Історія сучасного Лаосу на південному сході Азії починається у середньовічному Лансанзі ― «королівстві мільйона слонів». Тепер їх лише 800 і дедалі меншає. Половина живе в неволі, а власники не зацікавлені у їхньому розведенні, адже процес довгий і невигідний. Ми публікуємо фотоісторію українського фотографа Олександра Рупети про Центр збереження слонів ― єдину організацію у Лаосі, яка підтримує цих дивовижних тварин.
«Центр збереження слонів заснували французи у 2011 році. Це понад п’ятсот гектарів землі на мальовничому півострові за три години їзди джипом від Луанг-Прабангу, колишньої королівської столиці. Півострів оточений горами й джунглями, тому дістатися його можна лише озером.
Центр займається розмноженням слонів і поверненням груп до лісу. Для цього біологи розробили особливу програму соціалізації, де одомашнені тварини вчаться спілкуватися і виживати у дикій природі. Нині тут мешкає 29 слонів, які раніше працювали в лісозаготівлі або туризмі. Центр має власну єдину в країні лікарню для слонів і дослідницьку лабораторію.
Можна піти у волонтери, але на особливий контакт зі слонами сподіватися не варто ― його тут навмисне обмежують, привчаючи тварин спілкуватися поміж собою для виживання групи на волі. Відвідувачі можуть спостерігати за слонами на водопої і супроводжувати їх до лісу, але я мав змогу разом із погоничами ― махаутами ― дістатися тварин, що живуть глибоко у джунглях і п’ють з гірських джерел.
У дикій природі слони тримаються осторонь від людей. Для виживання виду потрібно не менше як 500 диких тварин. У Центрі кажуть, до цього ще далеко. Тут я зрозумів, що культура співіснування слона і людини у Лаосі формувалася століттями. Це частина історії, погоничі й тварини існують як єдине ціле. Соціалізація слонів відбувається повільно, адже поневолені тварини змалку живуть під керівництвом махаутів. Тому у Центрі махаут продовжує слідкувати за твариною, поволі “відпускаючи” її».
[Репортаж опублікований за підтримки Посольства Королівства Норвегія в Україні. Погляди авторів не обов‘язково збігаються з офіційною позицією уряду Норвегії.]