Чумацький шлях

Край дороги, що веде на схід України, ще задовго до повномасштабного вторгнення Росії в Україну подружжя Наталії та Анатолія Біловолів збудувало кафе. За порадою односельця, назвали заклад «Чумацький шлях». Гостинно зустрічали подорожніх, частували переважно стравами української кухні.

25 лютого 2022 року розгублені та налякані місцеві жителі зібралися на нараду. Чоловіки записувалися до територіальної оборони. Хтось із селян сказав Наталії: «А ви йдіть печіть пиріжки». На що жінка твердо відповіла: «Аякже, то таке…». І пішла. А вже наступного дня разом із чоловіком годувала військових. Пироги пекли всім селом, згодом почали готувати борщ. Люди зносили консервацію, інші харчі, йшли допомагати на кухню. Так придорожнє кафе стало волонтерським.

Жінки взялися до роботи. Хто на що гаразд: одні чистили картоплю, варили борщ, інші замішували тісто на пироги, готували каву та чай.

«Перед кафе є майданчик. Із перших днів хлопці зробили там навіс із дерева, добудували бліндажик. Там спочатку ми й годували наших військових. У заклад вони не заходили, бо всі поспішали. Спочатку один стіл поставили, потім другий, третій, четвертий… — усміхається Наталія. — Згодом перебралися у приміщення, щоб хлопці не мерзли на вулиці, щоб їм було затишно».

Про волонтерське кафе люди почали розповідати в соцмережах.  Допомога пішла звідусіль: привозили борошно, хліб, сало, овочі, фрукти, спеції, солодощі, одяг, засоби гігієни. З Кременця відправили навіть фуру з картоплею. Підтримали друзі з Польщі, Німеччини, Англії, Фінляндії, Чехії та Канади. Представники української діаспори в Італії допомогли придбати тістоміс, спеціальну піч для випікання. 

На кухні ставало людно. Допомагали жінки із сусідніх сіл та громад. Хтось накривав столи, хтось намазував бутерброди чи робив нарізки, хтось мив посуд.

Борщ — то у нас незмінна страва. Особливого смаку, так би мовити, з димком, йому додає спосіб приготування — на дровах. Щодня варимо 10 каструль по 60 літрів.

«А ще готуємо плов, картоплю з мʼясцем, польову кашу, олівʼє, інші салати. Усе з любов’ю та вдячністю нашим захисникам, щоб як у мами. І так тішимося, коли хлопці після обіду з усмішкою кажуть: “Дякуємо, мов удома побував!”. То для всього колективу найкращий комплімент», — зазначає Наталія.

Щодня до «Чумацького шляху» приїздить від 1,5 до 3,5 тисячі військових. На знак вдячності та на добру згадку дарують шеврони і бойові прапори з підписами бійців. Ті, хто хоч раз тут побував, кафе уже не минають. На свята господині складають особливе меню. До дня танкіста, артилериста, до дня Збройних Сил України печуть торти. 

У кафе гостей зустрічають 24/7. Жінки працюють у три зміни. Зараз у колективі до ста людей.

За довгі 20 місяців ми бачили хлопців у різному стані,— розповідає Наталія,— поранених, після контузій, з обмороженими руками та ногами. Їх повз кафе везуть з передової у госпіталі та лікарні.

«Якщо медики дозволяють, зупиняються у нас на обід. З ложки їх годуємо, допомагаємо переодягнутися і випрати речі й додому ведемо переночувати. Вони захищають, рятують нас, а ми хочемо хоч трішки про них подбати».

Зараз у кафе вже є пересувні лазні, пральні та сушильні машини. Наталія зазначає, що добре було б поруч обладнати для військових невеличкий будиночок для відпочинку, бо часто знесилені хлопці засинають просто на лавках. 

На питання, в чому зараз є потреба, скромно відповідає:  «Ми раді будь-якій допомозі: продуктам, теплому одягу для військових. Сало, наприклад, — у нас завжди стратегічна страва. Добре було б додати до раціону й рибку. А ще хлопці завжди запитують про розчинну каву. У нас її  за день йде два-три кілограми. Ми дуже вдячні всім волонтерам за можливість зустрічати хлібом-сіллю тих, хто боронить нашу державу, завдяки кому ми готуємо, сміємося, мріємо й бачимо на нічному небі Чумацький Шлях, дороговказ для чумаків, які кілька століть тому саме цією дорогою возили сіль із чорноморського узбережжя Криму».

Матеріал підготовлено завдяки фінансуванню, що надає Бюро з питань освіти та культури Державного департаменту США. Партнером з реалізації є Міжнародний центр «Меридіан».