Киримлилар завжди повертають своє

16 березня 2014-го росіяни провели у Криму незаконний референдум про статус півострова. Окупація Криму стала початком російської агресії проти України, яка триває і сьогодні. Це вже втретє, коли корінні народи півострова, зокрема кримські татари, мусили покидати рідну землю. Вперше — після окупації ханату Російською імперією, вдруге — внаслідок депортації радянською владою.

За десять років до референдуму, коли над Бахчисараєм ще незаконно не висів російський прапор, документальний фотограф Геннадій Мінченко почав знімати життя кримських татар у місті і на всьому південному березі Криму. Разом з іншим документалістом Олександром Глядєловим Геннадій поїхав туди вперше від Польського інституту у Києві, і потім повертався знову і знову. Його плівки згодом стали частиною документального фільму «Мустафа» про одного з провідників кримськотатарського національного руху Мустафу Джемілєва.

«Я почав знімати у 2004 році. Це був час пропаганди, усе телебачення було проросійське — по телевізору казали, що у Криму загострюється ситуація із заворушеннями і земельними захопленнями з боку кримських татар. Казали: “татари наглєют”. Ми говорили з Сашею про те, що там, мабуть, буде конфлікт. 

Та коли ми приїхали, я був шокований від того, наскільки татари привітні люди — куди б ми не прийшли, нас приймали дуже гостинно. Ми жили там у сімʼї, в якій старшого брата вбили за активізм, а його діти продовжували його справу. Ми так здружилися, що я їздив до них до самої окупації — жив у них, проявляв плівки у їхній ванній. 

За ті перші десять днів, що я провів у Криму, ми бачили і знімали багато людей з різними долями — молоду дівчину, що вийшла заміж за афганця, народила дитину у Бахчисараї і більше не мала звʼязку з чоловіком. Працівників будівельних бригад і ювелірної майстерні біля Ханського палацу, в якій робили унікальні речі. Знімав побут людей, їздив на ті так звані земельні захоплення. Після розпаду Союзу татари повертались поступово додому і просто у полях біля траси облаштовували собі будиночки — без світла й води, ставили бензинові генератори, робили свердловини. Вдень їх ганяли, тому вони приїжджали вночі — вимикали габаритні вогні, зʼїжджали з траси і розвантажували в темряві фури з цеглою, а вранці міліція бачила вже збудовані будиночки. 

Біля вокзалу у Бахчисараї був закинутий ринок. Радянська влада поставила його на татарському кладовищі, де був похований їхній святий, сакральне для них місце. Татари хотіли перенести цей ринок в інше місце, а цвинтар привести до ладу. Влада вперлася рогом. Коли татари почали протестувати, силовики реагували дуже жорстоко. Били всіх без розбору, перевернули машину Мустафи Джемілєва. Проросійська молодь ходила з камінням і палицями. Люди після цього побоїща чергували там вдень і вночі. І за пару місяців влада здалася — ринок віддали. Татари знову відвоювали своє».