Тіло і рух
Український фотограф Олександр Рупета здебільшого працює над великими історіями за кордоном — знімає довгострокові проекти з політичного, культурного та соціального життя в країнах Європи, Африки, Близького Сходу та Центральної Азії. Його знімки виходять на сторінках The New York Times, The Guardian, Nature, Forbes, Playboy, Bloomberg, National Geographic Traveler та інших світових видань. Ми публікуємо одну з його історій, відзнятих в Україні, — це серія знімків єдиної в країні школи танців для пишних жінок.
«Big Size Dance — єдина в Україні школа танців для пишних жінок. Я знімав її учасниць рік тому — тоді вони займались в підвальному приміщенні неподалік від станції метро Шулявська у Києві.
Школу створила хореографиня Дар’я Головко. З дитинства вона займалася танцями і мріяла зробити кар’єру на сцені. Та у підлітковому віці почала набирати вагу і нічим не могла зарадити — мучила себе жорсткими дієтами, але це не допомагало. Тому врешті Дар’я покинула танці і зайнялася бізнесом.
Коли врешті вона прийняла своє тіло, вирішила, що час повертатися до танців. Вона знала, що за кордоном є школи для людей із зайвою вагою, тому шукала таку ж в Україні. Але виявилося, що її не існувало. Тоді Дар’я відкрила власну.
Дар’я розповідала мені, що перших учениць вона шукала в соцмережах — просто писала їм і пропонувала прийти до школи. Більшість відмовлялись, але ті з дівчат, котрих відшукувала, згодом почали дружити між собою.
Я фотографував Big Size Dance двічі. Вперше знімав тренування у школі. Пізніше — бекстейдж їхньої тематичної фотосесії у стилі бурлеск. Працювати з ними було легко й комфортно. Мене назагал цікавить питання прийняття людиною себе, свого тіла, сексуальності, протиставлення особистості нормам суспільства — саме це я і намагаюсь дослідити за допомогою фотографії».
[Текст створений за підтримки Посольства Королівства Норвегія в Україні.Погляди авторів не обов‘язково збігаються з офіційною позицією уряду Норвегії.]
Дочитали до кінця! Що далі?
Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду, знань і ресурсів. А літературний репортаж — це ще й один із найдорожчих жанрів журналістики. Тому ми потребуємо вашої підтримки.
У нас немає інвесторів чи «дружніх політиків» — ми завжди були незалежними. Єдина залежність, яку хотілося б мати — залежність від освічених і небайдужих читачів. Запрошуємо вас приєднатися до нашої Спільноти.