Бароко у 3D

Олександр Населенко — одеський фотограф та журналіст, цікавиться візуальною антропологією, урбаністикою та новою топографікою. Співпрацював із Opinion, the Бабель, The Ukrainians, РБК, Esquire та іншими виданнями, а також із Форумом видавців, Meridian Czernowitz та Місяцем авторських читань у Львові. Протягом трьох років Олександр працював із командою Pinsel.AR — проєкту, що займається цифровою консервацією скульптур видатного галицького митця середини XVIII століття Йогана Георга Пінзеля.

Ентузіасти проєкту Pinsel.AR, послуговуючись високоякісною фототехнікою, професійним освітленням, 3D-сканерами та дронами, збирають матеріал для створення тривимірних моделей робіт Пінзеля. Цифрова консервація, наголошують вони, має стати у пригоді передусім реставраторам і дослідникам. А крім того, ініціатори проєкту прагнуть зробити спадщину митця доступною для якнайширшого кола людей, зокрема для тих, хто не має змоги безпосередньо відвідати музеї, де виставлено твори скульптора.

На початку 1960-х селами та містечками Франківщини й Тернопільщини їздив мотоциклом чоловік. Інколи у супроводі вантажівки. Пустою вона заїжджала на подвір’я церков, кладовищ і місцевих обійсть. Повною — прямувала до Львова. Чоловіка звали Борис Григорович Возницький. Сьогодні його ім’ям названа Львівська національна галерея мистецтв. Відомий на весь світ учений, Возницький заснував низку музеїв, укомплектував їхні колекції, дослідив і відкрив мистецтво світового рівня, подекуди занедбане й розкидане по галицьких містечках.

Тоді, у 1960-х, його метою був пошук, ідентифікація та порятунок того, що лишилося від спадку Йогана Георга Пінзеля — напівлегендарного, таємничого сницаря епохи бароко, який у XVIII столітті працював на східних теренах Речі Посполитої. Тут він швидко досяг успіху: разом із архітектором Бернардом Меретином створював дерев’яні амвони та вівтарні комплекси в костелах, інтерпретував у камені 12 подвигів Геракла на фасаді бучацької ратуші, яку також оздобив картушем із п’ятираменним хрестом “Пилявою” — родовим гербом Потоцьких.

Возницький згадував одну з експедицій до костелу Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці в Городенці так: “У центрі храму в купу з триметрової висоти були скинуті одна на одну залишки дерев’яних фігур. З-під уламків унизу виднілися відірвані голови святих Єлизавети та Якима з великого вівтаря. Решта розбитих скульптур перекидались на землі. У монастирі був розташований технікум. Я побачив двох юнаків, що саме пиляли велику дерев’яну скульптуру, щоб спалити її в печі…”

1996 року у Львові відкрили Музей сакральної барокової скульптури, до колекції якого увійшли і врятовані фігури авторства Пінзеля. Музей міститься в будівлі колишнього костелу Кларисок на Митній площі. Звідси почався новий етап цієї історії — світове визнання, виставки у Луврі та Прадо. А три роки тому спільнота ентузіастів проєкту Pinsel.AR почали досліджувати творчість Пінзеля за допомогою інструментів доданої реальності й творити віртуальний музей та окремі експонати. 

Щоб зафіксувати момент збереження історії, я вкотре долучився до експедиції — цього разу ми сканували скульптури у львівському музеї на Митній площі та в селі Городенка на Івано-Франківщині. Особисто відсканував кілька скульптур. Це кропітка, рутинна робота. 

Городенка. Церква Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці. Пінзель створив для цієї церкви вісімнадцять великих дерев’яних скульптур і кам’яну статую Богоматері, що стоїть на колоні перед входом. Урятувати вдалося п’ять із тих вісімнадцяти, а також декількох путті — крилатих малюків, вісників усюдисущого Бога, що часто трапляються в мистецтві ренесансу і бароко.

Залежно від задач у проєкті бувають задіяні кілька десятків людей. Це реставратори, дослідниці, вчені, піарниці, перекладачки й фотографи. 

Команда сканує скульптури методом фотограметрії — це багаторазове послідовне фотографування об’єкта з різних ракурсів і відстаней. У результаті маємо хмару точок, з якої комп’ютерна програма отримує достатньо даних для створення високоякісної 3д-моделі скульптури.

Для такої роботи необхідне особливе світло — м’яке та розсіяне, з мінімальною кількістю тіней на об’єкті. У ясні дні доводиться довго чекати, поки сонце опуститься ближче до горизонту, а тоді треба встигнути відзняти заплановане, поки не стало затемно. 

Починається сканування. Поки керівник проєкту Роман фотографує колону з рук, ходячи довкола неї, двоє інших фотографів запускають дрон. Зазвичай хлопці знімають ним весілля по всій Франківщині, але у міжсезоння погодились допомогти зі скануванням. 

Зробивши кілька кіл, камеру кріплять на штатив, з’єднують із айфоном для дистанційної зйомки, і вона покроково, спіраллю обертається навколо скульптури. Віряни чи туристи спиняються біля огорожі, зацікавлено дивляться на процес, який здалеку нагадує танець: орбітами рухаються дрон і фотоапарат, а в центрі нерухомо стоїть Богородиця зі складеними на грудях руками.

Львів. Музей сакральної барокової скульптури, колишній костел Кларисок. Перш ніж знімати, треба створити ідеальні умови. Спочатку об’єкт пересувають у центр храму. Скульптури різьблені з липи, вага однієї в середньому сягає трьохсот кілограмів. Рухання двохсотрічного твору мусять легітимізувати власною присутністю працівники галереї — професійні реставратори. 

Хореограф дійства — Андрій Рибка, керівник науково-експозиційного відділу галереї. Він снує повсюди з шуруповертом, послаблює троси, голосно керує різношерстою командою реставраторів. Трохи часу — і  свята Єлизавета займає чільне місце в центрі костелу Кларисок. Від колон храму до неї сходяться страхувальні ланцюги.

Навколо скульптури — куб із білої тканини, яку можуть або кріпити до колон, або натягати на металеве риштування. Якось ми витратили на конструювання такого куба цілий день. Під кінець здавалося, ніби у церкві влаштували якийсь піратський квест-парк.  

Освітлювальні прилади, як і час на роботу в музеї, орендують. Коли привозять «світло» і встановлюють на кілька годин, Роман бере камеру, штатив і заходить у цей гігантський лайтбокс. 

Коло за колом, із кроком у приблизних пів метра плине час. Переставляння штатива, дві секунди на стабілізацію, клацання зáсувки — так завершується одне коло. Зі зміною висоти й кута камери починається нове. Циклічність, доведена до автоматизму, стає технологією. Скульптура, позбавлена контексту й диктату авторського задуму, з частини цілого перетворюється на суб’єкта, що без слів розповідає власну історію. 

Після обробки й рендерингу (комп’ютерної візуалізації — прим. ред.) із зображень оприявняться моделі скульптур. Нині загальний обсяг даних, зібраних проєктом, перевищує 30 терабайт інформації. Технології скасують дистанцію між культовим твором і глядачем, оригінал буде надточно відтворено (або й створено заново) у цифровому світі. Реставратори, вчені, студенти мистецьких та історичних спеціальностей вже мають можливість вивчати роботу майстра у власних гаджетах за допомогою сайту й застосунку Pinsel.AR, в якому навіть можна користуватися аудіогідом. А незабаром 3D-друки скульптур стануть частиною оновленого інклюзивного простору музею, натомість медіаінсталяції та голограми почнуть власну подорож виставками світу.

[Репортаж створений за підтримки Посольства Королівства Норвегія в Україні. Погляди авторів не обов‘язково збігаються з офіційною позицією уряду Норвегії.]