Молитись і трудитись
Від 16 квітня у Житомирській області тривають масштабні лісові пожежі, що охопили понад чотири тисячі гектарів. ДСНС повідомляє, що наразі ситуація контрольована, до гасіння залучено 221 особу та 43 одиниці техніки. Згоріли десятки житлових будинків, а збитки від лиха оцінили у 25 мільйонів гривень. Найімовірніше, спалах стався через падіння дерева на лінію електромереж. Швидкому поширенню вогню сприяв сильний вітер і захаращеність лісів, які не чистили з часів аварії на Чорнобильській АЕС. Саме дим від пожеж на Житомирщині, за даними МВС, став причиною забрудненого повітря у Києві.
Минулої неділі фоторедактор Reporters Данило Павлов вирушив на Полісся — у села Магдин і Личмани, які постраждали найбільше. Чимало мешканців Овруцького району на Житомирщині кинулися туди допомагати — дістаються бездоріжжям до задимленого лісу, везучи з собою одяг, продукти і будівельні матеріали.
«Личмани і Магдин — крихітні, зусібіч оточені лісом села на кількадесят мешканців поблизу білоруського кордону. Вузька ґрунтовка поміж опалених сосен не залишає сумніву — від полум’я тікати було нікуди. Зазвичай такі сільця доживають свого віку разом із останніми літніми мешканцями, втім понад десятиліття тому сюди, навпаки, почали приїжджати люди. Тут виникла спільнота православних християн, які прагнули вести натуральне господарство, подалі від світського життя. “Молитись і трудитись”, як каже більшість із них.
В Личманах є невеличка аскетична церква з дерев’яних дощок. Глупий вітер якимось дивом оминув її. Втім, більшість тутешніх будівель вигоріли повністю. Погорільців розселили по вцілілих гостьових будиночках, які спільнота колись збудувала для охочих відвідати село. На одному з обійсть зустрічаю пана Юрія, який продовжує лити воду на руїни власної оселі. Позаду нього — обгорілий кузов автівки та незаймана дерев’яна літня кухня. “Тут поки що житимемо, будемо відбудовуватись. Ось там зніміть, — ледь стримуючи сльози, показує на маленький пагорб. — Це мої козочки, я там їх поховав”.
Небайдужі вже допомагають місцевим. Дорогою натрапляємо на мікроавтобус із овруцькими волонтерами — вони зібрали одяг, іграшки для дітей та різні речі першої необхідності. Місцеві соромляться, ніяковіють, та все ж приймають поміч. Хочеться, аби держава теж долучилася допомогти, принаймні вивезти обгоріле сміття з ділянок, закупити будівельні матеріали. А люди тут працювати вміють — відбудують усе самі».
Дочитали до кінця! Що далі?
Далі — невеличке прохання. Будувати медіа в Україні — справа нелегка. Вона вимагає особливого досвіду, знань і ресурсів. А літературний репортаж — це ще й один із найдорожчих жанрів журналістики. Тому ми потребуємо вашої підтримки.
У нас немає інвесторів чи «дружніх політиків» — ми завжди були незалежними. Єдина залежність, яку хотілося б мати — залежність від освічених і небайдужих читачів. Запрошуємо вас приєднатися до нашої Спільноти.