«Володю довела бюрократія»

«Ви за*бали! Ви вбиваєте людей! — кричить високий чоловік у смугастій футболці. — Це захоплення будівлі! У мене бойова граната!».

На вигляд років 45-ти, він стоїть у дверях одного з бокових входів до Кабміну і дійсно щось міцно стискає у правиці. 

«Приберіть людей з холу! — продовжує, потрапивши всередину будівлі. — Я не жартую! Граната дійсно бойова! Приберіть, кажу, негайно людей!».

Співробітників уряду просять не виходити зі своїх кабінетів, а поблизу Кабміну блискавично розгортається силова операція із залученням спецпризначенців. Чоловік, зрештою, не чинить спротиву — після коротких перемовин поліціянти арештовують його приблизно так само легко, як він зайшов до будівлі уряду. 

Ветерани російсько-української війни, тим часом, впізнають у затриманому свого побратима — добровольця та бойового сапера батальйону «Айдар» Володимира Прохнича. Завтра, 5 серпня, суд має призначити йому запобіжний захід, але, за попередніми даними, чоловіка вже скерували на психіатричну експертизу. 

І, поки у соцмережах ветерана називають провокатором, атовці в один голос кажуть: «Це було безрозсудно, але Вовою керував відчай від неможливості боротися з бюрократичною машиною». 

Побратими Прохнича міркують, чому ветерани йдуть на крайні міри протесту, і що могло підштовхнути Володимира піти на злочин.  

Вікторія Дворецька, позивний «Дика», керувала ротою у батальйоні «Айдар»: 

«Вова пішов на війну добровольцем. Він взагалі з тих, кого на фронті називають Батьком.  Такий, що і насварити може, але, найперше, завжди підтримає і захистить. Командир саперів, якщо не помиляюся, він служив ще до початку війни на Донбасі, і знав тонкощі поводження з вибухівкою. Словом, профі. У 2014-2016 рока жодна “двіжуха” не обходилася без Вови — він приймав участь у всіх тодішніх великих бойових операціях “Айдару”. 

Влітку 14-го Вова отримав дуже серйозне поранення — його посікло осколками і контузило аж так, що два чи три дні не приходив до свідомості. Тоді бойовики лупили балістичними ракетами по квадрату, де були наші хлопці. Лікарі не давали Вові ніяких прогнозів, а він не тільки вижив, а ще й одразу повернувся на передову. 

Вова мав потім іще поранення, а з “Айдару” звільнився у 2017-му, коли ми виходили з Мар’їнки. Повернувшись додому, підтягнув до себе всіх своїх хлопців. Жодного побратима не кинув, і старався, найперше, всіх працевлаштувати.

Поки ми не поговорили особисто і, поки не було обрання запобіжного заходу, мені важко глибоко розмірковувати про причини його вчинку. Але він би точно не пішов на таке без вагомої причини».  

Олександр*, колишній боєць батальйону «Айдар»: 

«У Володі серйозні проблеми зі здоров’ям. Не впевнений, що про це знає навіть його родина. Він просто з тих, хто не любить зайвий раз напрягати, і сам вирішує всі питання. Причому не тільки свої: запитайте будь-кого, хоч з батальйону, хоч поза ним — всі скажуть, що Прохнич їм допомагав. 

Ви ж бачили відео з Кабміну, правда? Чули, що він казав? Просив вивести людей. Жінку у дверях зупинив — кричав, щоб не заходила. Хіба навіжена людина стала б так робити? Хіба б подумала про когось, крім себе? Так отож. 

У тусівці ветеранів ми, у більшості своїй, впевнені, що цей вчинок — наслідок бюрократії. Точніше, наслідок безсилля перед бюрократією. Та по-любому, блін. Володю довела бюрократія. Справа у тому, що останні чотири роки, відколи звільнився з війська, він чимало допомагав, зокрема, родинам загиблих побратимів. У звичайних людей, як правило, є вибір, йти у владні структури, чи ні. А у ветеранів, на жаль, цього вибору немає — ми всі заручники системи. 

Хочеш отримати безкоштовне лікування — збираєш по 100 папірців, хочеш отримати обіцяну державою землю — роками, не жартую, буквально роками, збиваєш пороги міської ради, вишуковуєш у кадастровій карті вільні ділянки, які, зрештою, виявляється “давно зайняті, то ви не туди глянули, шукайте ще”. Кожен крок ветерана — це постійні домовляння і вибивання того, що мало би належати йому за законом. Щоби зрозуміти, про що мова, — спробуйте просто прийти у державну поліклініку десь у районі. Сумніваюся, що дня стане, аби здати, скажімо, кров на аналіз. А тепер уявіть, що ми з цим живемо. Нікуди від цього не втекти. 

Замість того, щоб враховувати наслідки війни та поважати ветеранів, з нас роблять монстрів. Я вже бачив заголовки у ЗМІ: «А! Терорист! Граната!». Люди, побійтеся Бога! Вова — зразковий сапер. Якби він дійсно хотів, уже б спустив у повітря весь той Кабмін, а не виганяв би з будівлі людей. Так, його вчинок — чистої води нерозсудливість. Та він не повинен просто розчинитися у новинах. Можливо співробітників державних структур нарешті потрібно навчити говорити із людьми? Або, може, взагалі треба створити окремі центри державних послуг для ветеранів? 

Впевнений, ми ось-ось почуємо пояснення самого Володі. Але, поки суспільство не розвернеться до ветеранів обличчям, а не тим місцем, яким дивиться на нас зараз, відчайдушних протестів тільки більшатиме. От побачите. І самоспалення ще будуть, і гранати, і самогубства. Це від відчаю, а не зі злості. Ти тупо ах*їваєш від цього всього».  

Згідно із повідомленням прокуратури, кримінальне провадження відкрито за чотирма статтями.  Найсерйозніша санкція — до 15 років позбавлення волі — загрожує Володимиру Прохничу за захоплення заручників.

*Ім’я змінене на прохання героя
Фото прес-центр МВС