Хати без шароварів

Сільська хата — не просто житло, а цілий світ, який людина створює для себе й навколо себе. Сьогодні старі українські хати відходять у минуле, невблаганно розпадаючись у часі на порох. Тому важливо зафіксувати цей крихкий елемент української культури — і зробити це вже, поки живі самі хати й люди, здатні розповісти про своє у них життя. Дві рідні сестри, репортажистка Світлана Ославська та фотографка Анна Ільченко, вирушили в експедицію всією Україною, щоб у проєкті Old Khata Project показати красу й різноманіття сільської архітектури від Полісся до Бессарабії, від Закарпаття до Донбасу.

«Українська хата. Що уявляєте, коли читаєте ці два слова? Якщо живете в селі, можливо, подумали про власну хату. В іншому разі, боюся, ваша перша асоціація — це хата-мазанка під стріхою, а перед нею — мальви.

З цим образом щось не так. І його найперший недолік — це шароварність і кітчевість. Його несправжність відштовхує — і це одна з причин, чому ми не сприймаємо сільську архітектуру як частину сучасної української культури.

Мазанка під стріхою дійсно існувала на теренах нинішньої Центральної та Східної України у ХІХ-ХХ століттях і раніше. Її ще можна де-не-де побачити: до прикладу, в селі Маяки Донецької області є музей хати-мазанки. Але сьогодні село з таких хат не складається, тож бачимо тут фальш і не хочемо мати з цим образом нічого спільного. Сама фраза «українська хата» вже несе у собі архаїчний пафос і ностальгію за уявним золотим віком українського суспільства — наче хтось у народному костюмі читає зі сцени поезії Шевченка. А ми відчуваємо, що це — не про нас. Але як сільська архітектура може стати чимось «про нас»?

Найперше спробуймо очистити українську хату від ідеології. Для цього погляньмо, ніби вперше, на різноманіття сільських хат по Україні. Глиняні мазанки під стріхою, дерев’яні карпатські зруби, закарпатські  хати, покриті тонкими дерев’яними пластинами-«шиндлями», поліські хати з неодмінно синіми вікнами, сіверські з різьбленими віконницями… Надивившись на них, ми усвідомлюємо просту річ — вони гарні. Просто гарні, без присмаку примусової любові, обтяженої народництвом. Притім настільки гарні, що їх хочеться фотографувати, ділитися ними в Instagram, милуватися гармонією їхніх форм, кольорів, матеріалів. 

Але сільська архітектура сьогодні існує у полі непромовленого та майже непомітного. Люди, які у цих хатах живуть, які їх збудували, не звикли говорити про них, бо це — частина їхньої буденності. Натомість мешканці міст просто не сприймають цю частину нашої спадщини та сьогодення як «свою», цікаву, актуальну.

Нам би хотілося, щоб сільська хата стала усвідомленою частиною культурного досвіду сучасного українця: як цікава спадщина, як твір народного мистецтва чи як повсякденна реальність. Важливо не відкидати її як «відсталу», а прийняти і, можливо, знайти в ній натхнення.

Наші села змінюються, життя швидшає, давні хати зникають — і саме тому ми робимо документальний проєкт Old Khata Project. Хочемо зафіксувати розмаїття та нинішній стан сільської архітектури, а отже, і українського села. Сьогодні ми ще можемо там бачити, як «повільне», доінформаційне життя вплітається у сучасність. І вхопити цей момент важливо зараз, поки ще є такі хати і люди, здатні розповісти про своє життя у них. 

Влітку ми вирушаємо у велику експедицію по всіх регіонах України, щоб зібрати фото й записати історії власників старих українських хат. Найцікавіше видамо у фотокнизі. Кошти на експедицію збираємо на Спільнокошті. А наразі пропонуємо добірку світлин, які вже зробили впродовж цього року».

[Серія опублікована за підтримки Посольства Королівства Норвегія в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду Норвегії.]