Reporters 4/2022

Четверте число друкованого Reporters ми створювали здебільшого при свічках, тож тим цей номер більш цінний). 

Ми присвятили його культурі пам’яті і тому, як історичні події впливають на наше сьогодення. Нам усім непощастило бути сусідами країни, яку знову і знову судомить від бажання розширювати свої кордони і знищувати тих, хто пручається. Та, на щастя, наша внутрішня нескореність дає нам сили продовжувати боротьбу. Попри репресії, депортації та масові розстріли української інтелігенції, попри мільйони смертей у роки штучно організованого голоду, попри примусове зросійщення, переписування історії та заборону на власну віру, — ми стоїмо на своєму: ми, українці, існуємо.   

Як нам це вдається? Можливо, крім іншого, річ у тому, що ми вміємо пам’ятати. Мов родинні коштовності, ми бережемо пам’ять про долі наших предків. Коли правда була табуйована, ми передавали цю пам’ять таємно: через мамині казки надобраніч — у яких герой, що рятує інших, — це власний дідо; через рецепт хліба — що його саморуч випікав батько, життя якого під час Голодомору врятувало саме лише диво; через потай розказану родинну історію прапора — за право на існування якого бореться вже не одне покоління. Останні кілька десятиліть, коли правда в нашій країні більше не є злочином, ми пристрасно прагнемо дізнатися те, що замовчувалось, — досліджуємо архіви КГБ, збираємо спогади очевидців, просимо тих, хто ще пам’ятає, говорити вголос. 

Сьогодні, коли Росія жорстоко й відверто, вже не ховаючись перед світом, знову вчергове намагається знищити нас як націю, робити це тим більше важливо. Сергій Жадан, український письменник і один з авторів цього номера, у своїй промові на врученні Премії миру від німецьких книгарів озвучив непросте питання: як нам усім жити далі в нашій новій реальності — з тисячами загиблих і зруйнованими містами? «Війна змінює нашу пам’ять, наповнюючи її надто болючими спогадами, надто глибокими травмами й надто гіркими розмовами», — слушно зауважує він. І водночас закликає не тримати цей біль у собі: «Доки в нас є наша мова — доти у нас є бодай примарні шанси пояснити себе, проговорити свою правду, навести лад у своїй пам’яті. Тому говорімо, говорімо». І ми говоримо.

Окрім Сергія Жадана, тексти для нового номера писали також Тарас Прохасько, Наталя Ворожбит, Софія Андрухович, Олена Стяжкіна, Мирослав Лаюк. І звісно ж наші постійні репортерки: Олена Лівіцька, Христина Коціра, Віра Курико та інші. Серед фотографів —  троє Олександрів: Маслов, Рупета та Чекменьов, а також Максим Дондюк, Данило Павлов та інші.

На обкладинці — фотографія Євгена Малолєтки, зроблена у липні. Пшеничне поле за кілька кілометрів від українсько-російського кордону в Харківській області горить після російського обстрілу. Ця світлина багато у чому символічна.