Футбол для фанатів
Українські ультрас — явище молоде. Вважають, що з’явилося воно у 1980-ті. В’ячеслав Оніщенко — молодий одеський фотограф, переможець фотоконкурсу Fall 2017 Contest від міжнародного онлайн-журналу Shadows and Light Magazine — випадково потрапив у середовище ультрас «Чорноморця», де вже три роки досліджує це явище спортивної субкультури та пізнає різницю між хаосом натовпу і групою захоплених ідеєю людей.
«У дитинстві на футболі мене завжди цікавила фан-трибуна. Звідки ця енергетика? Хто ці люди? Чому вони так ревно підтримують клуб? Я не належу до ультрас одеського «Чорноморця». Я радше «Кузьмич» — пасивний вболівальник із фотокамерою, вдячний хлопцям за можливість побачити і показати їхній світ.
Я спеціально не обирав одного героя. Адже ультрас — це спільнота, де індивідуальність стирається. Єдиний організм із спільним інтелектом і енергією. На стадіоні ці люди створюють атмосферу, завдяки якій гравці викладаються з максимальною віддачею. Їхнє вболівання — це дух футболу, і фанати віддають йому душу.
Їхня трибуна традиційно за воротами. Вони самі підтримують порядок у секторі. Мають власний стиль та сленг — наприклад, «шизіти» означає надзвичайно активно підтримувати. У групі обов’язково є «заряджаючий» і барабанщик. У їхньому «движі» дотримуються правил: відвідувати всі матчі, у секторі не сідати, всіляко надихати команду, змушувати гравців боротися до останнього. Не використовувати дудок. Не вживати алкоголю. Не курити. Пишатися «своїми» гравцями, які народилися у рідній Одесі, — і цінувати дружбу.
До принципових матчів ультрас готуються заздалегідь: малюють банери і плакати, часто власним коштом. Їхня видовищна підтримка улюбленої команди мене, як фотографа, заворожує — узгоджені рухи, чітка робота лідерів. Я відчуваю струни, натягнуті між їхніми серцями».
[Репортаж створений за підтримки Посольства Королівства Норвегія в Україні. Погляди авторів не обов‘язково збігаються з офіційною позицією уряду Норвегії.]
Дочитали до кінця! Що далі?
Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду, знань і ресурсів. А літературний репортаж — це ще й один із найдорожчих жанрів журналістики. Тому ми потребуємо вашої підтримки.
У нас немає інвесторів чи «дружніх політиків» — ми завжди були незалежними. Єдина залежність, яку хотілося б мати — залежність від освічених і небайдужих читачів. Запрошуємо вас приєднатися до нашої Спільноти.