В алюмінієвому човні немає сидінь — він розрахований на перевезення риби, а не людей. Але вмістилося б десь півтора десятка. Обережно присідаю, вхопившися за глибокий борт. Обходимо півострів, звідки зривається пташина зграя, і перед нами відкривається широчінь Київського водосховища. Недарма його кличуть морем — здається, воно безкрає: куди не глянь, усюди сама лиш вода, а протилежний берег ледь видно тонкою смужкою на обрії.
На початку великого вторгнення ворог прагнув обійти водосховище обабіч, оточити і захопити Київ. На правому березі, наступаючи з території Білорусі нетрями зони відчуження, росіяни вже на другий день підійшли ледь не впритул до столиці. На лівому їм протистояв Чернігів, тому просунулися берегом ненадовго — уже 6 березня наші відкинули їх назад, майже до кордону. Тепер тут стало відносно безпечно, але за морем орда пройшла більшістю сіл.
У березні рибалки Київського моря — столичні дачники на власних човнах і ті, хто промишляють професійно, — вивезли з окупованого берега на вільний близько 2000 цивільних. Натомість назад переправили тонни їжі, ліків і всього, чого потребували оточені ворогом люди. Ризикуючи загинути від кулі або штормової хвилі, дехто з них навіть обходив ворога вище за течією, аби доправити в тил росіян українських військових, зброю та боєприпаси.
Головна редакторка Reporters Марічка Паплаускайте та фоторедактор Данило Павлов відвідали обидва береги Київського моря і записали історії його людей. Читайте їхній репортаж у третьому номері друкованого журналу Reporters. Отримати свій примірник можна, долучившись до нашої Спільноти. А також слухайте аудіоверсію репортажу в подкасті від Reporters на зручній для вас платформі.