Зверніть увагу: цей сайт стає архівним, але не засмучуйтеся. Тепер Reporters — не онлайн-медіа з друкованою версією, а навпаки: паперовий журнал, що виходить 4 рази на рік і має діджитал-доступ для нашої Спільноти. Долучайтеся, щоб читати і дивитися усі нові репортажі та фотоісторії на сайті The Ukrainians Media та регулярно отримувати свій друкований Reporters

    Стяг без кордонів
    23 Серпня 2021

    Стяг без кордонів

    За день до Дня Незалежності Україна відзначає День Державного прапора. 24 липня 1990 року на флагшток перед будівлею Київської мерії підняли синьо-жовтий стяг. 28 січня 1992-го прапор затвердили офіційно як один із трьох державних символів.  А за головування Леоніда Кучми День прапора 23 серпня визнали державним святом. 

    Синьо-жовтий стяг у різних інтерпретаціях був непримітно присутній в українській історії давно: він захищав українську суверенність із Чорноморським козацьким військом, розвівався над Львівською ратушею за часів Королівства Галичини й Володимирії, переховувався і передавався таємно українськими дисидентами за радянських часів.

    Сьогодні національний стяг постійно переосмислюється у сучасному мистецтві, зокрема — у вуличній фотографії.

    Цей знімок увійшов до серії «National Colours» українського фотографа Андрія Мура. Понад шість років живучи в еміграції, Андрій віднаходить рідну комбінацію кольорів у найнеочікуваніших місцях та ситуаціях. Для нього це не лише питання збереження національних символів — радше спроба вловити камерою яскраві фарби, яких часто не вистачає у доволі витриманій та по-північному сірій Естонії. Експеримент затягнувся, і Андрій почав шукати синьо-жовте і в інших куточках світу. На фото — шматочок України на пляжі Кейптауну, столиці Південної Африки. 

    — В Україні труби і майданчики фарбують в жовте і блакитне на кожному кроці. А за кордоном такого поєднання кольорів немає, тому одразу впадає у вічі. Якщо чесно, я виступаю за світ без кордонів, і у вуличній фотографії це особливо відчутно. Але це не скасовує того, що я відчуваю ностальгію за Україною — сумую за теплими моментами, сонячною погодою. Дуже люблю сюди повертатись. Особливо люблю чути українську мову, щасливий чути її за кордоном — завжди намагаюся вітатися з земляками, бажати гарного дня. 

    Дочитали до кінця! Що далі?

    Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду, знань і ресурсів. А літературний репортаж — це ще й один із найдорожчих жанрів журналістики. Тому ми потребуємо вашої підтримки.

    У нас немає інвесторів чи «дружніх політиків» — ми завжди були незалежними. Єдина залежність, яку хотілося б мати — залежність від освічених і небайдужих читачів. Запрошуємо вас приєднатися до нашої Спільноти.

    Щотижня надсилаємо
    найцікавіше

    0:00
    0:00