділа за однією партою з хлопчиком, що грає у місцевій команді. Так Нарва стала лідером Естонії за темпами захворюваності. З 543 випадків, виявлених у країні вчора, на наш регіон припадає 82. Це багато, враховуючи, що у всій Естонії проживає менше людей, ніж у Запорізькій області!

Нині два відділення нашої лікарні відведено для хворих на COVID-19. Натомість хірургічне зачинене. Ми мали спалах серед хворих і персоналу — п’ятеро колег заразилися. Нині працює лише ургентна хірургічна служба. Ми приймаємо винятково пацієнтів із нескладними проблемами — гнійними процесами, наприклад, із чим можна впоратись за день, або невідкладними випадками, як ножові чи вогнепальні поранення. Від початку пандемії лікарів забезпечували всім необхідним: масками, рукавичками, ізолювальними окулярами, захисними костюмами. Лікарнею я пересуваюся у масці, а контактую з пацієнтами у респіраторі — за рік все ж не захворів. Сподіваюся, уже й не захворію — 28 грудня мені ввели першу дозу вакцини.

Естонія як країна ЄС підписала меморандум про отримання вакцин ще перед тим, як вони пройшли випробування. Сьогодні ми вже маємо Pfizer, Moderna, незабаром підвезуть AstraZeneka. План уряду такий — починаємо з медичних працівників, потім — мешканці будинків для людей літнього віку, а з лютого вакцинуємо все населення. Pfizer зберігається за температури -70°C, тому вакцинація цим препаратом відбуватиметься лише у великих лікарнях. У менших буде Moderna та AstraZeneka, які зберігати легше. З населенням 1 мільйон 330 тисяч, цьогоріч Естонія планує закупити 2 мільйони 100 тисяч доз вакцини. Кожен потребує дві дози. Дітей до 16-ти, за інструкцією, вакцинувати не можна — на них клінічних випробувань не проводили, а доросле населення буде забезпечено на 100%. Лікарям вакцину вводять безкоштовно, як і всім, хто має медичне страхування.

Особисто мені вакцинуватися страшно не було. Препарат уводять у дельтовидний м’яз, і дві доби після першої дози те місце відчутно боліло. Було дискомфортно піднімати руку, але в цілому — жодних побічних ефектів. Дружина трохи сумнівалася, чи погоджуватися на вакцину. В університеті я займався науковою роботою, в тому числі пов’язаною з імунологією, тому детально пояснив їй, чому вакцинуватися препаратом Pfizer безпечно. Тим паче, дружина працює у ковідному відділенні. Якщо вона інфікується на робочому місці, то отримає велике вірусне навантаження. А важкість захворювання якраз і залежить від того, скільки вірусу ти отримав. Коли забагато — імунна система пригнічується, здається.

Я хірург, а не імунолог, проте знаю, що нові вакцини — матричні РНК-вакцини, як-от Pfizer і Moderna — відрізняються від наявних раніше. Для їхнього виготовлення використовують не сам вірус, як зазвичай у вакцинах, а лише його невелику частинку — білок, або шип, за допомогою якого у природних умовах вірус проникає всередину клітин людини.

Сама собою та частинка не здатна викликати захворювання, і нам вводять навіть не шип, а його РНК (молекули, де зберігається головна інформація про віруcний білок), поміщена в захисну капсулу. Коли людина отримує вакцину, ці молекули потрапляють у кров, а звідти — всередину наших клітин, де вірусний білок починає множитись. Щойно імунна система організму помічає цей процес, то починає захищатися — виробляє антитіла, нові клітини, що боротимуться з чужорідним білком. Вони знищать його, не давши виникнути захворюванню.

Загалом питання, вакцинуватися чи ні, перед естонцями не стоїть. Препарати якісні, людям надають усю необхідну інформацію про виробників. 

«Це диво, що вакцину винайшли менш ніж за рік і підтвердили її ефективність у 90%»

Тіна Голобородько родом із Одеси, але з 15 років переважно проживає у США. У Нью-Йорку працює госпіталісткою — лікаркою, яка відповідає за лікування госпіталізованих пацієнтів, що не потребують хірургічного втручання.

На початку березня, коли про хворих ми чули лише з новин із Китаю та Італії, було дуже страшно. Деякі колеги навіть склали заповіти. Ще більше у лікарні перелякалися тоді, коли в нас не виявилося захисту. Ми знали, що китайські та італійські лікарі носили важкі комбінезони і все одно помирали. А нам видали звичайні маски і сказали, що ми у безпеці. Викручувались кожен як міг: хтось натягав по три маски відразу, комусь вдалося дістати маски n95 (рекомендовані для лікарів, вони фільтрують не менше як 95% небезпек у повітрі), інші познаходили десь респіратори, більше схожі на протигази. Дякувати Богові, на початку квітня n95 з’явились у всіх.

І вчасно, бо саме тоді у Нью-Йорку почався спалах захворюваності. Ніколи у житті я не бачила стільки смертей, не втрачала стількох пацієнтів. Людей помирало так багато, що я почувалася як на війні. Накривало відчуття безпорадності: адже що я можу їм дати, крім кисню та експериментальних ліків, ефективність яких до кінця не доведено? Ми не хотіли, аби хворі лежали у коридорах, тож у нашій лікарні закрили спортзали, їдальні, педіатричне відділення, центр ортопедичних операцій — і протягом тижня-півтора нам вдалося вдвічі збільшити кількість ліжко-місць. Усі поверхи були наповнені хворими. Нині ж, окрім «ковідних», ми вже маємо «чисті» поверхи, куди потрапляють лише з негативним тестом. 

Я дуже береглася, адже, як і решта лікарів, більш налякана: ми бачили лише складних пацієнтів. Дехто з колег хворів, але мене оминуло. Як же я раділа, коли винайшли вакцину! Вважаю, що це диво! Від СНІДу та гепатиту С, попри роки досліджень, вакцини і досі немає. А тут її не лише винайшли менш ніж за рік, а й підтвердили ефективність у 90%. Нам знадобився весь прогрес, який тисячоліттями накопичувало людство.

Вакцинація у США розпочалась у грудні. Першими щепили всіх працівників будинків для людей літнього віку, а також медиків, які працюють з ковідними пацієнтами: людей із приймальних відділень, реанімації та нас, госпіталістів. Жодних побічних ефектів я не відчула, хоча й прислухалася до власних відчуттів. Рука теж не боліла — укол був як укус комара. Нічого не відчувала і після другої дози, навіть розхвилювалася: чи cпрацює та вакцина на мені взагалі? У колег, які першого разу теж не мали реакції, тепер боліла рука або нудило, дехто відчував дискомфорт у тілі, одного серйозно лихоманило. Втім, за день у них усе минуло, натомість я взялася читати і дізналася, що у людей без побічних ефектів виробляється така ж хороша імунна реакція, що й у решти.

11 січня почали вакцинувати людей віком понад 65 років, а також учителів, продавців продуктових магазинів, касирів та усіх, хто працює безпосередньо з людьми. Наразі цей етап триває, і вже відчутний брак вакцин. Здебільшого вакцинують не у лікарнях, а у просторих, спеціально виділених владою приміщеннях: конференц-центрах, транспортних терміналах, школах. Усюди, де можна дотримуватись соціальної дистанції. Коли щеплять усіх — невідомо. Влада говорить, до літа в кожного мешканця США має бути доступ до вакцини. Вона безкоштовна, навіть якщо не маєш страхування або громадянства.

Не всі американці бажають вакцинуватися. Деякі кажуть: хочемо почекати і подивитися, чи з вакцинованими нічого не станеться. Загалом серед людей популярні кілька міфів. 

Є побоювання, що мРНК — вакцина нова, а тому до кінця не вивчена. Проте насправді вакцини цього типу існують і їх вивчають із 2011 року. Moderna випустила мРНК-вакцину від вірусу Зіка, яку протестували на великій кількості людей. Вона була безпечною й ефективною, хоча до ринку препарат так і не дійшов — потреба відпала: вірус Зіка несподівано зник. Існують протиракові мРНК-вакцини і багато інших, тож якби були проблеми з власне технологією, ми би вже про це знали.

Інший міф — технологія стане частиною нашої ДНК. Це неможливо: введена із вакциною РНК не проникає у ядро клітини, де зберігається ДНК людини. Вона залишається у цитоплазмі, де швидко продукує шиповидний білок, до якого й виробляються антитіла, а далі протягом дня руйнується без сліду. Для цього, власне, і потрібні глибока заморозка і друга доза — адже структура РНК дуже нестабільна.

Нарешті, третій міф, який мене вражає: вакцина нібито впливає на фертильність жінки. Щойно це почувши, багато жінок навідріз відмовились від вакцинації. Якби цей міф виявився правдою, жінки, які перехворіли на COVID-19, стали би безплідними. Тим не менш, багато жінок, які перехворіли, вже вагітні та виношують дітей без труднощів. Навіть щеплені уже вагітні.

За майже рік досліджень на мільйонах людей серйозних побічних ефектів мРНК-вакцини не виявлено, крім рідкісних випадків анафілактичного шоку. Це складна форма алергії, за якої стає важко дихати і можна задихнутися. Усього Pfizer і Moderna описали 21 такий випадок, з них семеро раніше мали алергію, ще семеро — зіштовхувалися з анафілаксисом раніше. Тепер таких людей вакцинують під наглядом і спостерігають за ними не 15 хвилин, а до години часу. Зазвичай реакція може виникнути протягом першої години після введення вакцини.

Ризик, що ви захворієте на COVID-19, значно вищий за ризик отримати анафілактичний шок від вакцини. Я виписувала з лікарні багатьох, чиє здоров’я скалічила ця хвороба. Хтось решту життя проведе на кисні, комусь вірус уразив серце, іншим — нирки, після виписки ці люди залишаться на діалізі.

Досліджено, що у людини, яка перехворіла на коронавірус, ризики знову потрапити до лікарні з будь-якою проблемою у п’ять разів вищі. Я бачила стільки страшного, пов’язаного з цією хворобою, що для мене вигода від щеплень очевидна.

Попри дві дози, сьогодні я продовжую носити маску: звикла до неї, вдома часом забуваю зняти. Вакцинованим ще радять не розслаблятися. Вакцина ефективна на 95%, проте фармацевтичні компанії поки що не відстежили, чи не можна залишатися безсимптомним носієм вірусу, вже не шкідливого для тебе, але готового вчепитись в іншу людину. Мабуть, маски залишатимуться з нами доти, доки 75% населення не вакцинується. У Нью-Йорку досі відчувається, що люди стали обережнішими. Ніхто ні з ким не зустрічається. Кожне таксі має поліетиленову перегородку між водієм і пасажиром, обидва у масках. Усі скрізь у масках — навіть на порожніх вулицях, де це не потрібно. Їх можна зрозуміти: минулої весни містом їздило більше катафалків, аніж таксі. Тепер потерпіти залишилося лише кілька місяців.

Фотографії надані героєм та героїнями матеріалу.

[Матеріал створено за підтримки Посольства Королівства Норвегія в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду Норвегії.]