Переписати пам’ять

Зигмунд Шиллер провів перші два роки світової війни у ґетто, а наступні два — переховувався у лісах Галичини. У 1942 році його, п’ятнадцятирічного хлопця, відправили у концентраційний табір. І ось він, дорослий чоловік, стоїть на кухні та мовчить у відповідь на питання доньки про те, що пережив під час Голокосту. Ось він, громадянин Ізраїлю, не зважає на сирени, які щорічно вмикають у пам’ять про загиблих. Ось він, мовчить все життя, навіть коли про пережите його запитує дружина. 

Його донька Даніелла не розуміє, чому він не говорить. Не може ж він не пам’ятати. Щоби розібратися, Даніелла стає нейробіологинею і перебирається до Нью-Йорка — працюючи в Медичній школі Ікана, вона намагається зрозуміти, як вдається іншим людями те саме, що і її батькові: відділити травматичні спогади від емоцій та болю. Переписати пам’ять. 

Як змінювалося уявлення про пам’ять? Як наш мозок запам’ятовує? Як знищити страх? І про що мовчить Зигмунд Шиллер? Читайте мовою оригіналу в історії від New Yorker.

Наша команда запустила щотижневу розсилку цікавих текстів топових світових медіа The Story. Розсилаємо її щовихідних більш як 1500 читач(к)ам. Приєднуйтеся! Тут можна подивитися, який вигляд мають ці листи, а за цим посиланням підписатися.

Фото: Josef Astor / The New Yorker