У сприйнятті більшості онкологічні хвороби найчастіше асоціюються або зі швидкою смертю, або з героїчною перемогою. Втім, так зазвичай буває, коли діагностовано пізню або ранню стадію захворювання. Натомість ми мало чуємо про тих, хто співіснує з раком роками. Це випадки, коли пухлини неоперабельні або не піддаються хіміо- чи променевій терапії, але водночас метастази не поширилися на життєво важливі органи. Для таких людей найголовнішими стають пошуки способів стримування розвитку недуги та боротьба з численними больовими синдромами і постійним стресом. Життя однієї такої людини фіксує український фотодокументаліст Олександр Хоменко.
«З Мариною Діхтяр, 41-річною спортсменкою з Черкащини, я познайомився у червні 2017 року, коли вона збирала кошти на операцію та хіміотерапію у Німеччині. Ми потоваришували, а за кілька років знайомства я вирішив знімати її історію боротьби з раком як документальний проєкт.
У Марини вкрай рідкісний вид раку — мезотеліома черевної порожнини, коли злоякісні пухлини утворюються в епітелії, що покриває внутрішні органи. Попри те, що 80 тисяч євро на операцію в німецькому Регенсбурзі Марина зібрала тоді досить швидко, тамтешні лікарі виявили, що мезотеліома розвинулася до останньої, четвертої, стадії, а тому видалити чи піддати хіміотерапії змогли лише частину пухлин.
Після операції Марина втратила сон і навіть дотепер не може заснути вночі бодай на кілька годин без сильних снодійних. Згодом стало зрозуміло, що безсоння — наслідок постійного стресу, в якому роками перебуває тіло жінки. Для стримування раку Марина пройшла 15 курсів хіміотерапії, поєднаних з імунотерапією. Кожен коштував понад 130 тисяч гривень, які жінка збирала у соцмережах. Необхідність постійно просити гроші стала додатковим стресом: люди часто не розуміли, що наразі йшлося лише про профілактику, а не подолання хвороби, і дивувалися, що витрачено стільки грошей, а людина все ніяк не одужує.
Коли я сказав Марині, що зніматиму проєкт про неї в контексті паліативної терапії, вона зауважила, що це “поховає” її для читачів. У нас така терапія зазвичай асоціюється із хоспісами для онкохворих на фінальній стадії, коли робота лікарів зводиться до зменшення страждань людини, що помирає. Проте у світі паліативна терапія має набагато ширше значення — допомогти онкохворій людині вести максимально повноцінне життя і зберігати сили, аби дочекатися на нові відкриття вчених.
Попри багаторічне безсоння, виснаженість тіла і самотність у своїй боротьбі, Марині вистачає віри в перемогу і сили волі триматися. Німецькі лікарі казали їй, що вона проживе десь із пів року, але відтоді минуло вже три. Сьогодні вона називає себе survivor — людиною, що вижила».
Липень 2017. Марина сидить під вишнею біля батьківського будинку у селі Валява на Черкащині.
Липень 2017. Сімейний портрет разом із батьком Віктором Михайловичем і бабусею Наталією Йосипівною. З матір’ю Марина не спілкується, відколи досягла повноліття.
Липень 2017. Марина грається з котом, щойно приїхавши до батьківського дому у селі Валява на Черкащині.
Квітень 2019. Марина показує на смартфоні комп’ютерну модель власного хребта. З 14 років вона страждала на гостру форму сколіозу, а після операції, за допомогою якої частково прибрали горб і вживили кісткові імплантати у хребет, провела кілька років у спеціальному жорсткому корсеті. Повернутися до повноцінного життя їй допомогло захоплення спортом.
Червень 2017. Марина піднімає штангу під час заняття у спортзалі.
Квітень 2019. Статуетка учасниці Кубку України з пауерліфтингу 2005 року серед паралімпійців, яку Марина зберігає на видному місці у себе вдома.
Липень 2017. Марина Діхтяр на консультації у головного спеціаліста з онкології Департаменту охорони здоров’я Дмитра Осинського, який пояснює їй подробиці майбутньої операції в Німеччині, що мала допомогти подолати мезотеліому.
Липень 2017. Марина йде територією цегельного заводу, розташованого біля будинку її батька у селі Валява на Черкащині. Причина появи пухлин Марини невідома, проте найчастіше мезотеліома виникає під впливом токсичних волокон азбесту — мінералу, який ще донедавна застосовували у виробництві дешевої цегли.
Квітень 2019. Марина показує зразки пухлин, вилучені німецькими лікарями з її тіла під час операції.
Листопад 2017. Марина порівнює на двох ноутбуках власне фото, зроблене перед операцією в Німеччині.
Квітень 2019. Книги з психології на журнальному столику у квартирі Марини Діхтяр у Києві. Вона здобула вищу освіту психолога і соціального працівника, втім, за фахом не працювала, натомість зайнялася будівельним бізнесом.
Квітень 2019. Марина позує вдома, показуючи наповнений рідиною живіт. Скупчення рідини у черевній порожнині — один із наслідків її хвороби.
Вересень 2019. Подруга Ольга Москаленко прийшла у лікарню в Києві, де Марина проходила черговий курс хіміотерапії. У 2017 році Ольга підтримала Марину, поїхавши разом із нею до Німеччини на весь час, поки Марина там лікувалася.
Квітень 2019. Марина накладає макіяж на обличчя перед виходом на вулицю.
Квітень 2019. Марина тренується у спортзалі, куди повернулася після понад піврічної перерви, пов’язаної зі складнощами постопераційної реабілітації.
Липень 2019. Марина дивиться на пакет, куди стікає рідина з її черевної порожнини.
Вересень 2019. Подруга Ольга Москаленко робить Марині масаж, прийшовши до неї у гості.
Травень 2019. На Гробки Марина разом із батьком прийшла на цвинтар до могил родичів неподалік села Валява на Черкащині.
Травень 2019. Марина упорядковує могилу родича на цвинтарі неподалік села Валява на Черкащині.
Травень 2019. Рано-вранці Марина плаче в ліжку у батьківському будинку, так і не змігши нормально поспати.
Квітень 2019. Татуювання на лівій руці Марини з образом Смерті, що торкається дівчини в сльозах. Малюнок жінка наколола після того, як ледве не померла в Грузії через тромбоз, викликаний наслідками її онкозахворювання.
Вересень 2019. Подруга Ольга Москаленко розмовляє з Мариною у винайманій квартирі у Києві.
Вересень 2020. Подруга Іветта Ярошенко жартома випробовує на міцність Маринин біцепс під час святкування її дня народження у кафе.
Квітень 2019. Марина позує у спортзалі на тлі портрета Арнольда Шварценеггера.
Серпень 2019. Марина йде палатою, штовхаючи пристрій, за допомогою якого в її тіло вводять препарати хіміотерапії та імунної терапії.
Травень 2019. Ранок у батьківському будинку в селі Валява на Черкащині.
Квітень 2019. Сонцезахисні окуляри і батончик з протеїном, які Марина взяла з собою на консультацію у клініку.
Квітень 2019. Марина консультується із лікаркою однієї з приватних київських клінік.
Квітень 2019. Марина Діхтяр і Ольга Москаленко обіймаються у спортзалі під час Марининого заняття, куди Ольга прийшла, аби підтримати подругу.
Жовтень 2019. Марина чекає на діагностичну операцію в одній із київських клінік.
Вересень 2020. Марина веде яхту по Дніпру, святкуючи свій 41-й день народження.
Вересень 2020. Марина робить селфі на території яхт-клубу на столичній Оболоні.
[Серія опублікована за підтримки Посольства Королівства Норвегія в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду Норвегії.]
Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду, знань і ресурсів. А літературний репортаж — це ще й один із найдорожчих жанрів журналістики. Тому ми потребуємо вашої підтримки.
У нас немає інвесторів чи «дружніх політиків» — ми завжди були незалежними. Єдина залежність, яку хотілося б мати — залежність від освічених і небайдужих читачів. Запрошуємо вас приєднатися до нашої Спільноти.
