Україна відзначає День захисника. Молиться за живих, тужить за загиблими. На сьомому році війни ми встигли звикнути до неї, але там — у зоні бойових дій — все ще тримають кордони, все ще вірять у справедливу перемогу. Серед військових багато хто не застав іншої, невільної, України, адже народилися вже у незалежній, нерадянській. Ці молоді люди захищають єдину країну, яку знають і в якій жили.
Їхні портрети представив у своєму фотопроєкті Анатолій Степанов — київський фотограф-документаліст, що знімає війну на сході від самого початку. Анатолій співпрацював із Reuters, Der Spiegel, The Daily Telegraph, знімає для France-Presseта Радіо Свобода.Має медаль «За сприяння Збройним силам України» від Міністерства оборони.
«Ця війна пройшла крізь мене. 12 квітня 2014 року я був у Донецьку. Зранку в інтернеті промайнуло повідомленя про захоплення райвідділу міліції у Слав’янську. Було ясно, що починається щось геть нове, інакше. За чотири години ми вже спостерігали, як біля міліції Слов’янська ходили люди з автоматами. Ого, думав, це вже не мітинги. Тут усе по-дорослому. Небезпеку було чути шкірою.
Наступного дня повернувся знімати вже заблоковане місто. На блокпостах палили шини. На виїзді мені крикнули прибрати машину з лінії вогню. Обертаюся, а там лежить мужик у камуфляжі, наставив автомат. Машину я прибрав, але сам залишився. Поспілкувався, попросив дозволити знімати. Виявилося, що вони росіяни. Приїхали “допомогти слов’янам”, “захистити православних від греко-католиків”. Сказали: “Зараз через міст піде Нацгвардія, будемо їх кришити”.
Війна змінює, це очевидно. Остаточно повернутися з неї неможливо. Війна затягує. До неї звикаєш. У 2014-15 роках Авдіївка була чорна від злості, а нині, здається, багато хто змирився. Війна брудна. Думаєш лише про те, як зробити свою справу. Війна брутальна. Попервах цивільні гинули лише тому, що не вміли ховатися або не знали, що доведеться.
Якось у 2016-му один солдат за 40 сказав мені таке: “Ми маємо захищати країну, а молоді нехай залишаються вдома. Їх треба берегти, вони — майбутнє країни”. Втім, я весь час зустрічав на фронті багато молоді. Їм немає ще і 30-ти, але вони захищають право України йти власним шляхом, не питаючи дозволу у «старшого брата».
У боротьбі за свободу і честь рідної землі ще вчора безтурботна молодь перетворилася на дорослих чоловіків та жінок, які чітко усвідомлюють, чому і за що вони воюють. Російська агресія для цих людей — по-справжньому вітчизняна, визвольна війна.
Пам’ятаю 2014 рік, батальйон “Донбас”. Щойно звільнили Попасну, жили у школі. Тієї ночі було спекотно, і я ночував із ними на даху. До світанку весь дах гудів. Там було таке піднесення… Вони відбивають у ворога свою землю! У них виходить! Зараз цього вже немає. Але наша молодь і далі воює за мрії своїх однолітків тут, у мирному житті. І коли в мене виникає відчуття, ніби спопелений усередині, я згадую, що ці хлопці й дівчата бачили набагато більше, ніж я. Втратили набагато більше, ніж я. Зробили набагато більше, ніж я. А тоді шукаю в собі сили та їду знову».
Віталій «Ганс», 22 роки, із Запоріжжя. Позиції під Жолобком, 18 січня 2020 року. З початком війни, коли Віталію було 16, почав ходити до військкомату і проситися в армію. Його не брали. Не брали і в добровольчі батальйони. Коли виповнилося 18, підписав 5-річний контракт і воює до сьогодні. Каже, що прийшов в армію, щоб захищати Батьківщину.
Віталій «Ампєр» (25) із Дніпра. Передові позиції на Авдіївській промзоні, 21 січня 2018 року. Сирота, виховувався бабусею. Воює з 2014 року. У січні 2015-го брав участь у штурмі шахти «Бутівка». Ніколи не забуде, як вантажив розірвані тіла загиблих побратимів після штурму шахти, узяти яку вдалося лише з восьмої спроби. Андрій (22) з Торецька на Донеччині. Позиції під Жолобком. Зі школи хлопець прагнув захищати батьківщину. У 2013-му хотів вступати до донецького військового ліцею, та не вступив, бо, каже, вимагали хабара. Із приходом «руского миру» на Донбас намагалися з друзями чинити опір. Кілька разів нападали на блокпости сепаратистів.Іван «Ваха» (25) з Хмельницького. Передові позиції на Авдіївській промзоні, 21 січня 2018 року. Відслуживши строкову службу у військах ППО, підписав контракт.Аліна (22) з Білої Церкви. Передові позиції в Мар’їнці, 18 січня 2019 року. Воює п’ятий рік. У 17 пішла добровольцем в «Айдар», у 18 підписала контракт з ЗСУ. Заочно вчиться на театрального режисера у Київському університеті культури і мистецтв.Дмитро (21) зі Сніжного на Донеччині. На війні вже два з половиною роки. Хлопцеві стало прикро, що на його землю прийшли чужі люди й почали знищувати його країну. Народжений в Україні, Дмитро не хоче жити під чужим прапором. Сподівається, що скоро прапор його країни замайорить над звільненим Донбасом.Олександр «Кіпіш» (21) із Білої Церкви. Передові позиції у селищі Зайцеве неподалік Горлівки, 21 червня 2018 року. Вчився у сільгоспакадемії за фахом «Екологія і водні ресурси». До війська пішов через конфлікт у деканаті. Зараз відновився і продовжує навчання заочно.Віталій «Кіса» (22) з Житомирської області. Передові позиції на шахті «Бутівка» 10 травня 2017 року. Брав участь у важких боях, що точилися на околицях Авдіївки взимку й навесні 2017 року. Зараз звільнився, працює в автосервісі.Володимир «Шева» (21) з Дніпропетровської області. Передові позиції біля селища Водяне неподалік Маріуполя, 11 червня 2018 року. Воює вже третій рік. До війська пішов у 18. Дев’ятнадцятиріччя відзначив у навчальному центрі.Олексій (23) із Житомира. Передова позиція «Орел» на околицях Авдіївки, 4 квітня 2017 року. Брав участь у важких боях, що точилися біля Авдіївської промзони взимку й навесні 2017-го.Василь «Шпилька» (19) з Житомирської області. Передова позиція «Орел» на околицях Авдіївки, 4 квітня 2017 року. Брав участь у важких боях біля Авдіївської промзони взимку й навесні 2017 року.Влад «Скорпіон» (21) із Києва. Передові позиції на шахті «Бутівка», 10 травня 2017 року. Брав участь у важких боях, що точилися на околицях Авдіївки взимку й навесні 2017 року.Андрій (21) з Ясинуватої, стояв на позиціях під Жолобком. В армії вже півтора року. Підписав контракт, аби звільнити свою землю. Мріє пронести український прапор центром Донецька.Максим (24) із Черкас. Передова позиція «Орел» на околицях Авдіївки, 5 квітня 2017 року. Брав участь у важких боях біля Авдіївської промзони взимку й навесні 2017 року.Василь (20) із Франківщини тримає Вифлеємський вогонь миру, який привезли волонтери. Передові позиції біля Попасної, 28 грудня 2017 року. Хлопець повернувся зі шпиталю після поранення у шию 8-міліметровим уламком від АГС.Герой України лейтенант Василь Тарасюк, 24 роки. На позиції «Орел» на околицях Авдіївки, 4 квітня 2017 року. Олександр «Алмаз» (24) зі Слов’янська. До АТО працював барменом. До армії пішов добровольцем у червні 2014 року, побачивши, що робиться у захопленому Слов’янську. Розлучився з дружиною, бо не могла прийняти його вибір. Має маленьку доньку. Одружився вдруге і чекає на другу дитину. «Лазар» (21) зі Щастя на Луганщині, батальйон «Айдар», позиції у Південному. На передову потрапив у 18. Від самого початку війни вся його родина допомагала армії. Потім усі пішли служити. 23 серпня 2018 року під Жолобком отримав кульове поранення. Разом із другом «Нейтоном» брали участь у відбитті захоплених позицій «Айдара». Тоді 21-річний «Нейтон» загинув — пішов першим і прийняв на себе кулеметну чергу.Дмитро (22) з Хмельницького на позиції «Орел» на околицях Авдіївки, 1 липня 2017 року. Восени того року в нього народився син. Зараз Дмитро звільнився з війська. Олександра (20) з Харкова. Передові позиції на Бахмутці біля Новотошківського, 20 вересня 2018 року. З дитинства хотіла піти до війська, вчилася у кадетському училищі. На війні вже третій рік — з 18 років.Володимир «Зять» (18) із Жовтих Вод. Передові позиції біля селища Луганське на Світлодарській дузі. Під час мінометного обстрілу отримав уламкове поранення коліна. Після встановлення колінного протезу, повернувся до служби, працює у воєнкоматі.Сергій (19) із Нікополя. Передові позиції на Авдіївській промзоні, 14 червня 2018 року. Виріс без батька. Мати потребувала грошей на операцію, тож у 18 років пішов за контрактом до війська. Важко було від початку, а після першої ротації у Мар’їнці став «чути голоси». Після лікарні повернувся у бригаду. Зараз адаптувався, звик воювати.Олексій «Малий» (20) з Чернігівщини. Передові позиції на околицях селища Миронівське на Світлодарській дузі, 19 червня 2018 року. До війська пішов добровільно у 18. У мирному житті — зварювальник. На Донбасі зустрів дівчину, з якою живе у громадянському шлюбі. Донечці півтора місяця. Сергій «Цезарь» (21) із Самбора. Передові позиції у Жованці неподалік Горлівки, 14 червня 2018 року. В мирному житті — кондитер. Пішов до війська та воює вже другий рік. Каже, у війську знайшов себе.
[Серію опубліковано за підтримки Посольства Королівства Норвегія в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду Норвегії.]
