Подивіться в очі, від яких ви ховаєте погляд

П’ятий рік поспіль в Україні проходить міжнародний фотографічний ярмарок Photo Kyiv, де українські та закордонні автори презентують свої роботи, а мистецькі інституції, посольства різних країн та представники бізнесу зустрічаються для того, щоб розвивати культурний процес столиці. 

Цьогорічний фестиваль, що триватиме з 12 по 25 серпня, присвячено проблемі безбар’єрності, темі маргіналізації та упередження щодо найбільш вразливих соціальних груп — зокрема, людей з інвалідністю і людей літнього віку, батьків дітей з інвалідністю та батьків із маленькими дітьми.

З-поміж представлених на виставці робіт — серії про учасників Євромайдану та російсько-української війни, що були поранені і травмовані, про ромів Чернігівщини, про мешканців будинку для літніх людей, серія «Космос тата», яка розкриває життя авторового батька за кілька місяців до смерті. У рамках медіапартнерства з виставкою Photo Kyiv 2021 ми публікуємо найцікавіші фотосерії, які можна буде побачити на фестивалі. 

«Подивіться в очі, від яких ви ховаєте погляд» — закликає автор серії «Вид/ Погляд» фотограф Роман Закревський. Люди, що дивляться на нас із портретів, — чернігівські роми. Жодне фото не підписане, щоб глядачам ніщо не заважало вивчати людину лише за її зображенням. Виставка покликана припинити ксенофобію стосовно ромів, показуючи, якими абсурдними є їх засудження, агресія щодо них і небажання спілкуватися з ними. 

Самотня жінка, що втратила сина і не має змоги спілкуватися з хворою донькою, бо та живе далеко від неї. Єдина її подруга — соцпрацівниця. 

Чоловік, який через травму втратив можливість подбати про себе. Його діти не захотіли брати відповідальність за його життя на себе. 

«Будинок престарілих. Самотність. Сльози на зморшках» — серія фотографки Аліни Пророки. Вона знімала людей літнього віку, які внаслідок різних обставин опинилися замкнені за парканом спеціалізованого пансіонату. Цю роботу авторка присвятила своєму померлому чоловікові.

Олексій Товпига — художник, фотограф і математик, до минулого року працював в Інституті математики НАН. Свою серію «Космос тата» присвятив пам’яті померлого батька. На світлинах — батькова кімната, де він проводив майже весь час в останні роки життя. Через зневіру у традиційній медицині та занехаяний цукровий діабет він втратив ногу і вже не виходив із дому. 

«Тато народився 1948 року у великому промисловому місті — Харкові. Його дитинство — епоха підкорення космічного простору, коли перша людина полетіла у космос, а кожен хлопчисько мріяв стати космонавтом. Вивчившись на інженера-радіоелектроніка, він працював на заводі “Протон”, у тому числі — над секретними військовими проєктами. Після розпаду СРСР тато захопився езотерикою, астрологією, магією, радастеєю, нетрадиційною медициною, конспірологічними теоріями — усім, що так далеко від мене й мами, але, певно, допомагало йому триматиcя у складну нову епоху незалежної України», — розповідає фотограф.

Незакінчена фотосерія «Втрата одного виміру» німецького автора Ґвідо Клумпе — переосмислення міських пейзажів у період пандемії, коли місто звільнилось від руху людських потоків. У цій серії Клумпе грайливо досліджує крихкий момент переходу, коли тривимірна архітектура розчиняється і абстрагується у двовимірну, роблячи межу між фотографією та живописом проникною.

Ґвідо Клумпе має сліпоту на одне око і 25-відсотковий зір на інше. Картинка, яку він бачить, схожа, за його словами, на «інтернет-відео з низькою швидкістю передачі даних». Ця особливість дозволила фотографу розвиватися на межі вуличної, мінімалістичної та абстрактної фотографій і здобути кілька нагород, серед яких — премія Паризької вуличної фотографії, німецького фестивалю Streetfotografie та премія мінімалістичної фотографії. 

Фотосерія відомої нідерландської фотографки Марінки Массей є частиною міжнародного фотопроєкту Radical Beauty, метою якого є надання людям із синдромом Дауна належного місця у візуальному мистецтві. Массей знімала молодих жінок, які прагнуть досягти успіху й бути почутими. У фотосерії авторка розмірковує над бар’єрами, з якими стикаються люди з синдромом Дауна, відмовою суспільства бачити їхні можливості, їхньою невидимістю як особистостей. 

У своїй роботі Марінка Массей часто досліджує місце людини в суспільстві, теми несправедливості та нерівності. Зрештою, її фотографічний підхід — передусім у спілкуванні з людьми: Марінка пам’ятає кожен момент, коли вони ненадовго пускали її у власне життя.

Фотосерія «Видимий спектр: Портрети зі світу аутизму», світлини з якої незабаром будуть надруковані у фотокнижці з історіями героїв, — частина руху «нейрорізноманіття», який розглядає аутизм як інший спосіб існування внаслідок інвалідності, а не як хворобу чи розлад, що їх необхідно вилікувати. Як і ширший рух за права людей з інвалідністю, рух нейрорізноманіття зосереджено на усуненні бар’єрів у суспільстві, на інклюзивності, а не «виправленні вад».

Авторка — американська фотографка Мері Беррідж, роботи якої виставлялись у багатьох галереях і музеях, зокрема у Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку та Музеї де Янга у Сан-Франциско. Її цікавить, як люди знаходять сенс у складних обставинах. Беррідж поринула в тему аутизму, відколи її син отримав діагноз «синдром Аспергера». Мері впевнена: люди з аутизмом приносять у цей світ недоступне іншим особливе, оригінальне бачення, і нам потрібно старатися, щоб зрозуміти цих людей, а не вважати їх хворими і відгороджуватися від них.