Всередині тюремної держави Сіньцзяну
Сіньцзян — найбільший район Китаю розміром зо три України, відомий ще як Східний Туркестан, — від раннього Середньовіччя населяли тюрки- мусульмани. У XVIII столітті Сіньцзян захопила китайська загарбницька династія Цін. Від 1950-х новий китайський комуністичний режим намагається асимілювати етнічно й релігійно чужі для себе землі. Район десятиліттями змінювали демографічно, заселяючи китайцями й виселяючи звідти корінні народи. У 2017 році китайська влада почала запроторювати тисячі тутешніх уйгурів та інших тюркських і мусульманських народів у так звані «центри перевиховання» — наприклад, за носіння бороди, користування молитовним килимком або надумані зв’язки з ісламським тероризмом.
Китайський казах Єрбакит Отарбай живе у Казахстані. Навесні 2017-го 43-річний водій вантажівки, обтяжений боргами за лікування дружини, повертається у Китай — працювати у гірничодобувній компанії в Сіньцзяні. Чоловік не підозрює, що їде просто у пащу дракона. Вже за кілька місяців у його телефоні в забороненому у Китаї месенджері WhatsApp знайдуть відеопроповіді імама. Далі Отарбая понад рік «перевиховуватимуть» у центрі, схожому на нацистський концтабір. Там під дулами автоматів він вчитиметься бути правильним китайцем у класі, розділеному на учнів і вчителів сталевими тюремними ґратами.
Довгу і тривожну розповідь The New Yorker про те, як у Китаї впроваджують Китай понад усе, читайте мовою оригіналу за посиланням.
Ілюстрація: Метт Уiн / The New Yorker
Дочитали до кінця! Що далі?
Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду, знань і ресурсів. А літературний репортаж — це ще й один із найдорожчих жанрів журналістики. Тому ми потребуємо вашої підтримки.
У нас немає інвесторів чи «дружніх політиків» — ми завжди були незалежними. Єдина залежність, яку хотілося б мати — залежність від освічених і небайдужих читачів. Запрошуємо вас приєднатися до нашої Спільноти.