Чоловік, чий брат не виходив на зв’язок із початку березня, нарешті знайшов його тіло — того вбили у власному домі, у Ворзелі, пострілом у спину. А тоді облили тіло бензином і підпалили.
***
Мама, яка тремтячими руками написала на спині своєї доньки її ім’я, прізвище, дату народження та контакти родичів — кульковою ручкою, на випадок, якщо когось із них вб’ють або дитина загубиться.
***
Дівчинка з розбомбленого вщент Маріуполя, яку назвали українською Анною Франк за те, що вона документувала хроніки війни у своєму щоденнику.
***
Бабуся із Бучі, яка не змогла сказати про себе нічого, крім власного імені, і журналісти через Фейсбук шукали хоч якихось її родичів. І знайшли.
***
Мешканець села під Києвом, який намагався евакуюватися на власному автомобілі, але був розстріляний у своєму авто на Житомирській трасі, — родичі змогли дізнатися про його смерть через місяць, але їм не дали забрати тіло відразу, бо воно, ймовірно, було начинене вибухівкою.
***
Жінка, до будинку якої увірвалися двоє п’яних російських військових. У неї на очах один застрелив її чоловіка. Одразу по тому обидва по черзі зґвалтували її саму. Поруч увесь час залишалася її дитина*.
***
Дванадцятирічний хлопець та його мама з Ірпеня, поховані на території житлового комплексу, де вони жили, аж поки не потрапили під мінометний обстріл просто на вулиці.
***
Чоловік, у якого окупанти вкрали телефон і який не знає, куди вдалося виїхати його дружині, і чи вдалося взагалі, — і також просить знайти її через соціальні мережі та волонтерів.
***
Чотирирічний хлопчик Сашко, який тікав від обстрілів на човні разом із бабусею, а потім зник. Його шукала вся Україна, але знайшли мертвим — ймовірно, човен перевернувся, бо по ньому стріляли росіяни.
***
Вагітна з маріупольського пологового будинку, якій роздробило стегно від вибуху і яка просила добити її, бо не хотіла страждати, а тоді померла разом із дитиною.
***
Український футболіст із села Мотижин, якого вбили разом із батьками. Перед тим окупанти викрали родину, адже матір футболіста була старостою села.
***
Шестирічний хлопчик, який посивів після того, як в нього на очах окупанти кілька разів зґвалтували маму. Вона померла згодом від тяжких травм, несумісних з життям.
***
Жінка, яка прикріпила до одягу свого сина бірки з його даними на випадок, якщо на шляху до українсько-польського кордону або під час його перетину хлопчик загубиться в натовпі.
***
Мешканець Бучі, який втратив під обстрілами всю свою сім’ю, а тепер дає інтерв’ю журналістам просто на кладовищі, на могилах дружини та дітей, щоб засвідчити цей злочин росіян перед світом.
***
Одинадцятирічний хлопчик, який сам дістався із Запоріжжя до Словаччини та перейшов кордон вночі, маючи при собі лиш пакет із паспортом та номер телефону, написаний батьками на руці.
***
Фотокореспондент, який знімав у Іловайську та вибрався звідти живим, а через вісім років був убитий двома пострілами в голову на Київщині.
***
Пенсіонер, якого розстріляли просто на вулиці, коли він йшов у сусідню хату погодувати стареньку лежачу матір.
***
Шестирічний хлопчик з Бучі, який приносить на могилу матері консерви. Його мама померла з голоду під час окупації міста — тепер вона похована просто у дворі свого ж багатоповерхового будинку.
***
Жінка з Ірпеня, яка купила квартиру в новобудові й робила там ремонт, коли в її ЖК прилетів ворожий снаряд. Пізніше вона потрапила на знаменитий знімок — той, де мирні мешканці ховаються від обстрілу під зруйнованим мостом.
***
Мешканець Бучі, який прожив у підвалі більше як місяць. Він власноруч поховав у дворі трьох своїх товаришів. Одного збирав по частинах — на все поховання окупанти дали йому 20 хвилин.
*Це виправлена версія матеріалу. У першому варіанті одна з історій пізніше не підтвердилася, тому ми замінили її.