Країна з прозорими стінами

За два роки команда ProZorro отримало чимало нагород. World Procurement Awards 2016, Davos Awards 2017, USA Institute of Peace, Open Government Awards 2016 — це далеко не повний перелік. Реформу держзакупівель вважають однією з головних реформ останніх років: про неї говорять за кордоном, із неї беруть приклад, її підтримують міжнародні партнери України.

З весни 2016 року система ProZorro заощадила для України понад 92 мільярди гривень. Щоб її запустити, активістам і новим політикам довелося подолати опір старої системи і перевернути уявлення про державну службу. Як їм це вдалося, хто тепер працює з даними ProZorro і як самостійно використовувати систему — читайте у нашому репортажі. 

Як це читати

Аби надалі не обтяжувати тексту, слід пояснити дещо на старті.

ProZorro — це електронна система державних закупівель. У ній усі замовлення на товари, послуги й роботи від державних організацій і підприємств можна переглянути в єдиному місці онлайн.

Є два види закупівель — допорогові та надпорогові. Допорогові — ті, що дешевші від 200 тисяч гривень для товарів і послуг або дешевші від 1,5 мільйона для робіт.  Надпорогові — дорожчі. Допорогові розпорядник може проводити на власний розсуд — у коротші терміни через систему або без конкурсу, а якщо бюджет не перевищує 50 тисяч, навіть не варто звітувати. У випадку надпорогових обов’язково проводять конкурс на найвигіднішу пропозицію, заборонено прямі домовленості між замовником і постачальником, а вся документація про закупівлю має бути опублікована на сайті. Це й називають тендером.

У 2019 році закон «Про публічні закупівлі» дещо змінили. Зокрема, тепер закупівлі на суму від 50 до 200 тисяч гривень теж проходитимуть за конкурсом. Окрім того, компанії, що подавали «аномальну низьку ціну» (тобто на 30 % нижчу від середньої запропонованої конкурентами), повинні пояснити, як виникли такі цифри, інакше ― дискваліфікація. У Міністерстві розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства вважають, що це допоможе вивести з тіні ще 9 млрд гривень. 

ProZorro дає можливість вийти на ринок державних закупівель тим, хто раніше не мав туди доступу, — малому й середньому бізнесу. Це заважає монополіям, які зазвичай, за браком конкуренції, пропонують нижчу якість за вищу ціну. Український ринок закупівель — це приблизно 600 мільярдів гривень на рік, і тепер працювати на ньому можуть навіть фізичні особи-підприємці. 

Завдяки компонентам системи ProZorro, ProZorro.Sales, bi.prozorro.org і DOZORRO перевірити чесність тендерів може будь-хто: держава, конкуренти, учасники, активісти, журналісти та решта охочих.

Прозоре щастя

Менеджерка Мар’яна у будівельному бізнесі вже 12 років. Офіс «Роксіс груп», де вона працює зараз, розташований в історичному центрі Львова. Один поворот від головних вулиць ― і вже тихо. 

У Мар’яниному кабінеті течки, переліки, записники ― між паперових справ вона почувається легко та впевнено. Дається взнаки досвід ― і минуле, де паперів було більше. Значно більше.

Жінка працювала у двох компаніях ― до «Роксіс груп» Мар’яна перейшла в 2017 році. Тут для неї почалася робота з електронною системою закупівель ― відстежувати тендери, підбирати пакет документів, аналізувати помилки. Для неї такий досвід ― відносно новий. До ProZorro тендери теж були, проте їх проводили інакше. 

Спершу Мар’янин директор приходив в офіс із величезною текою ― це були вимоги до тендера. Звідки він їх брав, жінка не знає й досі: сумбурність і незрозумілість ― основні спогади про ту роботу. 

— Ми кілька тижнів могли збирати, друкувати та зшивати документи. Треба було вручну пронумерувати кожну сторінку, поставити на кожному папірці печатки з обох боків, усе підписати й скласти зміст. П’ятеро людей нічим більше не займались, окрім цих паперів, ― іноді для одного тендера треба було підготувати більше як тисячу сторінок. 

Зшиток запаковували у конверт, із яким директор їхав до замовника у заздалегідь визначений час. Коли збиралися всі учасники, замовник роздруковував конверти і зачитував. Усе. Навіть зміст. Закінчувалося дійство через кілька годин. Компанія, де працювала Мар’яна, жодного разу не перемагала ― причин ніхто не повідомляв. 

— Можливо, це нагадувало роботу наосліп. Працюєш, стараєшся ― і все безрезультатно, а ти навіть не знаєш чому, ― пригадує Мар’яна.

Натомість із початком роботи через ProZorro з’явилося відчуття стабільності ― в електронній системі можна побачити всі зауваження й відмінності від переможців. 

— Я не ходила на жодні тренінги ― всьому навчилася сама. Лише раз була на семінарі, але загалом про все дізнавалася на практиці, хоча спочатку було складно звикнути до нової системи, ― розповідає жінка. 

Тепер оголошення про тендери моніторить директор ― іще до початку процесу можна дізнатися всі деталі й не боятися, що щось лишилося в тіні. Підготовка документів тепер триває кілька днів. Мар’яна навчилася розпізнавати фейкові компанії-конкуренти, підписана на розсилку улюблених замовників і з цікавості може читати тендерну документацію з проєктів, де її фірма навіть не брала участі. На рахунку «Роксіс груп» ― більше як двадцять перемог у тендерах.

— Кожен аукціон ― це цікаво. Готуєшся, стежиш, переживаєш, вираховуєш ціну ― це завжди хвилююче. 

Мар’яна говорить про сухі цифри й таблиці ― а відчуття, ніби захоплено описує музику. Свою роботу вона однозначно любить. А ще ― розуміє. 

— ProZorro дає відкритість. Ми розуміємо, що і за якими принципами відбувається, і знаємо, яким є наше обличчя в бізнесі. 

Перевірені схеми

За сотні кілометрів, у Києві, є інший офіс ― на гамірній вулиці неподалік центру, вікна якого виходять на колишній ангар. У кабінетах багато світла, на стінах плакати й наліпки, фотографії команди й цитати. Більше схоже на офіс креативної команди, аніж на структуру, що реформує країну. Але саме тут розташований український офіс глобальної антикорупційної організації Transparency International, що запускав систему ProZorro.

— Державні закупівлі у країнах слабкої демократії — одна з найвразливіших для корупції сфер. Усі тендерні закупівлі держава здійснює за наші податки, тому ми мусимо знати, як це відбувається. До реформи це було в тіні, — пояснює екс-голова правління ТІ Україна Ярослав Юрчишин.

Раніше все працювало за перевіреними тіньовими схемами. Наприклад, держава оголошувала про закупівлю харчування для школи, а відповідальний за процес чиновник віддавав замовлення пов’язаній з ним фірмі. Через відсутність конкурентів нема чого дбати про якість товару ― держава й так купить. Тож така корупційна схема працювала за рахунок дітей. 

До реформи в Україні існувала Тендерна палата, яку створив народний депутат Антон Яценко. Ярослав Юрчишин розповідає: Палата була схожа на громадську структуру, але корумповану. Жоден тендер не можна було провести без сертифіката від Палати, але за цей документ треба було заплатити. Проводити закупівлі могли лише спеціалісти, підготовлені в Палаті, ― і за навчання також слід було платити. Фактично, це були не хабарі, а бюрократичні схеми. Проблема в тому, що гроші йшли не в бюджет, а наглядовій раді Тендерної палати ― представникам міністерств і депутатам. 

— Прийшовши до влади, команда Януковича була шокована масштабом ― вони і зруйнували Тендерну палату. Але ці схеми не зникли, а перейшли до Міністерства економічного розвитку й торгівлі, ― пригадує Ярослав. 

Він розповідає, що багато депутатів мали і мають власні фірми або ними володіють пов’язані з депутатами люди. Реформа зробила їх неконкурентними, адже на ринок вийшов малий і середній бізнес, що раніше не мав до нього доступу. Менший бізнес мобільніший, з ним легше домовитися, він пропонує дешевші послуги, товари й роботи ― через це розвалилися схеми, напрацьовані десятиліттями. 

— Депутати змінювались, а схеми жили далі. Після Помаранчевої революції ринок контролювали представники БЮТ, потім прийшла «Партія регіонів», після Революції гідності теж були плани, кому що дістанеться, але не склалось ― інформація стала відкритою. 

У законі про публічні закупівлі до 2014 року було понад 40 винятків ― простими словами, закупівлі можна було проводити взагалі без правил. Наприклад, ніхто не знав, що відбувається зі сферою національної безпеки й оборони ― ні про техніку, ні про харчі для солдатів. Так само закрито працювали лікарні ― мовляв, треба оперативно закуповувати ліки. Після Революції гідності сферу державних закупівель узялися реформувати. 

Від Facebook до меморандуму

У 2014 році Павло Шеремета, викладач Києво-Могилянської бізнес-школи, став міністром економічного розвитку і торгівлі у першому «уряді народної довіри». Одна зі сфер, яку він вирішив реформувати, ― державні закупівлі. Його ідеєю було усунути будь-які винятки, щоб усі закупівлі проводили однаково. 

Для цього зібрали команду, в основі якої були члени Відкритого університету Майдану. Розпочинав разом з міністром Олександр Стародубцев, засновник громадянської платформи «Нова країна», ― він і почав гуртувати реформаторів. Зустрічалися спершу в кав’ярнях, вільних просторах, аудиторіях Києво-Могилянської академії, Київській бізнес-школі, потім ― у кабінетах Міністерства економічного розвитку й торгівлі. Ярослав Юрчишин пригадує: спершу було відчуття, ніби вони продавали повітря ― особливо коли пафосно розповідали на конференціях про те, чого ще не існує.

Уже на тому етапі почалися проблеми, каже він, ― протестувала сфера національної безпеки й оборони, яку тоді контролювало середовище Сергія Пашинського з «Народного фронту». 

— В уряді Павлові чітко сказали: війна, реформа закупівель не на часі. Звучить смішно, але пояснювали: ворогові не можна знати навіть розмір взуття, щоб не вирахувати, які в нас військові. Як з’ясувалося потім, так протестували, бо за ціною нових танків закуповували старі або ж заробляли на паливі для техніки. На війні наживались. 

На той час команда реформаторів консультувалася з колегами з Грузії, які вже випробували схожу відкриту систему державних закупівель. У Грузії систему контролювала держава ― коли Саакашвілі прийшов до влади, на нього покладали величезні надії. Натомість в Україні хотіли відокремити електронні майданчики від держави ― це мало б зробити процес дешевшим, адже не довелось би тримати єдиний сайт закупівель. Легше було надати інформацію різним майданчикам, які конкурували б за те, хто приведе якіснішого постачальника за кращу ціну. 

Та стало очевидно, що держава не готова до прозорості, ― Павло Шеремет заявив, що йому не дають проводити реформу, і звільнився. 

— Тоді було не зрозуміло, що буде із закупівлями. Держава не могла контролювати реформу, але чому вона мусила б передавати свої функції якійсь громадській організації? ― пригадує переживання Ярослав. 

На зміну Шереметові прийшов Айварас Абромавичус ― він дав карт-бланш своїй команді і запросив у міністерство нових людей. Частина активістів прийшла у департамент закупівель, частина лишилася в реформі як волонтери, забезпечували ІТ-супровід і піар. Але довіри між бізнесом і державою все одно не було. Тоді в Олександра Стародубцева виникла ідея «золотого трикутника партнерства»: держава, що замовляє послугу, бізнес, який її забезпечує, і громадська організація, що контролює процес. Перші дві ланки були ― лишилося знайти ГО.   

Перед реформаторами стояло складне завдання ― знайти громадську організацію, якій довіряв би і бізнес, і держава. Спочатку планували створити ГО, засновниками якої були б представники різних майданчиків, однак зрозуміли, що міжнародні кошти залучити не вдасться, ― був ризик перетворення в нову «Тендерну палату». Шукали організацію з іменем ― тому звернулися до Transparency International Україна. 

— Ми мали засновану в 2012 році Мережу за доброчесні закупівлі в багатьох регіонах. Нам дали унікальну роль ― утримувати державну систему. ProZorro забезпечувала збір, зведення інформації на майданчиках ― це був величезний масштаб, ― пояснює Ярослав. 

Виконавчим директором тоді був Олексій Хмара. Ярослав Юрчишин на той час працював у правлінні, і Олексій скликав їх на засідання в офісі на Саксаганського, щоб обговорити цю ідею. 

— Ми дискутували, адже не хотіли повторити історію з Тендерною палатою. Також не були впевнені у щирості намірів бізнесу й держави. Доти ми були в класичній позиції watchdog ― показували владі, що не так, і тиснули на неї. А тепер доводилося працювати як партнерам. 

Пів місяця суперечок ― і правління таки підписало меморандум між міністерством і представниками різних майданчиків бізнесу. Функцією ТІ став нагляд за прозорістю реформи ― наприклад, супровід ІТ-розробки, щоб код був справді відкритим і доступним для перевірок. 

— Ми залишили за собою право вийти з процесу, як тільки побачимо, що щось не так, ― розповідає Ярослав. ― Передали б державі систему, а вони самі парилися б із нею. Єдине, що нас тоді цікавило, ― чи зможемо ми утримувати систему певний час, щоб потім передати її. Але кому передавати? Треба було створити нову інституцію.

Обличчям реформи став заступник міністра економіки Максим Нефьодов ― серед усієї «команди зірок» він вирізнявся харизматичністю і креативністю. Зміна стала персоніфікованою. Спільними стараннями міністерства й активістів виникло ДП «Зовнішторгвидав» (теперішнє ДП «Прозорро»), якому ТІ передав систему на початку 2016-го. 

— Назва ProZorro виникла пізніше. Саша Стародубцев написав у Facebook, що в нас є ідея системи, але немає назви, ― ProZorro запропонував Владислав Рашкован, тодішній заступник голови НБУ. Його ідея набрала найбільше лайків. 

Ламаючи старе

Коли почалася реформа, головою ТІ був Андрій Марусов, журналіст-розслідувач. Через викриття схем він був персональним ворогом Антона Яценка. Андрій працював у «Дзеркалі тижня» й одним із перших розкривав схеми на закупівлях, хоча тоді це було страшенно складно. Щоб зрозуміти, чи є порушення,  для початку слід було дізнатися, чи відбулася закупівля взагалі. Інформацію про це можна було отримати через запит на доступ до публічної інформації. Так само журналісти дізнавалися, хто брав участь, якими були умови, чи пов’язаний чиновник через матір або дружину з фірмою-переможцем. Потім ― доводили, що закупівля відбулася за завищеною ціною. Докопатися до правди було титанічною працею. 

Ба більше, про оголошення закупівлі до 2014 року знали тільки ті, кому про це вирішували повідомити чиновники. Публічно інформація з’являлася у Віснику державних закупівель, але часто про це писали вже після визначення переможця. Знайти винного було складно ― чиновник завжди міг сказати, що персонального інтересу не мав, рішення приймала тендерна комісія, колегіальної відповідальності в Україні немає, а голова просто підписав те, що йому подали. 

— Проблема не в тому, щоб покарати когось, ― для цього є правоохоронні органи. Просто діти повинні сидіти на зручних стільцях, хворі мають отримувати якісні ліки, військові повинні нормально харчуватися ― це має забезпечувати держава, ми заплатили за це своїми податками, ― каже Ярослав. 

Тренування на котиках

Поки система ProZorro була в розробці, команда на пальцях пояснювала принципи роботи, щоб переконати владу в ефективності. Ярослав пригадує: після Революції гідності був сильний зв’язок держави з громадськими організаціями — влада до них прислухалася. 

На одну з конференцій «Нової країни» прийшов Петро Порошенко. Стародубцев представив ідею реформи електронних закупівель, що була тоді лише на рівні задуму: треба, щоб усі бачили все. Ніби стіни сектора державних закупівель враз стали прозорими і для бізнесу, і для громадськості, і для влади. Президент схвалив. Контакт підтримували через Дмитра Шеметія, заступника в АП з питань реформи. 

Ярослав пригадує, як на одній з нарад Дмитро запропонував: 

— Зміни законодавства ― тривалий процес, депутати вноситимуть купу правок. Давайте паралельно тестувати систему на тих, хто захоче. Колеги, чому б вам не потренуватися на «котиках»? 

Команда почала розробку і разом з тим проводила маркетингову кампанію, наголошуючи, що ProZorro ― це інновація, яку підтримують міжнародні партнери і влада. Кілька міст і підприємств наважилися спробувати. Серед «котиків» були Київ, Дніпро, Львів, Міністерство інфраструктури (і Укрзалізниця, і Укрпошта), Укргазвидобування ― у ці структури прийшов новий менеджмент, який хотів показати, на що здатен, а міста хотіли покращити імідж.

«Котики» показали реальну економію ― те, що коштувало мільйони гривень, тепер можна було закупити на 20-30 % дешевше. Конкуренти збивали ціну ― приватні підприємства, які раніше не могли вийти на ринок, почали руйнувати монополію. 

Депутати до останнього не хотіли приймати цю реформу ― відстояли тільки закриті закупівлі в сфері національної безпеки й оборони і в енергетичному секторі. На організації, що займалися запуском ProZorro, посипалися перевірки, депутатські запити, навіть звинувачення від Державної рахункової палати в монополізації. Останнє виглядає смішно: у системі проводять торги на 25 різних майданчиках, і навіть на державних ― наприклад, ПриватБанк має власний електронний майданчик. Державна аудиторська служба протестувала проти закону, який давав би їй можливість використовувати ProZorro для моніторингу, ― а це прямий обов’язок служби. Насправді їм легше було вряди-годи щось перевіряти, а не мати реальний механізм для перевірки всіх закупівель.

Ярослав пояснює, що у влади, яка виступала проти реформи, було дві тактики: тиснути на чутливість сфери й вимагати пільг. До чутливості апелювали у сфері національної безпеки й оборони, і це спрацювало, тому лише частину послуг і товарів закуповують відкрито. А от із пільгами не склалося. Наприклад, Олег Ляшко та його «Радикальна партія» пропонували додати пільги для українських виробників, а свого часу ще й зареєстрували законопроєкт «Купуй українське», який мав би ввести «індекс осілості» ― що «більш українська» компанія, то більше шансів вона має на перемогу в тендері. Ярослав каже, що це повний абсурд, адже держава повинна передусім дбати про якісне обслуговування громадян, і навіть без пільг більше як 90 % переможців ― з України. Насправді в «радикалів» був інтерес у певних сферах, де вони мають бізнес, ― наприклад, постачання пожежних машин. 

Старі схеми намагалися протягнути через Комітет економічного розвитку Іванчука. Ярослав розповідає, що депутати, які це робили, і досі намагаються обійти систему. Тоді їх усе-таки дотиснули: на засідання комітету приходили люди з міністерства, громадські організації, наприклад, РПР, мережа Громадський контроль писала листи із закликом про підтримку до депутатів-мажоритарників, долучилися Асоціація міст, Європейська бізнес-асоціація, Американська торгівельна палата. 

У квітні 2016-го, коли у Верховній Раді відбувалося голосування за обов’язкову закупівлю через ProZorro, система вже стала брендом. Значна частина депутатів до голосування у квітні 2016 року навіть не читала законопроєкту, а голосувала за популярну реформу, успіх і економію. Президент, міністерство, головні бізнес-гравці вже сказали, що вони за ProZorro, ― не можна було не ухвалити цього закону. 

Під час голосування на балконі преси були журналісти, громадські організації, представники ТІ Україна. Ярослав пригадує: була гарна співпраця ― Парубій, Гройсман і Порошенко виступили єдиним фронтом, хоча не розбиралися в нюансах реформи ― їм було достатньо того, що говорили експерти. 

Коли на табло висвітилася потрібна цифра «за», усі на балконі преси підскочили від радості ― так само красномовно радів і Максим Нефьодов у ложі Кабміну. 

— З одного боку, це була доля, з іншого ― реформаторське відчуття. Люди люблять бути причетними до успіху, ― говорить Ярослав про впровадження реформи.

Спостерігати й карати

В офісі ТІ Україна є окрема кімната з м’якими наручниками біля стіни. Це ― іграшковий символ платформи моніторингу DOZORRO, взятий з емблеми мережі. Взагалі-то, за задумом, це був бінокль, що символізував би спостереження за корупціонерами, але він перетворився на символ покарання.  

— Коли запрацювала система ProZorro, стала очевидною ще одна проблема: ні Рахункова палата, ні аудиторська служба, ні держфінмоніторинг, ні поліція не хоче контролювати якість закупівель. 

Система ProZorro фіксує, яку ціну від самого початку пропонують учасники і як вона змінюється, чи є рішення справді вигідним, чи були порушення і чи всі умови контракту виконали. Звісно, ProZorro теж можна обманути ― наприклад, виконати прибуткові послуги, а від неприбуткової частини контракту відмовитися вже після перемоги в тендері. 

— У нас є перелік недоброчесних постачальників, можливість зупинки торгів, але якщо не діятиме поліція та судова система, це не буде ефективним на 100 %, ― Ярослав розповідає, що нацполіція майже ніколи не звертає уваги на порушення у закупівлях, ― добиватися результату доводиться через суд. 

З 2014 року поліція не має права не зареєструвати злочину, якщо є повідомлення про нього. Це відбувається так: активісти звертаються до поліції, і вона може піти двома шляхами ― відкрити чи не відкрити кримінальне провадження. Якщо поліція обирає другий варіант, активісти йдуть у суд, отримують вирок про те, що є склад злочину, й тоді поліція вже не може не працювати. Наприклад, виявили, що в оголошенні прописано: допускаються компанії, які мають представництво у певних регіонах, ― логіки в цьому немає, поки не з’являється та єдина компанія, під яку замовлення писали. І часто вона пов’язана із замовником. 

Відстежувати закупівлі взялися волонтери. ДП «Прозорро» і ТІ Україна разом створили мережу контролерів ― DOZORRO. Ярослав наголошує, що це унікальна ситуація: активісти системно перевіряють державні закупівлі, контролюють систему і працюють із нею на локальному рівні. Зараз у регіонах діють 25 організацій, які мають доступ до аналітики, надсилають запити, перевіряють проблемні моменти. Наприклад, у Дніпрі працює платформа Громадський контроль, Центр моніторингу у Львівській області, Інститут аналітики та адвокації у Полтавській області. 

— Наш колишній голова Андрій Марусов, який сам журналістом контролював державні закупівлі, каже, що це космос: раніше кожен крок потрібно було робити через звернення,  мало не детективні дії, а зараз ти заходиш у систему і бачиш фактично все, ― радісно всміхається Ярослав. 

Реформа на експорт

Перші 35 тисяч доларів у ProZorro інвестували в 2015 році ― тоді системи ще не існувало. 

— Була тільки концепція. Але бізнес дав гроші ― і ми перейшли рубікон. А потім частина нашої команди пішла у владу і ми зрозуміли, що тепер і там є люди, які підтримають реформу, ― пригадує Ярослав.  

Уже згодом були кошти від Міжнародного фонду «Відродження» і Open Government Partnership, інших іноземних і українських інвесторів. Перші результати й перші недосконалості стали помітними з початком закупівель ― систему поліпшують досі і зараз працюють над створенням штучного інтелекту, щоб полегшити роботу волонтерам. 

Кількість закупівель і торгів постійно росте ― команда ProZorro вже навіть перестала давати ці цифри у звітах, бо щодня в систему потрапляють сотні байтів інформації. Правоохоронні органи досі не дуже цим цікавляться, аудиторська служба під тиском закону таки щось контролює, але найбільше використовують дані мережа DOZORRO й журналісти. ДП «Прозорро» навчає замовників і учасників, як користуватися системою. Ярослав розповідає, що в ProZorro змінили підхід до державної служби: на стінах мотиваційні написи, є вимірювання продуктивності кожного працівника, є талант-менеджер, HR-менеджер, люди, що розробляють плани персонального росту. 

З квітня 2016 року всі державні підприємства проводять закупівлі за ProZorro, Світовий банк для внутрішніх процесів в Україні використовує саме цю систему, реформа регулярно отримує нагороди як найпрозоріша система та найінноваційніший підхід, стає брендом для України.

У Молдові MTender створювали за прикладом ProZorro, європейці цікавляться тим, як це працює, американські губернатори на конференціях консультуються, а у 2016 році ProZorro визнали найпрозорішою в світі організацією, яка відповідає за закупівлі, ― Ярослав Юрчишин називає це «реформою на експорт».

— Чи система досконала? Ні. Немає досконалості у принципі. Але наш досвід вивчають, він популярний. Раніше було: Україна ― Шевченко, Клички. Тепер: Україна ― ProZorro. 

Дороги, школи, аналітика

Артемові батьки живуть на вулиці Здолбунівській у Дарницькому районі Києва. Під їхнім будинком відремонтували дорогу: старий асфальт зняли влітку, а новий поклали наприкінці грудня, коли вже випав сніг. Купу старого асфальту кинули обабіч тротуару — завдання виконали нашвидкуруч, аби встигнути використати кошти до кінця року. Інакше наступного разу дадуть менше. Артем називає це «грудневими жнивами». 

Побачивши купу сміття перед будинком батьків, хлопець замість гнівного поста у соцмережах або нарікань сусідам подав запит на виконані роботи в районне управління ЖКГ. Адже через ProZorro можна знайти відповідального за неякісне виконання. 

З 2017 року Артем Бабак працює в DOZORRO — моніторинговому порталі, частково інтегрованому в систему ProZorro. Хлопець працює з модулем аналітики, де є всі дані системи. Там можна довідатися про історію закупівель потрібної організації, умови конкурсу, учасників — це великий архів.

— Я починав з нуля, за бажання навчитися цього можна. Потрібен лише час, бо вчишся на практиці, — розповідає Артем.

У DOZORRO працюють як над дрібними, так і над великими проєктами —  досліджують закупівлі Національного антарктичного наукового центру, придбання автомобілів для Національної поліції абощо. Також портал координує загальноукраїнську мережу волонтерів, які моніторять закупівлі по всій Україні.

— Спочатку писав невеликі розслідування, а потім захотів зробити щось корисніше. Так виникла ідея карти шкіл, — пояснює Артем.

Батьки школярів часто здають гроші на ремонт школи, втім, інформації про  використання коштів не отримують. І хоча дані з ProZorro доступні кожному, таку інформацію часто нелегко знайти, адже закупівлі для школи можуть проводити і місто, і район, і власне школа, а її назву не завжди вказано у тендері. Тому у травні 2018 року Артем почав створювати карти шкіл із метою об’єднати всі школи обласних центрів.

— Коли бачу дивний ремонт взимку чи заміну вікон, можу швидко перевірити процес у DOZORRO за адресою школи.

 Інструкція до користування

Не обов’язково займатися журналістськими розслідуваннями чи громадським активізмом, щоб перевіряти закупівлі на чесність. Достатньо зайти на сайт ProZorro чи DOZORRO ― а далі алгоритм нескладний. 

1. Пошук. У полі «пошук» можна задавати різні параметри. Наприклад, пошук за регіоном, ключовими словами чи замовником: Київ, Київська міська державна адміністрація. Або ж шукати тендери, оголошені конкретним замовником: наприклад, Київський національний університет імені Тараса Шевченка.
2. Ризики. Платформа DOZORRO дозволяє вираховувати ймовірність порушення в закупівлях. Наприклад, постачальник і замовник зареєстровані з однаковим номером телефону або ж певна компанія підозріло часто виграє тендери чи працює тільки з одним замовником. 
3. Аналіз. Проаналізувати документи тендера можна самостійно. На сайті DOZORRO зібрані приклади порушень і шаблони для скарги.  

Публічний модуль аналітики ProZorro працює трішки інакше. Тут є можливість обрати регіон, місто, подивитися зведену інформацію про переможців (хто найбільше укладає прямих договорів з місцевою радою), переглянути список усіх закупівель (із можливістю перейти на сторінку тендера на ProZorro і дослідженням документації), побачити скарги та вимоги учасників. Користувач сам обирає, які дані відобразити. А в разі виникнення запитань завжди можна звернутись у відкриту групу «Аналітичні інструменти ProZorro», яку модерує Transparency International Україна.

[Репортаж створений за підтримки Посольства Королівства Норвегія в Україні. Погляди авторів не обов‘язково збігаються з офіційною позицією уряду Норвегії.]