Куренівський апокаліпсис

На репродукції світлини з фотоархіву УНІАН рятувальники ліквідовують наслідки жахливої техногенної катастрофи, що сталася на столичній Куренівці 12 березня 1961 року. Внаслідок прориву спорудженої для замиву Бабиного Яру греблі потужний селевий потік затопив великий промисловий і житловий район Києва, призвівши до численних жертв. Дехто вважав Куренівську трагедію відплатою за неналежне ставлення радянського режиму до вшанування пам’яті розстріляних у Бабиному Яру.

Греблю прорвало о 9:20 ранку. Початкова висота селевого валу, чи лавини, сягала 14 метрів (висоти чотириповерхового будинку), водночас швидкість становила близько 5 метрів на секунду. Вже за десять хвилин пульпа дісталася Куренівки, знищивши на своєму шляху 30 гектарів міста. Поступово розріджена маса затверділа, мов каміння, шаром завтовшки три метри.

Внаслідок трагедії було знищено 68 житлових і 13 адміністративних та виробничих споруд, зіпсуто 298 помешкань, де жили 353 родини загальною кількістю 1228 осіб. Згодом із пульпи вилучили тіла 25 загиблих, серед яких 4 чоловіки, 19 жінок і 2 дітей. 15 загиблих так і не вдалося ідентифікувати. Загалом катастрофа забрала життя 145 людей, ще 143 було травмовано, знищено Подільське трамвайне депо (тодішнє депо ім. Красіна), склади і дві фабрики. Тривалий час київська влада приховувала масштаби трагедії, а посадовці та співробітники КДБ, судів і прокуратури, що очолювали слідчі комісії з виявлення причин страшної аварії, надавали підписку про нерозголошення її причин і наслідків.