Душа вулиці
Разом із фейсбук-спільнотою «Українська вулична фотографія», що об’єднує понад 9000 фотографів і поціновувачів жанру, фоторедактор Reporters Данило Павлов щомісяця обирав найкращі вуличні знімки країни. Всі вони були зроблені у техніці «чесної фотографії», коли події та емоції фіксують такими, якими вони є, без спотворень.
У підсумках року, що змінив нас усіх, публікуємо підбірку з 12 найкращих стріт-фото місяця, які ми обирали разом зі спільнотою «Української вуличної фотографії».
Фоторедактор Reporters Данило Павлов:
«Я не люблю розділяти фотографію на жанри, але вулична фотографія все ж має власні особливості й красу. Передусім це — відсутність втручання фотографа: жодної постановки, фотографи відображають дійсність такою, як вона є. Стріт-фотографія дозволяє глядачеві ніби зупинитись і роздивитися світ у деталях.
Вуличні фотографи прагнуть бути непомітними, не використовують великих камер, нерідко взагалі знімають на смартфон. Більшість думає, що теж так зможе — мовляв, достатньо просто вийти на вулицю і натиснути на кнопку. Але це не так. (Утім, щоб оцінити складність і красу вуличної світлини, можете спробувати самі.)
Стріт-фотографи вміють спостерігати, прекрасно відчувають композицію, та помічають барви повсякденності. Візуальна мова завдяки майстерності автора здатна не лише сухо документувати життя. Мова фотографії дуже багатогранна, в одній світлині можна побачити весь драматизм міста під час карантину або цілий сюжет із детективу.
2020 рік подарував вуличній фотографії нові візуальні символи. Маски, рукавички, безлюдні парки й вулиці — все це могло би здивувати нас раніше, але не зараз. Багато форм набули нового наповнення. Наприклад, червона стрічка, що раніше асоціювалася із будівництвом чи зоною, де працюють криміналісти, зараз викликає спогади про початок пандемії, коли в Україні такою стрічкою обмотували дитячі майданчики: стоп, закрито, сюди не можна. Всі ці символи стали нашою буденністю сьогодні, але дивитися на них буде так само цікаво і багато років потому, коли сьогодення стане сторінкою нашої історії».
«Русанівський міст», січень 2020 року, автор фото: Вадим Циркалюк
Для вуличної фотографії, як каже автор цього знімку Вадим Циркалюк, важливо зловити момент. Якось на початку цього року фотограф закінчував зйомку на Русанівському мосту у Києві, аж раптом «вітер стих і погода перетворила воду на дзеркало, обіцяючи цікаві кадри з віддзеркаленням».
«Фільм за власним сценарієм», лютий 2020 року, автор фото: Тарас Бичко
Найкраще стріт-фото лютого, зроблене у спальному районі Львова, демонструє «схоплення» кадру, коли свою роль відіграли не тільки момент і майстерність фотографа, а й удача.
«Бувають моменти, коли дрібниці додають сцені магічності. Так і у цій абсолютно буденній ситуації випадково з’явилися головні герої, а хороше світло розставило акценти. У такі моменти фотографія раптом перетворюється на кадр із фільму, який ти робиш тут і зараз за власним сценарієм, маючи 1/125 секунди», — каже автор знімку
Тарас Бичко.
«Місто на карантині», березень 2020 року, автор фото: Володимир Полиняк
З перших днів карантину фотограф Володимир Полиняк, який живе та працює у Тернополі, старався мінімізувати власні соціальні контакти. У березні, коли було зроблено цей кадр, чи не єдиною можливістю відчути та зазнімкувати вулицю для нього були прогулянки з собакою.
«На фото, — розповідає Полиняк, — зображене перехрестя головного проспекту Степана Бандери та вулиці, на якій ми живемо. Хоч зранку тут завжди великий рух транспорту та людей, тепер місто майже порожнє. Цей ракурс я вибрав вперше, зупинився, почекав кілька секунд і натиснув на кнопку спуску. Я передчував, що з-за рогу от-от хтось вийде, і не помилився. Чоловік в хірургічній масці чудово підкреслив час та обставини».
«Візуальні символи нової епохи», квітень 2020 року, автор фото: Михайло Палінчак
За словами автора найкращого стріт-фото квітня, засновника фейсбук-спільноти «Українська вулична фотографія» Михайла Палінчака, основним завданням вуличної фотографії є фіксація та збереження часу, в якому ми живемо.
«У пошуках символів візуальної ідентичності нової епохи і була зроблена ця фотографія. Як писав німецький філософ Вальтер Беньямін, проникнення в суть епохи відбувається через незначні поверхневі симптоми», — підкреслює Палінчак.
«Протистояння», травень 2020 року, автор фото: Микола Тимченко
Перші кадри нової карантинної реальності, що їх робив фотограф Микола Тимченко, були досить апокаліптичними: спорожнілі вулиці, пошарпані негодою та сповнені журбою.
«Серце, — пригадує автор найкращого стріт-фото травня, — гріли лише кав’ярні, які ще працювали, та туалети на заправках, а ще — комунальники, які щось прибирали, ремонтували. Помалу ставало тепліше, і де-не-де, як перші нерішучі промені світанку, повигулькували люди. А у травні виросла висока трава і прийшли косарі».
«Розчинення», червень 2020 року, автор фото: Володимир Полиняк
Літній чоловік, атмосфера й мить. Фотограф Володимир Полиняк зробив цей знімок у гідропарку «Топільче» у Тернополі. За рахунок гри світла та глибини композиції автор фото розповідає, як «змучена спекою людина повертається у затишне лоно природи, де поволі забувається і розчиняється».
«Стрибок у веселку», липень 2020 року, автор фото: Артем Тульчинський
Стрибнути у воду через веселку — дивакувата, але, виявляється, цілком здійсненна мрія. Фотографу Артемові Тульчинському, попри бажання відкласти камеру і просто насолоджуватися природою, вдалося зафіксувати, як у Нікополі малий стрибун наче торкнувся неба, щоби пірнути у воду.
«Акваріум дитинства», серпень 2020 року, авторка фото: Тетяна Радченкова
Фотографку Тетяну Радченкову заворожили світло й магія в акваріумі, який вона побачила на околиці ринку спального району Одеси, вдалині від активної торгівлі.
У секунду, коли розгледіла заломлення світла у воді й спокійного продавця, який стояв на тлі акваріуму, авторка світлини відчула «захват і радість, як у дитинстві, коли батьки подарували мені рибок».
«Враження у червоному», вересень 2020 року, автор фото: Андрій Мур
«Важливе не те, на що ти дивишся, а те, що ти відчуваєш», — каже фотограф Андрій Мур.
Його знімок, який став найкращим стріт-фото вересня 2020 року, буквально насичений червоним кольором. На світлині все склалося: хоча декорації довкола швидко змінювалися, на вулиці з’явилася дівчина, що кудись поспішала, але озирнулася — і надала фотографові змогу зафіксувати мить.
«Сонце у кухлі», жовтень 2020 року, автор фото: Володимир Полиняк
Навколо пивзаводу «Опілля» завжди гуртуються цікаві герої та форми. Гру двох різних світів, що існують поряд, зазнімкував фотограф Володимир Полиняк.
«Мене, — каже Полиняк, — як випадкового перехожого все ж зацікавило, що відбувається позаду вантажівки. В одну мить перед очима зійшлося одразу кілька сюжетних ліній, що я й зафіксував своєю камерою».
«Труба», листопад 2020 року, автор фото: Владислав Мусієнко
«Висококонцентрований, втім, абсолютно буденний абсурд», — так цінність найкращого стріт-фото листопада описує його автор Владислав Мусієнко.
Фотограф зробив знімок на мобільний телефон поблизу Совського кладовища у Києві, коли їхав на роковини смерті близької людини. Мусієнко відзняв, як сам каже, похмурий символізм: здоровенну трубу, біля якої зазвичай продають штучні квіти, пожежу на її тлі і яскравість квітів, яка ріже око.
«Історії древнього міста», грудень 2020 року, автор фото: Сергій Гуменюк
Це останнє стріт-фото 2020 року, відзначене фейсбук-спільнотою «Українська вулична фотографія». Через пандемію коронавірусу більшість країн виявилися закритими для українців. Однією з небагатьох, хто тримав кордони відкритими, була і залишається Туреччина.
Цю світлину тернопільський фотограф Сергій Гуменюк зробив на заході сонця в одному з найпопулярніших туристичних місць Стамбула — оглядовому майданчику середньовічної Галатської башти.
«Стара генуезька вежа й відблиски вечірнього сонця у вікнах розповідали загадкові історії, сплетені з людських силуетів і панорами древнього міста», — розповідає автор знімка.
[Матеріал створено за підтримки Посольства Королівства Норвегія в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду Норвегії.]
Дочитали до кінця! Що далі?
Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду, знань і ресурсів. А літературний репортаж — це ще й один із найдорожчих жанрів журналістики. Тому ми потребуємо вашої підтримки.
У нас немає інвесторів чи «дружніх політиків» — ми завжди були незалежними. Єдина залежність, яку хотілося б мати — залежність від освічених і небайдужих читачів. Запрошуємо вас приєднатися до нашої Спільноти.