Стяг без кордонів
За день до Дня Незалежності Україна відзначає День Державного прапора. 24 липня 1990 року на флагшток перед будівлею Київської мерії підняли синьо-жовтий стяг. 28 січня 1992-го прапор затвердили офіційно як один із трьох державних символів. А за головування Леоніда Кучми День прапора 23 серпня визнали державним святом.
Синьо-жовтий стяг у різних інтерпретаціях був непримітно присутній в українській історії давно: він захищав українську суверенність із Чорноморським козацьким військом, розвівався над Львівською ратушею за часів Королівства Галичини й Володимирії, переховувався і передавався таємно українськими дисидентами за радянських часів.
Сьогодні національний стяг постійно переосмислюється у сучасному мистецтві, зокрема — у вуличній фотографії.
Цей знімок увійшов до серії «National Colours» українського фотографа Андрія Мура. Понад шість років живучи в еміграції, Андрій віднаходить рідну комбінацію кольорів у найнеочікуваніших місцях та ситуаціях. Для нього це не лише питання збереження національних символів — радше спроба вловити камерою яскраві фарби, яких часто не вистачає у доволі витриманій та по-північному сірій Естонії. Експеримент затягнувся, і Андрій почав шукати синьо-жовте і в інших куточках світу. На фото — шматочок України на пляжі Кейптауну, столиці Південної Африки.
— В Україні труби і майданчики фарбують в жовте і блакитне на кожному кроці. А за кордоном такого поєднання кольорів немає, тому одразу впадає у вічі. Якщо чесно, я виступаю за світ без кордонів, і у вуличній фотографії це особливо відчутно. Але це не скасовує того, що я відчуваю ностальгію за Україною — сумую за теплими моментами, сонячною погодою. Дуже люблю сюди повертатись. Особливо люблю чути українську мову, щасливий чути її за кордоном — завжди намагаюся вітатися з земляками, бажати гарного дня.
Дочитали до кінця! Що далі?
Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду, знань і ресурсів. А літературний репортаж — це ще й один із найдорожчих жанрів журналістики. Тому ми потребуємо вашої підтримки.
У нас немає інвесторів чи «дружніх політиків» — ми завжди були незалежними. Єдина залежність, яку хотілося б мати — залежність від освічених і небайдужих читачів. Запрошуємо вас приєднатися до нашої Спільноти.